Думка про те, що у мене тепер є Жемчуг, трохи напружувала - в основному через брак часу мені дали на підготовку. Але я вирішив не зосереджуватися на цьому. У мене було лише п'ять місяців, щоб все спланувати, а за мірками Самоцвітів цей час пролітає неймовірно швидко. Треба було поспішати.
Я встав, поки Жемчуг все ще перебувала в шокі, витріщившись на планшет. Я підійшов і встав перед нею, поклавши руку їй на плече. Вона підняла на мене погляд, і її очі наповнилися сльозами.
— Слухай... Я знаю, що такі ситуації непрості, — сказав я, почувши затилиць. - Але якщо ти хочеш залишитися зі мною, я не буду тобі заважати... Хоча, по правді кажучи, інших варіантів у тебе небагато.
Жемчуґ злегка опустила очі.
- Я дам тобі час перетравити все це. Поки ти будеш цим займатися, я почну збирати речі і закінчу деякі незавершені проекти. Згода?
Вона кілька секунд дивилася на мене, а потім повільно кивнула і не знала, як взагалі реагувати.
— Чудово, добре, — сказав я, прямуючи назад у свою майстерню.
...
— А, правда! — Раптом крикнув я.
Перли тут же підстрибнула.
- Якщо побачиш по камерах, що хтось наближається, відразу вставай.
Перли швидко глянули на монітори стеження, і все ще трохи запаморочена всім що тільки-но сталося.
Минуло дві години, і єдиними звуками були постійний металевий лязг з майстерні. Икрины. Інструменти. Діталі, які передували. Код, який листувався.
Перідот, здавалося, була повністю зосереджена на завершення проектів для своєї Морганит. Или... колишній Морганит?
Перли повільно подивилися на свої руки. Вона ніколи не думала, що таке може статися. Вона завжди була вірною. Послухай. Мовчазний. Ідеальною. Принаймні вона намагалася бути такою протягом усього свого існування.
Итак... Що ж вона зробила не так?
Її розум почав гортати кожну дрібну деталь за останні кілька місяців. Ті моменти, коли вона говорила більше, ніж слід було, з Перідот. Коли вона дозволила собі розслабитися, то не могла. Коли вона погодилася сісти в те крісло. Коли вона почала насолоджуватися часом, проведений у цій майстерні. Коли вона перестала відчувати постійний страх, перебуваючи поруч з іншим Самоцвітом.
Вона міцно стиснула своє плаття. Можливо, вона стала вадою. Можливо, її Морганіт помітила, що вона більше не поводиться як належне Жемчуг. Можливо, та нова Перлина була кращою. Більш елегантний. Більш уточченою. Більш слухняною. Більш корисним.
Її очі знову почали наповнюватися сльозами. « Я все зіпсувала...» — прошепотіла вона ледь чутно.
Інструменти замовкли. Металічний лязок повністю зник. Очі Жемчуґ розширилися, коли вона зрозуміла, що сказала. Вона повільно підняла погляд.
Я дивився на неї з іншого кінця майстерні з дивним виразом обличчя.
- ... Це було досить сумно чути, — сказав я, поклавши інструмент на стіл.
Перли швидко схилили голову. - Вибачте, Перідоте.
Я зітхнув, знову прямував до неї. - Ти нічого не зробила.
Жемчуг підняла погляд, очевидно спантеличена. — А?
— Твоя Морганіт просто розпещена дура.
Очі Перли були широко розкриті від шоку. — Моя Перидот!
- Що? Це правда. - Я схрестив руки, дивлячись на неї. « Домашній світ постійно усуває з невибагливих причин добрий самоцвіт. Тобі просто не пощастило служити комусь нестерпному.
Перли були мовчазними. — Ніхто... Ніколи не говорив мені нічого подібного.
- Що ж, думаю це треба було сказати. — Я знову взяв свої інструменти. - А тепер перестань звинувачувати себе в дурнстві і йди допоможи мені. У нас є п'ять місяців, перш ніж ми відправимо невідомо куди.
Перлина дивилась на мене кілька секунд. Потім вона кивнула і встала. І так ми почали працювати.
Я терпеливо навчав її, бо відтепер вона мені знадобиться досить часто. До того ж... Я сумнівався, що зможу просто позбутися від неї зараз. Розумієте... Моя людська сторона все ще була при мені, навіть якщо я не дуже добре пам'ятав своє минуле життя. І крім того... Вона була корисною для багатьох речей.
Я глянув на Жемчуга, яка дуже часто займалась своїми думками. Тому я вирішив зайняти її справою, щоб не давати їй хвилюватись. На даний момент це було єдине, що я міг їй запропонувати. Я не психолог. Тим більше не психолог для Самоцвітів.
Я похитав головою, закінчуючи декілька вдосконалень для своїх роботів, роблячи їх міцнішими і більш універсальними.
Три місяці по тому
Через три місяці Жемчуґ чудово пристосовувалась до роботи зі мною. І чесно кажучи... я, здається, зрозумів чому Морганіт вирішила від неї позбутися.
Хочете знати, чому? Легко. Її вираз обличчя.
Вона досить чуйна, ефективна і покірлива. Але вона надто висловлена за безглуздими стандартами домашнього світу. Видно, коли їй сумно. Коли вона щаслива. Коли вона засмучена. Іноді я навіть помічаю, як вона сердиться, коли щось йде не так.
Ось тоді я зрозумів проблему. Перли на Будиночках світу повинні бути елегантною статуєю, яка володіє здатністю говорити.
Я подивився на Перлину, яка в даний момент була повністю зосереджена на сортуванні матеріалів і перевірці запасів. За ці місяці я також виявив дещо цікаве: процедуру офіційного оформлення прав на Перла. И нет... Я зовсім не пам'ятав цього з шоу.
Але ще одна корисна інформація для мене.
Як це сталося? Итак... Через тиждень після того, як Морганіт передала мені Жемчуг, я просто працював і вона проходила повз мене. І тут сталося дещо дивне.
З її самоцвіта з'явилася невелика голографічна проекція в формі Самок-адміністратора.
- Вітаю, Перідот Фасет TX2F-7C.
Я кілька разів моргнув. Жемчуг була зовсім нерухома, її погляд відсутнє, немов вона знаходилася в трансі.
— Я прилетіла для завершення процесу передачі даного Жемчуг.
- ... Що?
- Пробний тиждень закінчено. Підтвердіть, чи ви задоволені послугами, даними цим примірником Жемчуг.
Я глянув на Перлину. Вона все ще не рухалася. - Так.
— Будь ласка, ідентифікуйте себе для реєстрації власності.
Після цього було затрачено кілька секунд мовчання. — ...Перідот Фасет TX2F-7C, - повільно відповів я.
— Реєстрація закінчена. — Маленька проекція неприродно посміхнулася. - З цього моменту даний примірник Жемчуг належить виключно вам. Дякуємо за використання Адміністративної системи Домашнього Миру.
Проекція зникла.
...
...
...
Якого біса...? - Пробурмотів я, дивлячись на Перлину. Через хвилину вона просто моргнула і повернулася до роботи, як ніби зовсім нічого не сталося. Ніби це було абсолютно нормально.
Я спостерігав за нею ще кілька секунд. Що ж... Принаймні тепер я знаю, що вона не зможе так легко мене зрадити. Я подумав, повертаючись до своєї роботи.
Раптом двері зрушилися в сторону. Я швидко встав, і Жемчуг зробила те саме біля мене.
— Вітаю, моя Морганіт, — сказали ми обидва.
Двері відчинилися повністю, і там стояла Морганіт разом зі своєю новою Жемчуг. Але цього разу... 2 Перидот? Я подумав, дивлячись на двох самоцвітів позаду них.
Морганіт увійшла і зупинилася переді мною. — Вільно, — спокійно сказала вона.
Я негайно розлазив позу.
- Бачиш цих двох Періот? — Вона запитала, вказуючи на них. Вони відразу віддали Бриліантам.
« Так », — відповів я, озираючись від голови до ніг. Вони були новими. Занадто нові. Їхня мова тіла буквально кричав про те, що вони вийшли всього кілька циклів тому.
- Я хочу, щоб ти навчила їх усього того, що зможеш, за той час, коли у тебе тут залишилося.
Я злегка нахмурився. — Вони обидві майже свіжі. Вийшли лише п'ять циклів тому.
Морганіт втупилася на мене. - Так навчи їх добре. - Її тон звучав швидше як погроза, замаскована під наказ.
Я просто кивнув. Я відчував себе цілком здібним навчити їх. Суть у тому, чи зможуть вони справитися з цим. Хоча зазвичай Періот намагається вчитися.
Морганіт пішла, наче це було дрібницею, яка супроводжувалася своєю Жемчуг, що йшла рівно на три кроки позаду неї з абсолютною точністю. Це залишило мене, мою Перлу і двох нових Перідот наодинці.
