Я витягнулася як могла, починаючи рувати інструменти на підлогу. Зазвичай це були інструменти, керовані Ярбісом дистанційно, оскільки вона є другою сутністю у всьому всесвіті, яка точно знає, що я роблю; перша, очевидно, моя Перлуг.
— Ярбіс, — сказала я на мить надявляю серйозне обличчя.
— Да, моя леді? — Відказав ШІ через мої віззорі комунікатори.
— Леди? Неважливо... — Я спокійно посміялася, розслабляючись і лягаючи на плечі. - Включи гарну музику.
Що ж, щоб дати вам контекст: Ярбіс - це ШІ мого власного творіння. Очевидно, у неї є привілеї програмування вищого рівня; вона може будувати, вона могла бути твоїм найкращим другом, можливо... Я не знаю, навіть твоєї дружини, якщо ти задаси таку мету. Чорт, як же я люблю її. Але неважливо. Деякий час тому я наказала їй відтворити музику, яку я колись наспівувала їй; пісні з мого колишнього життя на Землі. Це речі, які у мене ледь збереглися в парних спогадах, але які я хочу зберегти назавжди, як свого роду музичне безсмертя протягом епохи. Зрештою, я тепер практично безсмертний Самоцвіт, так що ви розумієте, про що я.
— Зараз грає: Подсолух, — оголосив штучний інтелект.
— Це вона, — сказала я з величезною посмішкою на обличчі, коли ритм пісні заграв у моїй голові і давав мені заряд енергії для роботи.
Дні пройшли в мить ока, дні, протягом яких я була на сто відсотків застрелена всередині королівського паланкана. Мене вірно супроводжував єдиний чоловік у відокремленому модулі, Жемчуґ. Вона також допомагала мені зі складовими завданнями, і хоча б логічна її обробка була набагато повільнішою за мою, кожна піщинка допомагає побудувати пляж, так що будь-яка пара зайвих рук була більш ніж бажання.
У той момент я була повністю розповсюджена обличчям вниз на підлозі паланкіну, приварюючи нижні ланцюжки. Я додавала все більше і більше нанотувань екстремальної молекулярної твердості в шасі. Найкраща частина мого дизайну полягала в тому, що якщо транспортний засіб коли-небудь отримає зовнішні пошкодження, ці маленькі механічні друзі будуть використовувати мертві роботів як основу і поглинати молекули з землі, на якій спочиває паланкін - або навіть із самого повітря - щоб миттєво регенерувати структуру у реальному часі.
Як, чорт візьми, мені вдалося запрограмувати такий рівень інженерії з ресурсами Ери 2? Легко: чиста чорна магія.
Я витерла піт з лоба передпліччям, сідаючи на підлогу кабіни і розглядаючи структуру зверху до низу. Боже, можна було побачити зміни. Ера, яка була застарілою інженерією 1 зникала у напрямку технологічного шедевру.
— Перлина, як просувається прикраса? Добре виглядає? — запитала я, повертаючи голову назад.
Я подивилася на мою Перлину, яка чудово працювала. Вона займалася тим, що було в її силах, але я спеціально призначила їй естетику; я хотіла, щоб транспорт виглядав дуже шикарно і гідно королівської сім'ї.
— Да, моя Перидот. Все буде ідеально, коли наш Бріліант прибуде для огляду - відповіла Жемчуґ з щирою посмішкою, не відриваючи очей від голографічних панелей, скеровуючи частотами наноботів, що відповідають за текстурування і прикрасу.
Я залишилася сидіти там, спостерігаючи за її роботою протягом декількох хвилин, використовуючи можливість підзарядитися. Помітивши, наскільки щасливою і задовільною вона виглядала, граючи таку важливу роль, на моєму обличчі з'явилася невивільна усмішка. Але ж, я відпочила достатньо, пора повертатися до роботи.
Я зробила технологічний отвір у підлозі паланкину і пірнула з головою в недра нижньої проводи.
Пройшли місяці...
Ексклюзивна синьога Брілліанта стала моїм другим домом (і моєю особистою контрабандою). За цей час королівський паланкін зазнав такої безглуздої метаморфози, що якби оригінальні інженери домушнього світу побачили його, вони б знепритомніли. Серед остаточних модернізацій, які нам вдалося закріпити, були:
Жемчуг виконувала майстерню. Сині шовккові штори тепер мали тонке голографічне мерехтіння, яке змінювало відтінок в залежності від зовнішнього світла, зберігаючи ностальгічну елегантність, яку вимагала матриарха, але з нескінченно більш м'якою і розкішною текстурою.
