Глава 18: Урок зілля (Часть I)
Після уроку заклинань, по дорозі в їдальню, Джон був занурений у роздуми.
Чарівники у світі Гаррі Поттера не були схожі на вчених чарівників з D&D; вони більше походили до магів, які народилися із вродженими здатністю заклинати. Ефективність магії залежала від емоцій чарівника, і це було найбільшим слабким місцем Джона Харта як чаклуна.
Це була найбільша помилка Джона Харта як чарівника.
За більш ніж десять років наукового дослідження, понад 20 років сучасної освіти та розумових здібностей, які наближалися до 40 - річного віку, раціональне мислення глибоко вкоренилося у ньому.
На відміну від своїх однокласників, чиї розуми були чистими аркушами паперу, Джон просто не міг дозволити своїм емоціям розгулятися або взяти верх над його мисленням.
Якщо якийсь могутній чарівник не наклав на нього закляття пам'яті.
Але Джон ніколи б цього не допустив.
Близько 80-90 відсотків магії, включаючи трансфігурацію, заклинання, темні мистецтва та їх захист, значною мірою залежало від емоційного вираження. Джон знав, що в цих районах йому доведеться працювати у декілька разів більше, ніж іншим, щоб досягти тих самих результатів.
На щастя, його виняткова пам’ять дала йому невеликий привілей скоротити розрив, щоб він не відставав занадто сильно.
Решта 10-20% магії не залежала від емоцій. Ці жорсткі, формальні заклинання були сильною стороною Джона.
Візьмімо для прикладу заклинання прокаменя. Якби досвідчений викладач захисту від темних мистецтв побачив, як Джон Гарт промовляє його, то міг би дійти висновку, що розуміння заклинання перевищує розумінням більшості учнів шостого або сьомого курсу.
Раптом Джон згадав, як вчора під час церемонії розподілу Сотлинної капелюха хотіла відправити його в Гриффіндор, а не до Когтеврану...
Спочатку він подумав, що капелюх помиляється. Але насправді він просто не мав природних магічних талантів, необхідних для справжнього Когтеврана.
- Яке ж сумне усвідомлення!
...
Під час обіду до них підійшли Елоїз Міджен і Захаріас Сміт. Як і Джон, вони обидва були першокурсниками з Пуффендю.
Елоїза мала шкіру, вкрита прищами, що зробило її трохи неприступною. Захаріас був високим і худим, з гачкуватим носом.
- Джон, ти був сьогодні просто чудовий на уроці трансфігурації! Ти був єдиним Пуффендуєм, кому вдалося змінити сірники! — Зависко сказала Елоїз.
— Э-э... Я просто прочитав цю книжку кілька разів більше, ніж інші.
— Професор Макгонагал така передбачлива... Чому вона дала окуляри тільки Джінні Уїзлі, а тобі ні? — голосно выпалил Захаріас.
Джон швидко дав йому знак замовкнути і змінив тему. На щастя, інші учні не помітили цього.
Захаріас схопив курячу ніжку і засунув її в рот.
- Ти знаєш Рона Уїзлі? Того, який завжди з Гаррі Поттером!
— Э-э... Прихвостня? А що з ним?
« Сьогодні вранці за сніданком його мати прислала йому листівку, яка голосно кликала нас до сміху! »
— Вчора Уїзлі і Гаррі Поттер прилетіли до школи на машині! Елоїз прошепотіла. - Звучить круто...
Джон слухав, як двоє розмовляли і хвалилися за їжу.
що у нас сьогодні день? — Він недбало запитав, склавши столові прилади.
— Травологія з Когтевраном, — пробурмотів Захаріас з набитий рот. — Її викладач професор Стебль... Вона наша стара, але я ще не знайомий з нею!
— Ханна сказала мені, що професор Стебль справді мила, — додала Елоїз.
...
О другій годині дня Джон вийшов з замку, перетнув город і підійшов до теплицях Хогвортсу.
Руки професора Спраут були обгорнені бінтами, і Джон здалека помітив, що багато гілок Ударного верби теж зареєстровані.
— Два неслухняних учні пошкодили дуже цінну Ударну вербу. Я провела весь ранок, лікуючи її! - Голос професора Спраут був м'яким. Вона була низькою, повною відьмою в залатаній мантії з брудом.
— Сподіваюся, ніхто з вас ніколи не зробить нічого подібного.
— Добре, тепер йдіть за мною в теплицю номер один, - сказала вона, йдучи попереду, а першокурсники з Пуффендая і Когтевранана йшли слідом.
Всупереч очікуванням Джона, там не було мандрагори, ймовірно, тому що вона була занадто небезпечна для першокурсників.
Замість цього професор спраут познайомила їх з вісімнадцятьма видами грибів. Джону знадобилося лише 15 хвилин, щоб правильно визначити і класифікувати їх як отруйні або не токсичні.
- Молодець, містер Харт! — Професор Спраут з широкою посмішкою сказала, що п’ять балів Пуффендую.
Під кінець уроку вона навіть дала йому рідкісний екземпляр мацутаке, цінний складник для приготування зілля.
...
Останній урок дня виявився для Джона набагато складнішим.
Це був урок зілля, який вів професор Северус Снейп і відвідував як Пуффендуйці, так і Слізерінці.
Джон запізнився, тому що пішов за професором Стеблем, щоб забрати зразок мацутаке і віднести його в загальний зал Пуффендай. Коли він прибіг у клас зілля, то вже запізнився на три хвилини.
— Я можу зупинити навіть саму смерть, але тільки якщо ви не такі тупиці з якими я зазвичай маю справу, — почувся від класу жирний, безпомилковий голос Снейпа.
- Вибачте, професоре! — Джон сказав, змушуючи себе увійти.
— Джон Харт? — Снейп глянув на класний журнал у руці, а потім зимно подивився на Джона.
Його очі були безжиттєвими і порожніми, як два чорних тунелями.
— Так, професоре, — кивнув Джон.
— Він опоздал на перший урок зілля в цьому семестрі. Гадаю, це перший випадок за всі роки мого викладацького заняття - презирливо посміхнувся Снейп. - Навіть пан Поттер, який носить свої порушення правил як знак різниці ніколи не робив нічого подібного.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya