Глава 1: Рай і пекло
Для жителів будинку 86 по Істлі-роуд, Саутгемптон, графство Хемшир, 29 липня був яким завгодно, тільки не звичайним днем.
Джон Гарт вже був на ногах о сьомій годині.
Він зрушив убік примірника журналу, який лежав на його грудях. Природаture і стрімголов вибіг з кімнати на кухню.
Листи є?
Пані Джуді Гарт, господиня дому, була крихітною світловолосою жінкою — трохи вищою за свого 11 - річного сина.
— Прости, дорогой. Поки ні, - відповіла вона перевертаючи картоплю фрі на сковороді і з теплою посмішкою озирнувся на нього. - Твій батько чекає біля дверей.
Джон вийшов на подвір’я, і справді містер Ерік Гарт нервово розгулювався з каліками.
— Немає потреби так турбуватися, Еріке, — спокійно сказав Джон.
— Переживати? Я? Зовсім ні! - Я намагався зберегти невміння містера Харта, кинувши на сина швидкий погляд. — Ці старі професори з Віндзорського палацу повинні вважатися за честь! Це Ітону пощастило отримати тебе!
Але його ноги продовжували сильно притопати.
Ерік Гарт був відомим адвокатом у місті, а Джуді — шановним дизайнером. Обидва блищали у своїх професіях, а їхній сукупний річний дохід наближався до двох сотень тисяч фунтів. Навіть у дорогому портовому місті, як Саутгемптона, вони жили дуже заможно.
Але їхньою головною гордістю був Джон. В їхніх очах з ним не міг зрівнятися жодна дитина.
Джон завжди виявляв ранній розвиток. Поки інші діти плакали, він вже вів з батьками змістовні розмови. Поки інші випрошували іграшки, він читав складні наукові журнали.
У п'ять років під час вуличного інтерв’ю він експромтував промову « Фуклендські острови завжди були невід"ємною частиною Великобританії». Відео стало вірусним і повсюдно відоме.
Лише місяць тому він отримав найвищі бали по всіх шести предметах A-Level - досягнення, яке навряд чи було рівні за ціле століття історії Хемпширу.
Тому що Джон Харт був переміщений душ.
В попередньому житті він був студентом з мікробіології та імунології в одному із другорозрядних університетів Азії. Після автомобільної аварії, яка залишила його без свідомості, він прокинувся вже немовлям у британській родині середнього класу в 1980-х роках.
Незважаючи на понад двадцять років навчання, Джон не знав лотерейних номерів і не мав таланту до фінансів. Якщо дивитися реально, то до кінця XX століття і на початку XXI сторіччя класова структура розвинених капіталістичних країн вже давно очстеніла. Надії на здобутті знань з минулого життя були не тільки порожньої фантазії.
Він не отримав жодних чит-кодів - лише один бонус, виняткову майже фотографічну пам'ять.
Отже, він вибрав академічний шлях: старанно вчитися, займатися наукою і внести свою частку у розвиток світу.
Коли йому було п’ять років, він вже склав детальний 30 - річний план.
Спочатку я заграю роль дитини-вундеркинда, яка здала іспити 11+ та поступила до середньої школи у еліті на кшталт Сент-Полс, Магдален чи Ітона.
Потім, за допомогою престижу цих шкіл і визначними результатами A-Level, подати документи на мікробіологію в Оксфорд або Кембрідж.
Завдяки своїй феноменальній пам'яті він міг згадати десятиліття дослідницьких даних з попереднього життя, обходячи багато тупиків, неминучі в науковому пошуку.
В університеті він почав би швидко виділятися, проводячи прогресивні дослідження регулювати в утробі імунітету. Роботи, опубліковані близько 2000 року, затрясли б світ мікробіології. На цій хвилі він познайомився б з такими науковими гігантами, як Джон Роберт Вейн, Джон Е. Салстон і Нільс Кай Єрне.
Заробляючи хорошу репутацію, він добився б їхніх порад і отримав ранній зарахування в магістратуру Гарварда або MIT.
Для магістратури Джон збирався виділити і культивувати штам вірусу SARS під час його першого спалаху в Китаї, вивчити механізми патогенності та розробити суб'єдину вакцину.
Для докторської міри він збирався перейти на дослідження раку, вивчаючи використання негативної імунної регулювання як стратегії лікування...
Якщо б все пішло за планом, ще до захисту дисертації він опублікував би від трьох до п'яти епохальних статей в Природаture, The Lancat або CA: A Concer Journal for Clinicians.
З такими заслугами отримати посаду в Гарварді або MIT було б легше.
Він продовжив би дослідження, і якщо б все склалося вдало - його внесок у мікробіологію та імунологію міг принести йому Нобелівську премію з фізіології або медицини десь між 2015 і20 роками.
План був блискучий, але спочатку треба було зіткнутися з реальністю.
Він мав поступити в першокласну британську середню школу. Ітон не був його ідеальним вибором, це було традиційне аристократичне навчання.
Але це була ідея Еріка. Він вважав, що навчання в Ітоні дозволить Джону рано познайомитися з елітою країни і завести зв’язки.
І, відверто кажучи, в цьому був сенс.