Нижня шасі і стіни паланкину були всилені наноботними шторами «чорної магії». У випадку будь-якого фізичного чи енергетичного удару транспортний засіб не тільки витримає удар, але й поглине частинки з навколишнього середовища (бруднений пил або повітря), щоб самовідновлюватися на 100% за мілісекунди.
Я повністю замінила масивні гідравлічні двигуни на ядро зворотної гравітації. Паланкін тепер рухався без єдиної вібрації, повністю ізолюючи зовнішній шум, щоб запропонувати Синому Бріліанту притулок абсолютного спокою у розпал її меланхолійних криз.
Я синхронізувала операційні системи з особистим планшетом Сінею Перлчуг. Тепер одним дотиком вони могли змінювати непрозорість скла, регулювати температуру в приміщенні і активувати протоколи пасивного захисту за багато миль.
По суті, ми перетворили давню легку карету в плавучий ультра-люкс-бункер з технологіями, про які домашній світ навіть не підозрював. Ми були готові до кінцевого вердикту.
- Що думаєш, Перле? - Я сказала, блискучи величезною посмішкою, але з дуже помітним тиком в лівому оці через нагромадження стресу.
...
...
Жемчуґ витріщилася на мене, тримаючи посмішку на обличчі.
— Моя Перидот... Я щиро вважаю, що вам потрібно відпочити, — запропонувала вона, не порушуючи слів тонкої стурбованості.
— Ні в якому разі! Відпочинок для Самоцвітів третього покоління.
— Але ми второ...
— Саме так! — Раптом я закричала, перебиваючи її і міцно схопивши за плечі. - Мені це потрібно! Це дуже допоможе моїм особистим проектам. До того ж... більше матеріалів, більш привілеїв. Більше привілеїв, більший привілей, більше привабливих... — Я почала беззв'язно бурмотіти, поки мої очі не перетворилися на справжні водолази, і моє тіло перевернулося, втрачаючи свідомість прямо на підлозі.
...
...
Перлина просто похитала головою з полегшеним подихом. Вона обережно підняла мене з підлоги і віднесла до паланкина, щоб мій самоцвіт міг відновитися після нервового зриву.
У результаті пройшло півтора року, протягом яких я була зосереджена на тисячу відсотків на перебудові королівського транспорту. Півтора року важка інженерія, квантові зміни та естетичний дизайн. І, чесно кажучи... Він отримався з біса шикарним.
- А тепер, Перлина... Що думаєш? — Посміхаючись, я відчула себе втомленим і повністю відновлювала своє обличчя.
Перлина, зі свого боку, проігнорувала моє питання на мить, тому що була занурена в чистку і поліровку кожного останнього кутка конструкції. Очевидно, у моєї помічниці розвинувся нав'язливий тік по відношенню до бруду і пилюки в лабораторії, так що я повністю залишила цю задачу їй. Я сіла на ящик з інструментами, активуючи свої рукавички; пара прибиральників вилетіла з моїх відсіків, щоб приєднатися до неї і прискорити роботу.
Мені безумовно варто запрограмувати кілька спеціалізованих робоноідів для домашньої прибирання, подумала я, споглядаючи наш шедевр.
Перед нами височів Паланкін Сінго Брілліанта. Він зберігав ностальгічний силует і повагу, яких вимагала матриарх, але тепер виглядав набагато більш футуристичним, елегантним та красивим у всіх технічних аспектах. Або принаймні ідеальний за моїми людськими стандартами. Ми були повністю готові до здачі.
— Нам варто доставити його зараз, — пробурмотіла я про себе, базікаючи ногами, поки Жемчуг наносила останні поліровні штрихи на поверхню.
Перлина кивнула. Ми залишили кілька робоноідів, які працювали над створенням ланцюгів і запечатували мікротріщини у з'єднанні, встромлюючи густу рідину світла, таку ж як хімічні сполуки, яку Імперія використовує для відновлення мережі галактичних варп-блащок.
