Антиви вже потім добралися, так що вирішили перед роботою добре виспатися. Наступного ранку вони зв’язалися з Кастельяном. Він зв'язався з нами, коли дізнався, що ми повернулися. Сказав, що йому потрібно ще тиждень, щоб оформити двох слуг і що можна прискорити процес до двох днів за півсотні золотих. Він точно людина, а не гном? Неважно. Якщо все вигорить, ми отримаємо незрівнянно більше, якщо ні, то я поверну у цього антиванського гнома все з відсотками. Тож, отримавши свої гроші той вказів акі маг крові від загону храмовиків.
За ці два дні я підготував місце під зберігання краденого. Ну і зайві речі там залишили. За рік життя на руїнах ельфійського храму я організував собі гарний будиночок. Ну як непоганий, руїни руїнами, але дах і стіни більш-менш відновив, через них нічого не продуває, не протікає. Загалом слава магії, без неї я б не впорався.
Зовнішній будинок, звичайно, неказистий, але всередині і ззовні він захищено всілякими бар’єрами, а по периметру розставлені пастки. Коротше цей будиночок відмінний місце, щоб сховати награбоване. Саме туди, через портал, ми віднесли всі наші речі, такі як долійські костюми, лука і стріл Леннаї, майже усі гроші і т.д. Загалом все без чого ми могли обійтися ці пару днів.
До визначеного часу ми були готові одягнути в спеціальну зшиту, форму золотого й пурпуру і також носили маскурадні маски на манерах орлесіанців. Очевидно, Марціо захоплюється модою орлесіанської моди. Він мені більше не подобається.
Коли я побачив це непорозуміння під час нашого перегляду, то зрозумів, що мав рацію. Це не просто купець, це конгломерат стереотипів. Жирний, з маленькими окулярами полохівками, жадібний, хитрий і не дай Тень почне домагатися до Леннаї.
І поки нас визначали по місцях, ми ще раз обговорили план дій. — Озираємось, запам'ятовуємо. Поки ніяких підозрілих дій, збираємо чутки. - попередив свою ельфійку в черговий раз.
- Як скажеш lethallin. Будь обережним. - З тривогою відповіла долійка.
- Ти теж.
На цьому довелося перервати розмову бо прийшов управитель і почав пояснювати наші завдання.
Леннаю призначили у звичайні служниці, а мене в особисте посслуження до "пані Віднячі". До нього мене і відвели. Не подобається мені як він на мене дивиться. Нас розкусили? Якщо це справді так, то винну Кастельян здав нас з потрохами!
І поки я уявляв собі розправу над одним гномом антиванського походження, двері до спальні Марціо закрили і ми залишилися вдвох.
-Привіт Фес. Скажи, ти коли-небудь прислуговував лордам чи леді? - запитав цей жир на ніжках підійшовши до мене.
—Нет. Ми з сестрою вперше в місті. Раніше ми жили в домі ельфів, але через те що я напівельф мене вигнали, а сестричка пішла зі мною. - відповів я згідно з легендою, за якою ми з Леннаей були найсвіжішими братом і сестрою.
Тоді ти не знаєш всіх... роботи на деяких людей з благородних будинків. - Покинув Венче і посміхнувся.
Що цей орлесіан у антиванській жирній шкурі хоче від мене?
— Тернинастей? — перепитав він, очікуючи неприємний сюрприз.
мені це не подобається.
Цей Марціо підійшов впритул, поклав руку мені на голову і почав тиснути на неї.
—Да, тонких. І я тобі їх все покажу, і всього навчу. - похітливо розплинувся в усмішку посилив тиск антиванець.
Цей мудак хоче мене трахнути?
Все, що я встиг сказати перед тим як мій погляд заволокла ліжка. —Пидорас....
Антива, маєток Марціо Венече.
Після того як Фесса і Марціо пішли.
-А це ваші колеги, вони допоможуть вам розібратися що тут до чого. - привів мене до групи неспроможних розійтися слуг менеджер - старий shemlen з повністю сивим волоссям.
Але я слухала лише кряєм вуха, всі мої думки крутилися навколо Фесса. Як він там? Він же ще зовсім дитина. У сенсі я знаю що Фес evanuris, що б там він не говорив, але він ще так молодий, а вже поклав на свої плечі захист світу від Мора. Але нічого, він не буде один, я завжди буду поруч. Тільки ось зараз мене поруч з ним немає ...
- Привіт, ти новенька? Той син твій? — Звернулась до мене молода asha'shemlen (жінка людської раси) відволікаючи від переживань.
— Ні, він мій молодший брат. — відповіла легенда.
Співчуваю. - Голос передала жалю ще одна служниця.
Про що це вона? Мені це не подобається.
- Про що ти? — Вона напружилась у передчуттях поганих новин.
"Наш пан Марціо Венче, любитель маленьких хлопчиків." - шепотіла третя служниця сильно мене здивувала.
Якщо він любить дітей, хіба це погано?
- Не розумію, якщо він любить дітей значить добра людина. - Хіба ні?
Але мене охопив жах, коли я почула наступні слова однієї з моїх співмешканців. він любить хлопчиків не як дітей, а як чоловіків любити жінку.
Що? О ні! Це погано, дуже погано!
— Фесс! - Немово закричала, вже мчався в ту частину помеття куди забрали мого evanuris, але не зробивши і пару кроків відчула поштовх та вибух. Щоб не впасти відразу, довелося схопитися за один позолочений канделябр.
—ПІДОРАСИ! НЕНАВИЖУ! ЯЇЙ НЕ ПРОЙДЕ! — чулися дитячі крики Феса в особняку.
В іншій ситуації розлючені крики дитини, вимовлені тонким голосом, викликали б лише умилення. Але якщо згадати кому належить голосок і які можливості має його власник мимовільно стає страшно. Неначе на підтвердження цього твердження в коридор з-за кута вибіг демон помсти. Демон, підчинений моєму Фесу. І зараз ця смертоносна громадина залишала після себе заінчілих сліди і не розбираючи дороги несеться прямо на мене.
***
Через хвилину розлючений гнів відпустив мене і я зрозумів, що перебуваю там. Тільки замість цього підораса-педфіла залишився перекручений фарш, та кімната повільно починає займатися пожежою. Блядь, мабуть доведеться забути про інфільтрацію і імпровізувати, проте, варто було піти сильним шляхом відразу. Ну які з нас із Леннаей злодії-шпиони?
Поки надихали роздуми і трохи прибували до кімнати ввірвалася сторожа, визначивши свою подальшу долю та мій план дій. Витягнувши руку, озброївши цих вартових у візкинетичних щитах і відразу ж використовуючи їхню кров, щоб прорвати завісу та покликати собі демонів помсти.
—Значить так, часу немає. Швидко обходите це маєток, збираєте всі коштовності, дорогоцінні метали, каміння і все що так хочуть люди думаючи про багатство. Все це тягніть до мене! Ми швидко діємо. Все зрозуміло? Виконайте! - віддав команду демонам і не чекаючи відповіді побіг до Леннайє, благо на такій маленькій відстані я можу її спокійно відчувати через мій домін, з яким вона пов'язана.
— Як накажете володар! - хором відповіли демони і з грузацією скажених носорогів розбігалися помахами. Один якраз побіг у бік Леннаї і я прибудувався за ним.
Демони і правда лягали як скажені носороги, а один з них ледве не збив ельфійку загублена на шляху монстра переляканої ланью. Добре ще встиг поставити телекинетичний бар'єр, який закрипел від натуги коли в нього справився демон.
- Зважте ельфійки, виходячи з сходи.
що відбувається? а ельфійка почала дивитися на мене поразкою.
- Все потім. Тепер мої демони обшукують особняку в пошуках цінностей. Стрибай в портал я тобі потім все поясню. -
Через кілька хвилин читання закляття за допомогою вівтаря Френса за ельфійкою з'явився кругла дірка в просторі, що вела до Бресіліан, у руїни які стали мені домом на рік. Після того як портал закрився через кут вискочив вартовий, що не представляє загрози для сильного мага. Без слів убив, як і перших, а за допомогою їх крові викликав ще більше демонів. Я думаю, що я перший маг крові, який використовує демони для пограбування. Вони звичайно вб'ють всіх тих, що потрапили на шляху але мені якось байдуже. Якщо цей борів і раніше так захоплювався, а працівники тут люди та ельфи нічого не робили, мені їх не шкода. Так, більшість з них прості обивачі, які нічого не можуть зробити одному з найбагатших людей Антиви, але спробувати можна було? А, до чого ці виправдання? Вони мені ніхто, я їх не знаю і на них прямо плювати.
Поки надихнулися роздуми і відходив від першого в житті вбивства чоловіка встиг спуститися у підвал, а під особняком і правда була скарбницею. А ще кімнати з користувачами. Бідні, зламані діти. Їх я відправляв на переродження, краще так ніж до храмових лап. А ці пси церкви не відпустять тих, хто був в епіцентрі прориву Завіси, щоб уникнути так сказати. Скарбницю спустошив швидко, просто телекінезом відсилав вміст свіжим потоком у портал. Все, що було в скарбниці. Плюс демони Месті несли все підряд: свічники, столове срібло, картини, меблі, килими... В загальному реалістичні хлопці. Вбив на все про дві і то завдяки магії. Після того як він відвернув демонів, сам перемістився до руїн. Храмовники так і не чекали на нього, мабуть, не очікували такої ж користі від малафікара.
Я зустрічалася з Ленною, що вже переодягалася в повсякденний одяг. Оце вигляд. Саме те, що потрібно, щоб заспокоїти розхитовані нерви.
—Фесс! Що там сталося? Ти в порядку? - кинулася до мене схвильована ельфійка.
— Да, все нормально. Йдемо, розповім під час розбору. - Потягнув я свою подругу в сторону гори награбованих цінностей.
Ну і розповів. А вона сказала мені що прислуга, принаймні ті з якими вона встигла поспілкуватися, знали про захоплення свого пана. Неважливо, тепер немає ні цього педика, ані його слуг, але багатство є і в мене.
Три тижні ми витратили на розбір пограбованого. Золота було дохреною і не тільки в монетах. Були злитки, були свічники і багато всього ще. Меблі, як і картини, залишили в руїнах, довго з ними возитися. А от золото я все переплавив у злитки, як і срібло, з телекінезом та магією вогню це виявилося незначною справою. І коштовні камені були виміряні. Загалом усього добра було на сотні тисяч золотих. Мабуть реально добре жив той борів, головне, що вже не живе. Мені цих грошей вистачить на десяток експедицій на стежки і ще залишиться. Але що було насправді цікаво, так це невелика кількість ліріуму в сталевих ящиках. Вже оброблено. Я його повіз, проаналізував і прийшов до цікавого висновку, ліріум - це кристалізована душа. Или душ. Ліріум — це додатковий запас духовної сили, яку можна використовувати як зовнішній стан енергії. І все ж таки, навіть оброблений ліріум небезпечний при вживанні, бо в ньому міститься не до кінця знебарвлена душа. І якщо на мене це не сильно вплине, то маги і звичайні люди до поглинання душ не здатні, тому ліріум їх вбиває просто розбитою оболонки душі. Це наче потік води з крихітними кристаликами льоду. Вони просто стисують оболонки душі, і маг пропускають через себе такий потік поступово стачує власну душу.
Але звідки з’являється ліріум? У мене є теорія, але щоб її перевірити довелося сганяти в Орзаммар, добре з точністю це справа трьох хвилин, купити не оброблений ліріум і викрасти одного з гномів Хартії - гільдії злочинців що складаються переважно з недоторканих. Дослідивши душу гнома і не оброблений ліріум, який виявився конгломератом кристалізованих душ, я дійшов до наступних висновків. По-перше, гноми були створені давним-давно расою, що була тісно пов'язана з ними і могла давати їм певні здібності. На це вказують деякі ділянки душі, які зараз виступають в ролі рудиментів. По-друге, гноми насправді не йдуть до Тінь. Вони дійсно йдуть до каменя! У ліріум, що утворюється з душ мертвих гномів. Здорово, гноми торгують душами своїх предків. Класно. Але через народження темряви гноми поступово вимирають. Погано, треба допомогти коратам. Не хочу залишатися без такого джерела рідкісного матеріалу.
Взагалі не оброблений ліріум виглядає як мутні синьо-зелені кристали. Оброблений ліріум - зелений кристал, який світиться. А оброблений мною ідеально - яскраво світний синій кристал. За допомогою лікріуму я зробив декілька переносних мачок, а то руни нанесений мною без ліриум поступово втрачають силу і стають просто різьбленням по каменю або дереві, залежно де я їх вирізав. Вийшло невеликі камушки з рунами світючих кольорів.
Самі маячки потрібні в першу чергу як сонари або якщо завгодно ехолокатори. Вони перевіряють місцевість на наявність зайвих об'єктів і передають сигнал мені. Я і так можу стрибати дивлячись через портал куди, та тільки якщо мене спалять полювати будуть всім світом. Нікому не завадить миттєво опинитися на іншому боці Тедаса або перекинути війська в тил ворога. Ну його, поки пошифруюсь, а потім, як ситень стану і підросту, нехай спробує щось вимагати. Зуби обламують.
Розкинув ці травнячки по вже знаних мені місцях, тобто Бресіаліан, Орзаммар, Денерім, Антива. Ох, в Антиве зараз таке відбувається! Торгові принци після смерті одного з них пересрувалися, отримували охорону і тепер ричать один на одного сидячи від дому до дверей та поливаючи всіх лайном і погрозами. Храмовники виявили сліди демонів і носом риють землю в пошуках магів крові, а також уже вистояли колом чарівників. Магі з кола поливають лайном храмівників через маскування порядку і виняють у всьому Круків. Ворони сидять по нірам і носа не здається, тому що вся Антива немає-ні, та дивиться на їх сторону з підозрою, а яка б грізна репутація у них не була, але розбещена армія цілком може їх затиснути.
Загалом подивився я на це і вирішив зробити Леннайє захисний артефакт, про всяк випадок. І зробив підвіску у формі серця написану всередині рунами. Підвіска захищає власника, створюючи магічні або кінетичні речі навколо нього. Залежно від загрози, бар’єр під час атаки визначає стан особи і може перетворювати ліріум у життєдайну енергію та підтримувати її власників. Захистяє від ментального втручання, стежить за тим, чи в крові та клітинах організму немає інших речовин і усуває їх при погіршенні стану тіла, а коли виникає критична небезпека для власника передає мені сигнал. Ну і виступає в ролі травнячка. Як зрозуміло, ювелірна робота і час я вбив на неї немірно. Заплюється підвіска від ідеально очищеного ліріума розміром трохи більше фаланги пальця розміщеної всередині.
Щоб подарувати Леннайє підвіску обрав відповідний момент і місце в Бресіліанському лісі під кроною сторічного клену.
—Фесс? Ти хотів мені щось показати? - поцікавилася з цікавістю оглядаючись Ленна.
— Да. Знаєш, я не майстер довгих промов і в романтиці розумію не дуже багато, але думаю наш будиночок не підходить для цього. - намагався я зібратися з думками, хоча чого я взагалі переживаю?
-Для чого? — зупинила на мені свій цікавий погляд ельфійка.
-Для цього. - злетів, зависши перед ельфійкою на рівні очей, і дістав підвіску — ти мені дуже дорога Ленна і це я зробив для тебе.
Після своїх слів підняв свої руки через спини, в яких і покоївся подарунок. Ельфійка з захопленням прийняла його, полюблялася їм і обняла мене.
— Ma sernas lethallin. - і чуттєво поцілувала в губи.
Ніякої згоди, тільки відчуття. Скільки ми там були, навіть не знаю, але решту дня працювали і просто провели разом. З того часу наші стосунки, очевидно, розширилися, але до солодкого ще не було. Клятий вік.
Загорнувши свої справи з Антивою, я зайнявся Горзаммаром і кілька місяців витрачав на стеження за найкращими гномами ковалями,чарами та ремісниками. Поки вони залишалися самі, потім вирубував, перетягав портлом і копіював пам’ять, після чого повернув назад. Гноми хоч і імунні до магії, але не повністю там де чаклунства бракує, допомагають магії крові. За допомогою чаклунства, інтенсивної магії крові, він копіював пам’ять наперед підготовленою кристалом ліріуму і відправляв гномів назад з жорсткою головним болем. А вже з ліріума копував в Тень на вівтар Френіс. Взагалі, так запаритися довелося тільки тому що гноми не мають зв'язку з Тенью.