Якщо Джонова пам’ять не підводила, то невдовзі в Ітон повинні були поступитися і принци Вільям з Гаррі. Вільям, який був спадкоємцем трону, мабуть, опинився б з ним у одному потоці.
Вчитися разом з майбутнім королем Англії? Звучало досить круто.
І все ж відчуття було дивним. Коли Джон помер у попередньому житті, бабуся принца Вільяма ще була в доброму здоров'ї - легендарна фігура сама по собі.
Поки Джон думав про це, з боку поштової скриньки пролунав клацання.
— О боже... Прийшло! - Зблід Ерік, голос його задрижав.
— Я принесу!
Джон відкрив калітку. Ерік замовив поштову скриньку з трьома золотими левами, які топчуть мертвого бурого ведмедя.
Поблизу сиділа плямиста кішка, постійно дивлячись на вхідні двері.
— Брись! — Джон відігнав волоцюжку і дістав пачку листів.
Повертаючись до будинку і перебираючи конверти, він побачив Еріка й Джуді вже поспішають назустріч йому.
Перший лист був рахований за газ.
Друга - листівкою від тітки Елії для Джуді.
Третє — це адресоване йому. Джон обережно розкрив конверт:
Шановний містер Харт!
Ми раді повідомити вам, що після уважного розгляду вашої кандидатури ви були обрані для вступу до Ітонського коледжу в числі 247 нових учнів набору 1992 року.
З повагою,
Тоні Літтл
Директор Ітонського коледжу
— О боже мой... - Нарешті видихнув Джон.
- Що там? — Зазвонили Еріка і Джуді.
— Мене прийняли! — Усміхнувся він і простягнув їм листа.
Вони уважно його прочитали. Їхні обличчя змінювалися на очах — тривога, подив і чистий ентузіазм.
— Джон... любий, я знала що ти зможеш! — Джуді міцно обняла сина поцілунками.
— Я розповім усім колегам! Вони повинні дізнатися, який у мене чудовий син! — З радістю викрикнув Ерік зі подвір’я.
І прямо там, серед подвір'я, подружжя пристрасно поцілувалися, забувши про все навколо.
Для дитини не з дворянської родини запрошення в Ітон було надзвичайним досягненням, особливо у країні, одержимій « відтворенням добра самопочуття ».
За шість років початкової школи жоден учитель Джона жодного разу не запитав про його успішність. Єдине питання, яке, здавалося, мав значення, звучало так:
« Тобі подобається вчитися?»
Більшість його однокласників виростали саме в такій системі.
Мало хто був винятком.
Візьмімо для прикладу Сузан, дівчинку з його паралелі. Її батько був байково багатим банкіром в Саутгемптоні. Щодня рівно о третій годині, коли інші відправлялися на кружки і розваги, Сузан вивозили на батьківському Rolls-Royce.
Вона сказала, що її щодня змушували займатися фортепіано та танцями, а троє приватних репетиторів постійно ставили їй домашні завдання.
Їй все співчували...
А потім, лише тиждень тому, прийшла новина: 11-річна Сузан набрала 95% з кожного предмету екзаменів 11+ і відразу отримала місце в лондонській школі для дівчат Сент-Полс.
Однокласникам, які раніше жаліли її, лишалося тільки поступити в місцеві державні школи і продовжити свою так звану « веселу освіту».
Британська освіта могла проповідувати « щасливе навчання», але коли справа дійшла до відбору, вона стала нещасливою.
Середній відсоток здачі іспитів 11+, які проходили в одинадцять років, становив лише 30-50%. Результати разом з рекомендаційними листами визначали не тільки те, до якої школи потрапить дитина, але часто і все її майбутнє.
Розрив між елітними школами і звичайними був величезним.
Найкращі університети на кшталт Оксфорда і Кембріджу навіть не дивилися на атестати звичайних державних шкіл, не кажучи вже про рекомендації їх директорів. Хоч би якими були оцінки, пробитися було майже неможливо. А ось випускники елітних шкіл на зразок Ітона або Сент-Полс, маючи просто пристойні результати ALevel, майже з ймовірністю в 50% поводилися до Оксбрідж. Решта переважно відправлялися вчитися за кордон...
Коли Джон побачив, як батьки святкують таке захоплення, то посміхнувся.
Перший етап його плану був завершений - однією ногою він вже стояв в Оксбріджі.
Він вже уявляв себе за тріумфальні експерименти в лабораторії, публікаціями у провідних журналах, навіть тим, хто отримує Нобелівську премію...
Єдиний мінус? Ітон був школою тільки для хлопчиків. Наступні сім років познайомитися з дівчатами його віку буде... Нелегко.
Джон, який був у полоні думок, поглянув на останній лист.
Адресовано містеру Джонові Харту, 86 Істлі-роуд, Саутгемптон, Хемшир.
Він був зроблений з щільного пергаменту, написано смарагдово-зеленими чорнилами і без марки.
Джон з тремтячими руками перевернув конверт. На восковому друкі був розмальований герб: лев, ревів, борсук і змій, що оточували голову літеру «H ».
— Чёрт... - Пробурмотів Джон.
У ту мить йому здалося, що тисячі диких коней пронеслися через груди.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya