Розділ 1. Іст Блю, Деревня Кокояші
Рон не знав, що сталося. Останній спогад був про те, як його збиває вантажівка. Прямо зараз він незрозуміло знаходиться в море, підхоплений морською течія і пливучим у невідомому напрямку.
Фізичне виснаження, воно просто не в змозі плавати, залишається тільки ледве утримуються на плаву щоб уникнути подорожі до морських пупів.
Але навіть якщо час від часу хвилі з’являються у морі, то можна захлинутися трохи необережним. Це болісно, минуло близько години і його тіло вже було на межі повного виснаження.
На щастя.
Коли його сили були на виході і він починає тонути, попереду з'явився острів.
Хоча вже немає сил, Рон робить все можливе, щоб течії потрапили на острів.
З наближенням до острова, інстинкт виживання ніби надав виснаженому Рону нові сили, він з усіх сил почав розмахувати руками і пливти до берега.
Так!
Рон кинувся на берег, голова впала на пляж, в ніздрі і рот хлинув пісок але радість виживання змила весь дискомфорт.
У той же час він дуже дихав, і його голова розхвилювалась.
"Де...де я?"
Як я раптом опинився в океані?
Рон не міг зв'язати спогади до і після, в голові тільки хаос. Неначе фрагмент пам'яті відсутній, чим більше ви про це думаєте тим сильніше у вас болить голова.
Я не можу зрозуміти, як це сталося. Рон зрештою відкинув ці думки і оглянувся, намагаючись визначити де знаходиться.
Крайня морська гладіатори і золотий пляж, тільки деякі дивні будівлі в палубі острова, хоча це здається смутним знайомим з першого погляду Рон не зміг визначити де знаходиться.
Хоча думки Рона, проаналізувавши якийсь час, не з’являються в голові.
"Мабуть щось поїсти..."
Рон намагався піднятися, тримаючись за порожній живіт. Він відчуває що в його нинішньому стані, якщо не знайти щось поїсти можна залишитися прямо на цьому піску ...
Але не чекаючи, поки Рон піде у дно острова, за ним швидко наближалася фігура і схопила його за шиворот та потягла.
"!?"
Рон був приголомшений, але боровся з величезними силами. Навіть у нормальному стані він швидше за все не зміг би вирватися, не кажучи про те що зараз він в майже передсмертному стані.
Рон намагався кричати, але голос був надзвичайно хрипким. Мало виплюнув пару слів, на щастя інша сторона схоже не почула.
Аборигени?
Канібали?
Те, що сталося з Роном, викликало в нього жах. Що ще більше вразило його, коли він з усіх сил повернув голову то ледве побачив світло-фіолетовий колір шкіри фігури, це явно не нормальний людський колір.
З жахом поглянувши на голову фігури, але на його голові не росте волосся, замість них дивні постійно звиваються щупальця.
Срань господиня!
Що це за чортівня? Що це за жахливе місце?
Ронові очі розширилися, в глибині душі кажучи собі що він мріє. Сильний біль пронизала тіло, це біль від тертя шкіри про тверду землю, вона ніби кричала що це не сон, Це реальність!
Коли Рон боровся з усіх сил, істота раптово зробило рух, він відчув себе легким, прочорнив дугу в повітрі і впав на землю.
"Босс Арлонг! Я знайшов людину на березі, схоже що він був викинений припливом"
Покинувши Рона, він почав використовувати мову необізнана Рону, але дивно, що він добре зрозумів її.
Особливо перше слово, яке він виплюнув з серця Рона замеріти.
"Арлонг..Бос?"
Нерозгадане ім’я, яке добре відоме Ронові, захопило його серце.
Він повернув голову і на одному з шезлонгів побачив дуже знайому фігуру, погляд був повний подив.
Він справді!
Риболюдина Арлонг!
Вигляд майже такий же, як у пам'яті!
"...помагається це ...мир Ван Піс!?"
Рон зажмурив очі, вважаючи, що він не помилився, і починає бурлити емоції.
Це один з його улюблених світів, незліченні мрії про перебування сюди, ніколи не думав що це дійсно станеться!
Арлонг сидів на шезлонзі, придивився до Рона і сказав: Ми тут не притулок для жертв, слідуйте нашим правилам - одна людина 100 000 Беллі"
Риболюбець Курбі подивився на мокрого Рона, який носив тільки сорочку і шори: "Хіба у цього хлопця є гроші?."
"Тоді просто вбий його."
Сказав Арлонг ліниво, він не очікував отримати гроші від людини випущеного на берег.
Незбагненна розмова Арлонґа і Куробі немов окутав відро холодної води, що прокотився через Рона.