Я відкрила інтерфейс свого візора і передала повний технічний звіт на планшет моїй помічниці. Вона повинна була перевірити, чи вся інформація у порядку, перш ніж відправити її безпосередньо Синею Жемчуг для призначення офіційної доставки.
Коли важка робота була нарешті закінчена, я сіла на контейнер, щоб перевірити, що, чорт візьми, сталося у всесвіті за весь цей час, поки мене повністю занурено в роботу. І як я це зробила? Ну, Ярбіс вдалося перехопити приховану частоту в мережі даних, свого роду секретний форум під назвою: каталогізовані Самоцвіти... Або, коротше, бунтарі. Це були ізольовані повідомлення про кілька Самоцвітів, які з якоїсь причини вирішили покинути Імперію через недосконалості, успадкованих вад або політичного інакодумства.
Я натрапила на одну конкретну новину, яка привернула мою увагу: Рубін і Жемчуґ втекли разом після того, як їх Морганіт застав за таємним злиттям. У повідомленні говорилося, що це був не перший раз, коли вони це робили; вони зливаються протягом декількох циклів, і кожного разу, як вони так робили, Імперія захопила їх та помола на Ріфі, щоб стерти їхню пам'ять... але зв'язок завжди поверталася сильніше, і вони врешті-решт все згадували.
- Чи може це бути чимось на зразок Гарнет? — Пробурмотила я про себе, обробляючи дані.
Жемчуг заглянула мені через плече, щоб побачити голографічний екран. Вона просто кивнула, як ніби чудово розуміла всю серйозність питання, і природно повернулася до свого заняття.
У мене на обличчі застигло слово: « Що не так з цим божевільним?», але я вирішила не нервуватись і продовжувала гортати новини. Я провела кілька годин, вглинаючи інформацію, обробляючи все своїм чудовим інтелектом Перідот другого покоління (зате, звичайно ж, маючи такий мозок, завжди треба мріяти про теорію змови).
Потім я побачила останню актуальну новину дня: у глибокому космосі будується гігантський пам’ятник; міжзоряна станція для високих Самоцвітів з величною силою Білого Брілліанта.
— Що ж... це гарно, чесно кажучи - я прокоментувала, повертаючи екран, щоб показати його Перлагу, яка знову за кивнула мені.
Щоб вбити години очікування, я попросила Ярбіс включити фонову музику. Я знала, що в бюрократії домашнього світу такі ситуації очікування можуть тривати кілька днів. Поки що через кілька годин сигнал наближення на панелях не загорівся червоним.
— Моя Перидот! Ми повинні бути в паланціні менше ніж за хвилину, — оголосила Жемчуг, коли опинялася у стані повної паніки.
Не думаючи ні секунди, я міцно схопила її за руку і сильно потягла, затягуючи нас всередину кабіни.
— Думаю, що двір хоче, щоб ми перемістилися разом з транспортним засобом, - зробила я виведення вголос, налаштовуючи системи.
Я швидко повернулася до головного дистанційного управління, повернувшись спиною до Жемчуг. Я не помітила, що щітки моєї помічниці стали значно червонішими від звичайного після раптового ривка, хоча її рум'янець зник миттєво, коли земля під нами почала вібрувати. Взагалі-то, паланкін працював як суперпросторий і просунутий варп-приємник, але неважливо.
Основний варп-крап активувався під конструкцією, повністю занурюючи нас. Коли ми матеріалізувалися в секторі призначення, автоматичне люки відкрилися, і я кинулась на повній швидкості разом з Жемчуг, швидко позиціонуючи себе зовні паланкина, щоб прийняти військову позу Бриліантів, готуючись до ера нашого блакитного бога.
— Мій Бріліант, — сказала я, склавши руки разом у характерному серюті Імперії. Позаду мене моя Жемчуг з бездоганною точністю повторила рух.
Синій Брілліант стояв перед нами, але з обличчям, повністю прихованим темним капюшоном, виглядав як повний пригнічений підліток. Не кажучи ні слова, велична матріарха наблизилася до паланкіну і почала обходжувати його. Вона перевіряла кожен можливий кут критичним поглядом, в той час як Синя Жемчуг слідувала за нею, роблячи строгі нотатки на своєму голографському екрані.
По всьому моєму тілу стікали холодні краплі піта, поки я чекала вердикту. Якщо щось піде не так, я пропала.
