Холодно... Як же холодно... Холодно ка... як... де може бути холодно. Я особисто в таких місцях ніколи не бував. І цей холод постійно з мене щось забирав. Пам'ятається в Гаріці про дементорів щось схоже було. Тільки якщо дементори ссали тільки тепло і позитивні емоції, то тут все набагато, значно гірше. Витягається все - гарне, погане, важливе, неважливо і все це зникає потихеньку, не поспішаючи. И холод. І темно, нічого не видно. Загалом повний набір. О, огонок!
***
Вогоньків тут було пристойно і вони були різні. У сенсі зустрічалися звичайні вогники, зустрічались маленькі майже погаслі, а зустрічаються ледь тепліші вугілля. Кілька разів бачив величезні вогнища, справжні пожежі! Від таких я втікав, а то мало? Перший раз, коли я зустрів цього гончика, спробував погрітися в нього, так мені ще холодніше стало! Ця мразота в мене тепло висихала! Ну і я почав тягнути з нього тепло. Своє тепло повернути ще вийшло, а чуже немає. І так ледве пішов при своєму. Після цього я намагався грітися біля вугільних і слабких вогників. Після кожного сеансу вогонь охолонув. Від них залишалося, ну назвемо це іскра. Так от, ця іскра з'являлася і відразу зникла незрозумілого куди. Але мені від цієї загадки ні холодно, ні сумно, скорше навіть, хех, тепло.
Кожного разу, як я забирав тепло, холодно відступав. Ну, не зовсім відступав, спочатку просто ставало не так холодно, ну і ще мутіло, як на п'яниці, а потім я навчився оточувати себе чужим теплом, і холод відставав поки інше тепло не розсіється.
Так, тільки зараз зрозумів що я якийсь неадекватний був. Які вогники? Яке тепло? Чому тут так холодно і де це? І найголовніше, чому я не поставився до цих питань з самого початку? Так, почнемо з початку. Я... А хто я? І що я взагалі пам'ятаю? Ну я пам'ятаю себе, більш-менше, і своє життя, набагато більше. Був студентом, безробітним, були батьки, був навіть брат. А ось ім'я своє не пам'ятаю, як і імені брата. І на кого вчився. Але пам'ятаю свого кота!
А як я опинився тут, в цьому ... Не пам'ятаю вже космосу. Цей холод вимиває спогади. Але не тільки спогади, але в даний момент це найважливіший... момент. І якщо подивитися на це з боку, всі ці вогники, вони як душі. Куди-небудь рухаються, і поступово стають все менше та меншими. Ну припустимо це душі. І мабуть я теж душа, як це не сумно. Схоже, це річка душ або щось таке, де душі проходять "очищення". А "тепло" у душ - їхня енергія. Це все добре, це правильно, тільки ось я не хочу "жахатися"! Я вже і так зменшився! Мені дорога моя пам'ять, хай вона і така діра. Так, а-но. Ага, вийшло перенаправити в себе ручко чужого тепла. Подивимося до чого це призведе.
***
Я виріс! Не "огромний вогонь", але "приличний вогнищ" вже точно. Чуже "тепло" поступово переробляється в моє і я таким чином розбуду. І чим більше я стаю, тим швидше можу перетворювати чужі речі у своє без неприємних наслідків на кшталт "п'яного" стану, а також забираючи щось чуже. Це цікаво, але мені набридло тут стирчати! Мусить бути вихід! є ідея. Подивимося, чи вийде ця ідея.
Я вже бачу, що більше відчуваю як зникають "скри". Із залишків "тепла" створюється прохід, куди "викрадений" вислизає. Спробую піти від сюди за допомогою цього проходу. Тільки "теплом" на доріжку запасемося.
***
Так, я став ще більше заправлений "теплом" як ракета паливом перед польотом, хіба що з вух не ллється, хех, якщо б вони у мене були. Залишилося тільки знайти "поглушок", о, а ось і він. Ну-с, раз, два, три, витягуємо "теплу", залишається іскра, прохід відкривається, чіпляємося до скроню і самі летимо в проход. Ух, щось туго йде. Прохід боляче маленький, точніше я занадто великий. Спробую його збільшити. І раз! Ніфіга він прожорливий. До біса. Джеронімоо...
***
Як же добре... затишно. Не треба боротися кожну мить за своє існування. Немає холоду, немає вогників. Правда рухатися я не можу, і нічого не бачу, й думає якось в'яло, але це набагато краще, ніж постійна загроза забуття та дикий холод. Ох, щось знову спати захотілося.
***
І так, що ми маємо? Я помер, не знаю як, прокинувся в Реці Душ, я не розумію чому. Там я був не зовсім в собі, що і не дивно. Лютий холод, що пробирається до самого основи душі і загроза забуття вони такі, на мізки дають добре, як добрий гідравлічний прес. Та й енергія чужих душ здорового глузду не додає. До речі про енергію душ, я її стільки пожер, цікаво, чим мені це загрожує? Може я стану магом? Або псионіком? Або хтось на зразок шамана? Було б круто. Ну чи якимсь розумом вулика...чорт, не хочу бути жук! Ммм, щось спа-ать захотів, потім продовжимо на те....
***
І так, на чому я зупинився? Ах, да. Душі та їхня енергія. Потім я звідти змився, тільки незрозумілий куди. По ідеї, після очищення йде переродження. Може я переродився? Було б чудово. Цікаво тільки ким. А, чого віщувати потім дізнаюся. Головне не монстром яким-небудь чи звірем. Або інопланетян. Або інсектоїдом. Або жінкою. Не хочу бути жінкою! Не хоо... ауумм. Приляжу ка я ще...
***
Гей, чого це так трясе? И давит. Як же він дає! О, просвіт у тунелі! Давай, жми жінка! Виштовхай мене! Ну, я сподіваюся що жінка, а не гермафодіт якийсь. Або матка вулика. Так! Зберися! Зараз дізнаємося що я за диво-юдо! Вперед! Як же холодно! Поверніть мене назад! Ще й повітря в легенях з відчуттям бите скло нагадує. Як же погано! Ще й не видно нічого штовхом, все розмито, пливе, орет і в рот щось тичут. Оп, яка солодка рідина полилася з рожевої штучки, що мені ж засунули в рот, молку? Але не важливо, занадто спаати захотілося, все потім.
***
Я в лайні! Іноді буквально, але зараз фігурально. А чого ви хочете від немовлят? Ми "ходим" під себе. Все. Більше ми нічого не робимо самостійно. Та ми. Я і ще одне немовля поруч зі мною. Я так вважаю це мій брат. Ну або сестрёнка. А хто ще може лежати зі мною в одній колисці? Мабуть це та "скра" до якої я причепився під час втечі з річки душ. І так, я ж народився. І я хлопчик! І людина! Не знаю поки де я і як мене звати, але точно знаю, що я або в середньовічному середньовіччі, чи син якихось божевільних реконструкторів, бо інакше пояснити цей розкішний маєток висічений кам'яною покладкою я не можу. Не те щоб я був архітектором чи будівничим, але різниця між середньовічними замками і сучасним закосом під Середньовічя видно і неозброєним оком. І якщо мої батьки просто сплять, які є реконструкторами, з цим жити можна. А якщо я в середні віки? Хвороби, антисанітарія, чума, віспа, вічні солдати і переслідування на відьом! До речі, а я став магом? Ну хоча бачити тепер можу як нормальна людина, що дивно, немовлята начебто ніж близько року бачити ще не можуть, мабуть так на мені сказали пожирання енергії душ в тому темному місці. Як це, блін, взагалі можливо? Органи зору ще не повинні бути настільки розвинені! З іншого боку, мозок дитини також не повинен бути в стані витримати всю пам’ять дорослої людини. Чи може людський організм розвинутися більше, ніж повинен адаптуватися до навантажень? А каталізатором виступила запасна в Реці Душ енергію, за неіміння інших варіантів, приймемо цю теорію за головну.
О, за нами прийшли! Може нас нагодують? Саме зголоднів.
Нас з братом або сестрою забрали у велику спальню. Кімната була дуже розкішною. Вся ця геральдика, витражні вікна, красива, велика, я б навіть сказав, триметичне ліжко з балдахіном. А на ліжку лежала жінка. Схоже це наша матуся. Нічого така, довгі каштанові або я б навіть сказав темно-рижке волосся, гарне, волява особа, милий носик, пухкі губки, відразу видно - дівчина благородних кров'ю.
Нас піднесли до мами, і вона почала нам щось говорити. Так, звичайно. Я ж розумію, знаю мову. Я ж чортів влучник, мені же покладено знати все і відразу! Жінка, досить базікати і давай сюди цицьку! Я жерти хочу!
Мабуть щось таке вона зрозуміла в моєму погляді і порушила до годування. Ух, сисячка, люблю. Не те що б вона була така вже величезна, може другий з половиною розмір, але не мені з моїми габаритами скаржитися. Мені і цього вистачає. О, а цей мужик, який до нас зараз зайшов мабуть тато. Ось як мама на нього дивиться закоханим поглядом. А бятя у мене теж благородний. Статный, волявой. Ну і волосся світло-рижі. Цікаво, я буду рудим? Ох, яка сисочка смачна. Хех, здається матуся не очікувала що годування грудьми буде настільки приємне, інакше пояснити цей стон я не можу. Ну гаразд, все потім, я кудаю.
***
Минуло вже напевно тиждень три з мого народження. За цей час я дізнався, що мій брат близнюк ніфіга не брат Близнята, а все-таки сестра подвійний. Мій батько не божевільний реконструктор, а терн Хайевера, один з найвпливовіших палаців Ферелдена. Ну і я маг. Маг, у світі, де маги в більшості населених територій стоять на соціумі між рабами, ув'язаними і худобою. А, і ще світ стоїть на межі апокаліпсису. Під землею мешкають орди тварів, які прагнуть смерті всьому живому і шукають Архідемонів - Богов-Драконів стародавнього Тевінтера, магократичного уряду рабозавласників, щоб їх заразити, відбити та пустити на благо знищення всього живого. І згідно з Пісні Світа - щось на зразок Біблії або Корану місцевої релігії, тільки написаної у вірші. Згідно з цим тотом, коли ці тварюки появились під землею, що часом від них знаходять ще одного Архідемона і влаштовують для світу новий виток армади, світ зобов'язаний саме магам. Ласкаво просимо до Тедас. Ура-а, цікаво, мене відразу спалять або перед цим помчать?
До речі, я маг і що мій батько Тейрн Хайевера я дізнався одночасно. Під час сну я усвідомив, що є в дивному місці і побродив його та уві сні свого батька. Мабуть я снодійець, або сновидець не пам'ятаю як правильно. Ну, сновидці - це місцева еліта серед чарівників. Не знаю, які переваги ця риса дає, але які мої роки?