Рон, знайомий з сюжетом, чудово розуміє що фраза "вбивай його" не жарт, це дійсно станеться.
Світ Ван Піс, безумовно, радіє йому, але перед очима відбувається щось погане.
Це так трагічно, померти зараз!
Він ще не зміг доторкнутися до дияволських Фрукти!
Мисли шалено мечуться, шукаючи шлях до виживання, але риба людина явно не збирався давати час на роздуми.
У цей момент тіло Рона залишили останні сили, не будемо говорити про втечу, навіть боротьба була неможливою. Крім того, навіть якщо б він був у ідеальному стані, то не міг би втекти від такого монстра як Арлонґ.
Спостерігаючи за Куробі, який розмахував баштою Рон не опирався використовуючи всі позосталі сили він ледве міг рухати рукою.
Але саме коли булева ось-ось розіб'є його голову пролунав ясний голос.
"Почекайте!"
Підсвідомо зупинився, і вона зупинилася за кілька сантиметрів від голови Рона. Навіть якщо розум Рона міцний, серце майже зупинилося.
Рон повернув голову в сторону звідки пролунав голос, там стояла 14-ти річна дівчинка, короткі руді волосся, маленька і мила. Неможливо не впізнати її з першого погляду.
Намі!
Здається їй зараз 14 або 15 років.
Тобто, це близько 3-4 років до того як Луфі вийшов у море. Рон, дивлячись на вік Намі, визначив час і в той же момент його серце трохи розслабилося.
Хоча вони не знайомі, але з характером Намі вона не повинна дозволити риболюдину випадково вбити його.
Просто виживи. Доти, доки він живий навіть якщо це важко, завдяки знанню про мир, він знайде своє місце в цьому морі. Може навіть підняти шторм.
"Хах, повернулася."
Коли Арлонг побачив, що ми щойно з'явилися, він піднявся і посміхнувся: "Це було так довго... якби ти досі не повернулася, довелося б послати на твої пошуки."
Подивившись на Рона, вона почала думати, що Рон живе в селі. Тому без вагань зупинила Куробі, але ближче подивилась і побачила незнайомого чоловіка.
"Як це сталося?"
Намі запитала в Алонґа, трохи захитаючись.
Алонг стоячи сказав: "Нічого особливого, невідомі людина викинений на берег. Всі повинні дотримуватися моїх правил, не можеш заплатити - не маєш права на існування."
Коли Арлонґ побачив Рона, то сказав: "Гей, Куробі не роби це тут, запачеш кров'ю, спочатку викинь його звідси."
"Добре Бос Арлонг!"
Куробі відповів, схопив рона і потягнув звідси.
Але намі, почувши слова Арлонґа, згадала свою названу матір Беллмере. Подивившись на Куробі, який схопив Рона, зробила глибокий вдих і сказала: "Так".
"Так?"
Арлонг подивився на Намі сміючись: "Ти хочеш пощадити його? На жаль, мої правила не можна скасувати якщо він має 100 000 прав на життя".
Насправді смерть Рона не має значення, просто біженець корабельної аварії. Арлонгу плювати якщо Намі хоче врятувати його, вона повинна знати тільки одне "Його правила не можна порушувати", це найважливіше.
Інакше, відпустіть сьогодні одного, завтра ще одного а післязавтра всю село Кокояші?
"...."
Нами поглянула на Рона, на даний момент ясно що у Рона немає Беллі.
У той час Намі вже домовилася з Арлонгом про викуп села за 100 000 тисяч Белі. Вона вже кілька разів виходила в море і зібрала 300 000 Беллі, щоб урятувати Рона.
Хоча це зовсім незнайома людина, Намі не могла дозволити собі померти Рону на її очах, але більш того слова Арлонґа пробудили ще більше спогадів про Белмер.
Нами боролись у думках, але Рон заспокоївся.
На випадок, якщо Намі не врятує його, він уже думав про те, як врятуватися, хоча це і великий ризик.
100 000 Белі.
Для Намі 14 або 15 років це велика сума. Було витрачено багато зусиль, щоб отримати Белі.
Короткі секунди тягнулися наче роки.
Глибоко зітхнувши, Намі прийняла рішення і витягла стопку Беллі з кишені: "Я заплачу за нього."
"Хех ...це дійсно великодушно."
Алонг посміхнувся, махнув Куробі рукою і взяв стопку Беллі: "Забирай, тепер його життя належить тобі"
Побачивши цю сцену, Рон зітхнув і подивився на ясного голубого неба.
Добра, розумна, гарна фігура, приємний голос.
Вона прекрасна.