У той момент Синій Бріліант просто увійшла в транспортний засіб. Я залишилася зовні, і пройшли годинник, буквально години, протягом яких паланкін почав здійснювати пробні рухи в повітрі. Це не мало абсолютно нічого спільного з попередніми моделями, які незграбно рухалися на механічних ногах; це новий рух було нескінченно більш професійним, плавним, безшумним і... Як би це сказати? З великим підвищенням самооцінки? Це було велично.
Після довгих годин стояння як ідіотка зовні корабля я помітила, як відкриваються двері, і Синя Перлчуг виходить з ледь помітною посмішкою на обличчі.
— Мій Бріліант надзвичайно задоволений вашою роботою, Перідот Фасет 2F5L Огранка 5XG, — оголосила вона своїм м'яким голосом. Вона з нетерпінням чекає на те, щоб продовжити роботу і запропонувати вам будь-які запити ресурсів, які знадобляться вам, якщо вони не будуть надмірними. Їй просто сподобалося.
Я кивнула з професійною посмішкою, хоча всередині кричала. Я відчувала, як моя Жемчуґ буквально дмухає через хвилювання і про успіхи нашої праці.
Поки я продовжувала говорити з Синею Жемчуґ про спеціфікацію дозволів, то відчувала, як моє обличчя проходить через вир емоцій: шок, тривогу і жорстокий адреналін. Тепер у мене було офіційне право залишати домашню світ для місій за межами планети, так само як Періот з оригінального серіалу - зі своїм власним підрозділом, своєю кораблем і всім іншим! Хоча мені доведеться рухатися повільно, щоб не викликати підозр, ці поїздки стануть головним ключем до збору органічних ресурсів для моїх таємних проектів Совершеності.
Я кивнула з великим ентузіазмом, коли Сіня Жемчуг повернулася і повернулась до свого транспорту зі своїм діамантом.
Я стримувала своє хвилювання на межі вибуху, поки моя Перла буквально вібрала позаду мене. У такому стані ми пройшли весь мовчазний і повний протокол шлях назад через варпи та коридори, поки, нарешті, за кілька хвилин, які показували вічність, ми не досягли нашої власної безпечної майстерні.
Зайшовши всередину, моя Перлина зачинила двері. Ми стояли в мертвій тиші близько трьох секунд. А потім...
— ДаА АААA AaАКААЯАаААНАДААaAАaeАOА — Заорала я в всю горлянку.
Я втратила розум. Я почала робити все з перехоплюючим захопленням: била ногами повітря, каталася по підлозі, застрибувала на столи і робила всілякі речі кричала як повна божевільна.
Моя Перлина, з мого боку, дивилася на мене із відчутною емоцією. Вона спостерігала за своєю Перідотом, що стрибає від чистого щастя, і Золоте правило було простим: якщо вона щаслива, Жемчуг теж.
В одному з моїх безглуздих і хаотичних танців святкування я підійшла і схопила мою помічницю за руки, яка миттєво застигла з інтенсивно почервонілими щоками.
— Давай, Жемчуг, потанцюємо! — Закричала я, потягнувши її, поки ми імпровізували якийсь випадковий танець з мого людського життя.
Перли, чиї щітки все ще були яскраво-червоними, тихо розсміялася і почала підсилювати. Ми обидві почали танцювати по всій лабораторії з нестримним захопленням, хоча одна була набагато більш ейфоричною і хаотичною, ніж інша. Ми дозволили собі захопитися ритмом, і ми обидві закрили очі, вільно сміючись.
Раптом наші самоцвіти почали інтенсивно світитися, розпізнаючи ейфоричний стан розуму і абсолютну довіру, яку ми відчували один до одного. Оскільки в цей момент не було жодних емоційних бар’єрів, обидва камені виявилися ідеально переплетеними з енергією один одного. За чистим самоцвітним інстинктом вони почали з’єднуватися один до одного, як посланці світла.
Раптом охайне світло закутало кімнату.
Два світла, один яскраво-червоний і один світло-зелений, злилися в повітрі у ідеальному танці, сливаючись об'єднано, поки новий, гігантський силует світла не став бути присутнім в центрі майстерні.
https://literna.net/uk/books/184-vsesvit-stivena-idealnii-periot