Після того, як дізнався деякі професійні секрети майстерності каста ковальів вирішив все-таки зробити собі помічника. Я звичайно не можу кувати як гноми, компекція не дозволяє, але магія компенсує цю дрібницю. Місяць ретельної праці, тисячі золотих найкращому гному і метеоритний сталь, силірверет та ліріум, кілька десятків невдалих спроб і врешті вийшло чудове металеве тіло в рухливості мало поступається людському. Демон, який вселився в це тіло, не ослабне через вплив матеріального світу на енергетичну форму життя декого він і є.
Коли тінь з’являється в матеріальному світі, вона швидко втрачає силу і зрештою просто зникає. Щоб цього не сталося, демон може витягувати життя з живих істот продовжувати своє існування. Ну або вселиться у що-небудь матеріальне, ідеальним для демона посудиною буде маг. Коли сила демона вся її частина повністю розпадається, як - от каміння або доспеха, то це може сильно ослабити його. Але все ж залишається й далі — з трупами. Якщо об'єкт живий, а якщо маг - сильний, то сила демона може рости і смакова душонка буде приємною доповненням.
Отже, в цьому доспехе, у грудях і плечах встановлені особливим чином підготовлені ліриумні сфери куди я заточив душі трьох тевінтерських Старших чаклунів. І Варп, якого я покликав і вселив у це металеве тіло, став тільки сильнішим. Магітувати він може так само легко, як і будь-який інший маг Тедаса, плюс його магічні сили в броні зріси та парочку перших чаклунів він вкладе поодинці стовідсотково. Так само я зробив для нього дворучник з все ж сплаву, що і доспех. Цей меч не генерує магію, але прекрасно його проводить. До того ж меч мало що сам по собі міцний і гострий, так ще й зачарований на міцність, як і броня. Вони також мають функцію самовідновлення і регенерації, але це вимагає багато енергії. Але меч може висмоктувати життєву силу з вбитих противників, а душі в такому випадку відправляться у мій домен.
Подивився я на цього красеня і зробив ще чотири меча та доспеха для інших чотирьох демонів горді. А потім подумав, що перед тим як іти на стежку до глибинних доріг, нам теж треба буде з’ясувати це. Для Леннаї зробив доспех із сплаву обробленої метеоритної руди і сильверіту. Не почав додавати гном'ю сталь, бо вона боляче важка. Доспех Леннаї я обробляв "пламенем життя", з допомогою самої Леннаі і додаванням її прани, сам я на подібне поки що уви не здатний. Після лиріуму він зачарував доспех на той же функціонал, як і демони, плюс підтримання комфортної температури. Зверху ж обгорнув його тканиною виготовленої з волокон деревини сильванів.
Згідно з цим принципом, вив’язався чи ні, я міг би сказати: якщо мої вироби були виготовлені із потрібних металів просто в повітрі через телекінезу і так само брали у повітря відповідну форму, піддаючись закоренці завдяки дії нижчих температур, Леннаї парні мечі, що зачаровані на міцність, гостроту та можливість "вампити" сили від ворогів і прекрасною організованістю прани.
З багатострадних сильванів, а точніше з їх деревини я вирізав нам із ельфійкою цибулю і палицю, але поки зміг набити "руку" в різьбі за магічним деревом запороло не один десяток заготовки, або могло бути й більше, проте пам'ять ельфських майстрів допомогла.
Лук Леннаї був найзвичайнішим луком для стрільби на Середньому і короткі дистанції, хіба що життєву енергію відмінно проводив, а ось у моєї палиці в кінці був закріплений великий шматок обробленого мною ліріум з можливістю полонити душі в радіусі 50 метрів навколо нього.
Близько року він отримав передварну підготовку і майже половину награбованого, але це коштувало йому. Так, сьогодні вже 9:17 століття Дракона, мені шість років, я непоганий маг, але рости мені ще явно є куди. Пора б мені наступити на стежки, більш детально вивчити брудну і породжену темряву. Море не буде чекати і варто якнайскоріше підготуватися.