Моя Перлина дивилася на них, поки ті застигли в смальці.
— Розслабтеся, — нарешті сказав я. Вони відразу підкорилися. Я повільно обійшов їх, увійшовши у повноцінний режим "Перидот-супервайзер". Вони почали нервуватись, коли я аналізував їх з голови до ніг. Зріст. Компонент. Інструменти. Якість виготовлення. Час реакції. Все.
Нарешті, я зупинився перед ними. - Слухайте, дівчатка.
Обидві підняли на мене погляд.
- Ви знаєте, що ця робота буде важкою, так що я не буду вам брехати. — Они сковтнули. - Ви дізнаєтеся все, чого я зможу вас навчити. — Я схрестив руки. - І я постараюся, щоб ви могли застосувати ці знання якнайкраще. Але для цього мені потрібно, щоб ви обидві робили свою частину. Все ясно?
— Да, моя Перидот! — Відказали вони обидва хором.
Я злегка посміхнувся. Мабуть, вони так говорили через мій старший стан. Або мої досягнення. Можливо, і того, й іншого.
— Ладно. — Я глянув на мою Перлину. — Перлина.
— Да, моя Перидот.
— Зроби їм повну екскурсію по всьому об'єкту. — Я вештався навколо. - Все означає все. — Моя усмішка трохи розширилася. — Навіть зовнішні зони.
Дві нові Періот подивилися на мене спантеличено. Коли вони знову почали мене цікавити, я наочно звернув увагу.
- Коли повернешся... — Я зробив паузу. - Ви отримаєте найжорстокіший курс у вашому житті.
Вони миттєво напружилися. — Да, моя Перидот!
Моя Перлина дозволила собі маленьку amused посмішку, перш ніж почала йти. — Сюди.
Дві Перідот швидко пішли за нею, поки вона почала пояснювати, для чого призначена кожна зона. Я дивився, як вони йдуть. Потім я подивився на свою майстерню і повільно посміхнувся. Бедняжки. Вони не знали, що їх чекає.
Але я швидко почав упаковувати все, що мені потрібно було сховати. И да... Це була справжня причина, по якій я відіслав нових Перидот на час. Мені потрібно було приховати всі мої нелегальні дослідження, перш ніж хтось цікавий почне ритися.
Чорти модифікації Самоцвітів. Дослідження чистоти. Файли структурної альтерації. Вкрадені дані з стародавніх Інжеректорів. Незакінчені прототипи. Все це зникло в таємних секторах, які я збудував у свою ж майстерню.
« Який же ти розумний, Перідот», — прошепотів я собі і продовжую працювати.
Через п’ять місяців
Нарешті настав день. За ці місяці я навчив двох нових Перідот усьому, що міг. І чесно кажучи... Зміни були вражаючі. Вони перетворилися з практично непридатних на досить компетентні техніки. Якщо висловлюватися просто... вони перейшли від Бейс Гоку до Супер Саяна 2.
Вражає? Да. Я знаю. Я неймовірний вчитель.
Хоча, чесно кажучи, більша частина мотивації була від великого захоплення, яке вони обидві відчували до мене. Шкода, що це ймовірно зникне через кілька циклів, коли вони зустрінуть по-справжньому потворних Перідот всередині Імперії.
Я озирнувся назад, розглядаючи місце, де провів так багато часу. Два Перідот вже попрощалися. Всі мої важливі речі були збережені всередині самоцвіту моєї Жемчуґ.
До речі про неї... Вона була поруч зі мною. Ну, технічно, на три кроки позаду. Здебільшого для того, щоб тримати видимість, бо Жемчуґ не могла йти поряд з власником без підозр.
Я похитав головою, дивлячись на масивні двері кабінету Морганіт. Я постукав тричі. Через кілька секунд двері відчинилися. Це була її нова Перлина. Вона дивно вклонилася і відійшла убік, пропускаючи мене всередину. Моя Перлина залишилася зовні, поки я входив один.
Всередині я побачив Морганіт, яка елегантно сиділа і переглядала кілька проектів на своєму планшеті. Багато з них були завершені вашим покірним слугою, між іншим. Я відштовхнувся від своїх думок, коли помітив, що Морганит підняла на мене погляд.
— Перидот.
— Моя Морганит.
Вона замовкла кілька секунд, пильно дивлячись на мене. Зазвичай це змусило б мене нервувати. Але не цього разу.
- Мушу зізнатися.
Я моргнув, спантеличений.
- Більшість Перідотів, які працювали під моїм керівництвом були... компетентними. — Вона зробила паузу. - Ти була винятковою.
Мої очі трохи розширилися. Вау. Комплімент. Це рідкість.
- Твоя продуктивність перевершила мої очікування в багатьох випадках. Інжектори. Структурна оптимізація. Виправлення помилок. Лідерські якості. Ти навіть змогла перетворити двох новоспечених Періот у працездатних техніків за дуже короткий час.
Я мовчав. Я не знав, чи казати спасибі або хвилюватися.
— Я задоволена твоєю роботою.
... Ладно. Цього я точно не очікував. — Дякую, моя Морганит.
Вона просто зробила маленький жест рукою. - Не будь занадто підступним.
І ось вона знову. Та ж стара Морганіт. - А тепер перейдемо до важливого.
Вона активувала голографічний екран переді мною. - Гарнет чекає зовні цього об'єкта.
Я злегка нахмурився. Гарнет? Це був набагато вищий ранг, ніж я очікував.
- Вона буде відповідати за те, щоб доставити тебе на твоє нове місце.
Екран змінився. Потім з'явилася назва місця. Мої очі повільно розширилися.
Головний центр Домашнього Міра по розробництву Інжекторів і Самоцвітового Культування.
...
...
...
Що?
Морганіт злегка посміхнулася, побачивши мою реакцію. - Там розробляють Інжектори наступного покоління. — Зображення знову змінилося, показуючи величезні об'єкти. — Також розробляють нові методи вирощування ефективніших самоцвітів.
Моє ядро майже перестало функціонувати. Це місце було буквально ідеальним для моїх планів. І, мабуть, найнебезпечнішим місцем де я міг бути.
— Поздоровляю, Перидоте. - Морганіт знову взяла свій планшет. - Твоє офіційне підвищення починається зараз.
Я вийшов з кімнати в повній тиші. Мій розум розвалився. Це була удача? Або початок чогось набагато гіршого? Я не був впевнений. Але одне я знав точно: моє життя тільки що стало набагато складніше.
Покидаючи об’єкт з моїм Жемчуг, я побачив корабель, який чекав на нас. Перед ним стояли п’ять Яшм і два Аметіста. І я повинен визнати, що два Аметиста виглядали безглуздо сильними.
Переді всіх їх стояла Гарнет. Коли я досягнув її позиції, то швидко віддав себе в рабство аж поки моя Жемчуґ зробила те саме поруч зі мною.
— Моя Гарнет.
Гарнет дивилася на мене кілька секунд. Потім вона попрямувала свій погляд на мою Перлину і злегка кивнула.
— Твоя робота говорить сама за себе. — Я моргнув. — У тебе навіть є Перли.
Ґарнет повільно обійшла мою Перлину, аналізуючи її. — І досить красива, до того ж.
Моя Жемчуг, до її честі, змогла залишитися абсолютно нерухомою і зберігаючи погляд направленим вперед. Вона не показувала нервовості. Вона не тремтіла. Нічого. Чудово спрацьовано.
— Вільно, — наказала Гарнет. Ми обидва відразу підкорилися. - Ти вже знаєш, куди ми прямуємо? - Вона запитала мене.
— Так, моя Гарнет, — спокійно відповів я. Я почав йти позаду неї.
Чудово. Це економить мені час. — Ґарнет схрестила руки за спиною, поки ми рухалися до корабля. Ми летимо на кораблі, тому що це місце знаходиться досить далеко від головного ядра Імперії.
Це привернуло мою увагу. Досить далеко? Интересно.
- Є питання?
— Нет, моя Гарнет.
Чудово. — Ґарнет зупинилася і злегка підвищила голос. — Отряды Кварцев!
Яшми і Аметисти миттєво перебудувалися. Вони виглядали як ідеально навчені солдати. Один за одним вони почали підніматися на борт корабля. Спочатку Кварци. Потім Гарнет. І нарешті, я зайшов разом з моєю Перлиною.
Перед тим як двері зачинилися, я в останній раз обернувся, щоб подивитися на предмет. Місце, де я прокинувся. Місце, де мене мало не розбили безліч разів. Місце, де я дізнався більше, ніж очікував.
Мій дім? ... Нет. Це був лише тимчасовий притулок.
Двері почали повільно закриватися. І я не міг стримати усмішку.
Я нарешті рухався вперед.
https://literna.net/uk/books/184-vsesvit-stivena-idealnii-periot