— Ми єдині, хто захищений, на відміну від вас.
Їхні обличчя поступово спотворилися, коли вони повільно усміхалися, дивлячись на Аделу і Лоіса.
— Будь ласка, позбудьтеся всіх цих білих речей, які вони ховають під одягом, навіть від мечів!
Поки я кричала чарівникам, великий чаклун-чоловік вискочив і кинув в них маленькі клубки нитій. Гачки на кінці кількох клубків ниток притягували їх мечі, як магніти. У той же час ґудзики на верхній частині одягу були розорвані, обнаживши всі жилети з білих намистин. Неначе вони були куленепробивними, то старанно сховали їх під одягом.
З чого, чорт візьми, це зроблено? З чого була зроблена ця штука, яка завадила атакі Шует? У той момент, коли я відчула дивне відчуття, покинуті чарівником гачки зрушилися самі по собі. І, нарешті, до жилетів, які були на них надети, дійшли численні гачки.
- Ця ліска, яку не можна розрізати!
Чоловік біля Лоіса змахував мечем, щоб перерізати нитку, але не зміг. Це було незадовго до того, як білі шматочки, з яких складалися жилети, були відірвані зі звуком глухого удару.
Крючки підібрали нерозпізнані жилети і мечі з тіл всіх, хто нас оточував, включаючи Аделу та Лоіс. Чарівник викинув все, що він зняв з людей туди, де ми стояли. Нерозпізнані речі здійнялися на землі. Не маючи можливості більше використовувати зброю, вони витягли з рук невеликі пістолети і направили їх усіх на нас.
— Не стреляйте! Їх все одно захищає бар'єр.
Адела кричала на людей зі свого боку, але вони не слухали. Кілька куль зі звуком полетіли в нас. У цей час Руіт з Чарівної вежі Берг, виступив вперед. Один змахом руки зупинив кулі, які літали в нас у повітрі. Руіт повернув зап'ястя в повітрі, і кулі, які літали на нас, змінили напрямок.
— Давайте, біжіть!
Тільки тоді Лоіс, який зрозумів ситуацію, крикнув Аделі та її компанії. Але магія Руіта була швидше. Кулі полетіли в їхній бік.
— Адела!
Лоіс розвернувся і підбіг до Адели. Але куля проникла в її тіло швидше.
— Ах!
З уст Адели хлинула кров. Яскраво-червона кров текла з її живота і пропиняла уніформу Рицарів-Ханітелів. Лоіс обняв Аделу, яка була поранена і знепритомніла.
— Адела, очнись! Ні, Адела!
Очі Лоіса наповнилися слізьми. Вони, двоюрідні брат і сестра, які виростали разом з дитинства, були особливими одне для одного. Вони були наче близнюки.
— Это несправедливо. Це... Це нечесно.
Тільки слова про несправедливість текли з уст Адели, які постійно крапали кров.
— Нет, Адела. Не вмирай, не умри.
Шея Адели висіла обіймами Лоіса.
— Аа!
Розлючений голос Лоіса почувся. Коли Лоіс встав на мене, наче вбивши, то відразу поклав мені пістолет. У цю мить я пильно подивилася на Лоіса і виявила, що Астер створює фіолетове полум'я.
Не роби цього.
У цей момент я крокнула вперед, сама того не усвідомлюючи. Я не могла зрозуміти, чому я зробила цей вибір. Але це було неможливо.
Як тільки Астер кликнув пальцем і запалив полум’я фіолету, моє тіло побігло до Лоісу та Аделе. На мить я побачила, як в очах Астер з’явилася гнів і тривога. Але я не мав вибору, окрім того, як бігти з усіх сил. Я підбігла до Лоісу, схопила пістолет, який він тримав, кинула його на землю і відкинула ногою.
Невдовзі пурпурне полум’я Астер виросло і вдарило по тілах Лоіси та адела.
Бах!
З ревом бар'єр Шицуро поширився переді мною, блокуючи атаку Астера.
— Зачем, Кайла?
Голос Астера, наповненого гнівом, пролунав пізно.
— Це наша сімейна справа. Сім’я приймає рішення про долю!
- Вони намагалися вбити тебе. Я не можу пробачити їх.
Було видно, як сердитий фіолетовий очі Астера холодіє.
- Будь ласка, не вбивай їх зараз.
Я повернула голову туди, де був Руіт.
— Руит, будь ласка. Вилікуйте Аделу, щоб вона не померла!
— Хм? Я?
Коли на нього вказали, Руіт закотив очі і прочитав вираз обличчя Астера.
- Будь ласка, Руіт...
— Эм... Що мені робити?
Руіт, який чергував мене з Астером, зрештою закрив очі.
— Ээе, я не знаю!
Світло вислизнув з рук Руіта, коли він підбіг до заблуканої Адели.
— Адела... Адела!
Лоіс здригнувся і схопив Аделу за руку, майже втрачаючи самовладання. Коли світло від руки Руїта впав на рану Адели, стало видно, як поступово йде блідий, холодний колір обличчя.
Руіт мав здатність зціляти. Він був не так хороший, як маг-цілитель Степан, але він був здатний надати першу допомогу. Але це тільки врятувало Аделу від смертельної небезпеки, але все ще потрібно було повноцінного лікування.
- Кхе, кхе!
Адела знову сплюнула кров, але на відміну від попереднього вона виглядала непогано.
- Зараз все вже не так добре. Зараз краще звернутися до магічного лікаря або фахівця... Ой!
Руіта, який розмовляв зі мною, була настільки перелякана, що попрямувала на землю. Коли я підняла очі, мій погляд зустрівся з Астером, який дивився на нас зверху вниз.
Фіолетове око зимно глянув на мене. Навіть дивлячись у це око, я захищала Аделу і Лоіса від нападу Астера. Повітря було холодне.
Але я не жалкувала про це. Я б зробила той же вибір, навіть якби час пішов назад.
***
Коли Адела і Лоіс, які завжди були на передовій, зазнали поразки, ті, хто слідував за ними, покірно здалися нам. За допомогою чарівників і щита Шицуро ми змогли легко відбити маєток. Наша сторона дуже поступалася за кількістю людей, але для того щоб перемогти їх усі потрібно було менше двох годин.
Зрештою родичі й слуги, які зрадили сім’ю та сторонні з Шуманікс і Деміроф були ув’язнені в підземеллі. Астер навіть не подивився на мене, поки все не владналося. Він, мабуть, дуже сердиться.
Розбираючись у ситуації, я також відволікалася і не могла нормально спілкуватися з ним. Нам потрібно повернути особняку, і необхідно з'ясувати статус сімей Шуманікс та Демірофф. Ми повинні посадити всіх зрадників, яких зловили. Коли я закінчу з цим, тільки тоді ми зможемо поговорити. Саме так я вирішила для себе.
Після того, як робота до певної міри була завершена, цього разу Астера ніде не було. Мені було трохи ніяково, коли я обшукала весь особняк і не знайшла його. Він взагалі покинув Марказату Веста? Потім я зустріла Руіта і чарівників, які збирали хліб з кухні.
- Ви знаєте, де Астер?
Коли він бачить чарівників, які ховають за собою хліб у сподіванні відповіді, то « хитається » і визирає з вікна.
- Принц сказав... Він зараз хоче побути на вулиці. Він був у садовому лісі раніше.
Після слів Руіта, чоловік-вовшебник поруч з ним поспішно вдарив його по затилку.
- Чому ти так кажеш, Його Високість сказав, що хоче побути сам!
- Ти віриш у це?
Руіт глянув на великого чоловіка-вошебника.
- Йди туди, де ми билися раніше.
Я покинула маєток і мовчки схилялася Руіту та чарівникам. Франц за допомогою Шецуро захищав будинок особняки. Але підземелля, в якому люди опинилися у пастці, були винятком.
Я тихо рушила до лісу, де ми вперше вийшли з підземного підземелля. Тисячі крихітних вогників мерехтіли в чорній темряві. Як безліч зірок у нічному небі.
Астер сидів мовчки з заплющеними очима біля великого дерева в садовому лісі, де танцювали світлячки. Я обережно наблизилася до нього. Він спить? Як тільки я підійшла і нахилилася, щоб подивитися, чи спить він, Астер простягнув руку й схопив мене за зап'ястя. В одну мить, приваблюючи його руками, я опинилася в обіймах Астера.
Як і очікувалось, він не спав.
Астер все ще закривав очі і не розтирав руки, які тримали мене.
- Відпусти мене, я знаю, що ти не спиш.
Я вдарила його кулаком в живіт, і він обережно відкрив очі.
- Це боляче.
- Звичайно, я вдарила тебе.
- Тут боляче.
Астер вказав на ліву частину грудей. Це було не там, куди я вдарила.
— Там... Чому?
- Коли я думав, що ти померла, мені було так боляче тут.
Чудовий профіль Астера, що не міг дивитися вперед з головою, змусив моє серце забитися сильніше. Він завжди був красивим, але я не знаю чому зараз він виглядає ще гарніше. Я розчавила руки Астера і відступила від його тіла. Перед Астером лежали рештки зламаних мечів і жилетів, які раніше були у Лоіси та Адели.
Я підняла обломок зламаного білого меча. Вага була досить легкою.
- Я давно хотіла задати тобі питання. Що це, чорт візьми, таке?
— Останки.
- Що?
- Це людська кістка.
Не усвідомлюючи цього, я упустила білий шматок, який тримав в руці. Від кінчика пальця, який торкався його, піднімалися мурашки по шкірі.
- Вони створили зброю... з людських кісток?.
Я знову повернулася до білих обломок. Саме тоді, коли він сказав: "людська кістка" - це дійсно початок виглядати так. Все, включаючи форму і розмір. Меч, який вони тримали в руках, мабуть був зроблений шляхом розмивання стегна.
Тьху! Моє тіло тремтіло від ознобу, не усвідомлюючи цього.
— Коли я був у районі Алик, всі гробниці були викопані, я не розумів чому.
Астер з серйозним виразом обличчя відкрив рот, дивлячись на купу залишків кісток.
— Шует не міг доторкнутися до нащадків короля Духів, тому вони використовували їхні останки.
Ось чому це не спрацювало, коли я замахнулася на них Шует. Це було схоже на те, як я намагалася атакувати Шует Астера. Копатися в могилах мертвих, щоб скористатися лазівкою Шует. Імператриці, здається, були налякані.
- Можливо, вони довго готувалися до цього. Щоб протистояти Шіцуро і Шует...
- Чому вони повинні були заходити так далеко.
- Тому що вони хочуть монополії на абсолютну владу. Мабуть, вони хотіли залучити твоїх братів і сестру, щоб захопити Шуетт та Шицуро. Я веду їх як маріонеток.
Після слова "маріонетка" я згадала Аделу і Лоіс. Голос Адели, який бурмотував про несправедливість навіть тоді, коли вона задихалася, будучи близько до смерті, не був забутий.
Вжух!
Астер клацнув пальцем, і купи білих кісток були загорілися. Горючі фрагменти кісток повільно почали чорнити.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata