Це був ніби сон.
Я йшов крізь темряву. Куди б не впав мій погляд, всюди була лише дрібна чорнота. Але я відчував ривчастий підлогу своїми ногами і йшов вперед, наче якась сила звала мене. У цей момент мій розум був затуманений, так що моє сприйняття подій було спотворене. Мене не відвідував питання про те, як я опинився тут і чому. Мене вела сила, яка давала болючу пульсацію в грудях.
І навіть не знаю, скільки я так йшов, може пару хвилин чи кілька годин? Навіть у своєму сприйняття часу я не був упевнений. Але, так чи інакше, в якийсь момент я побачив попереду світло. Та дивна сила, що так звала мене. Маленький фіолетовий вогник.
- Хаа? - Видихнув я.
Вперше в цьому місці мене вразило те, що я не міг стримати сліз. Я побачив фіолетовий пару, що виходить з мого рота. Але, незважаючи на це, мої ноги продовжували йти вперед.
До джерела світла залишалося зовсім мало, коли мій слух вловив металевий лязк.
І, замiшкавшись я опустив очі.
Цей лязг...
Звук моїх власних кроків. Але, якщо раніше я йшов у свою м'яку взуття, то зараз на своїх ногах я знайшов латні чоботи. І, власне, не тільки ноги, все моє тіло раптом виявилося заковане в похмурі лати, немов з якогось темного фентезі.
- Ч-що?
Почуття подиву посилюється.
І я піднімаю руки, дивлячись на латні рукавиці. Гострі кігтисті пальці, багато рухомих частин. А з тончих стиків броні струться темний дим, який обкутує моє тіло. Але коли моє непорозуміння дійшло до піку і я просто застиг, це тіло вже саме попрямувало вперед. Я навіть не був упевнений, що це моє тіло. Тим більше, чим зараз мене ніби вибило назовні і як в якійсь грі, я дивився на цю масивну фігуру у латному доспехе з боку. Як він йшов до джерела світла, вже без моєї участі.
Мене ж потягнуло за ним.
Я вже не йшов, не відчував тіла, я був просто безвольним спостерігачем, який не міг уже нічого ... навіть відвести погляд...
І ось ...
Він досяг мети.
Світло було джерелом людини. Молодий хлопець з чорним волоссям, шкіра якого світилася фіолетовим вогнем. Особливо палали його очі, наче білий вогонь. Цей привид стояв нерухомо, ні на що не реагуючи, навіть коли до нього підійшла фігура темного володаря. Така асоціація викликала цей образ. Не вистачало тільки шпильки і персні.
- Хаа?
Мене сильно потягнуло до нього.
І я знову відчув себе в цьому тілі. Але зараз відчуття були сильніші. Тепер здавалося, що раніше це тіло було просто напичено ватою. А зараз воно витіснило величезну силу. У м'язах, зв'язках, кістках у поточній крові захоплююча сила струменала в цьому тілі. Але, тільки, разом з нею мене захопила втома. Якесь стародавнє відчуття туги і розчарування, від якого просто опускаються руки. Апатія, що підносить розум.
- Хр... - Якось мимовільно закричав я.
Або не зовсім я ...
Той, з ким я був зараз пов'язаний. Правдивий господар цього тіла.
Він простягнув руку до привида і торкнувся його. І відразу ж по всьому його тілу спалахнули золоті нитки. Рука володаря доторкнулася однією з них і... Темрява почала поглинати золото, перетворюючи ці нитки. А разом з цим, у привида хлинула вся сила, яку мав володар.
У грудях спалахнула пожежа.
І я побачив, як чорні нитки вже самі встромляються у броню, пронизують моє тіло...
- Хааа... - І я зітхаю з полегшенням.
Ніті повертається до привида, запечатуючи в ньому пульсуючу згусток сили.
І разом з цією силою, в привида переходив і я сам.
Повелитель передав всю свою силу... У нього ж залишилася тільки апатія і втома...
У цей момент я почувався як бігун на доріжці, якому передали естафету. Хоча ці нитки, здається, стримували силу правителя. Зараз я відчував лише слабкість цього тіла. І дивився на могутню фігуру в доспісі. Його очі ще горіли вогнем, але вже не так яскраво. Його лати розсипалися частинками темряви. І в кінці-кінців очі володаря виблискували останній раз, перш ніж його світло повністю погас.
І відразу після цього...
Темрява навколо накинулася на мене!
- Хаа! - Різко вдихаю.
І різко підскакую.
- Ч-що?
Виснажившись з небуття, я прийшов у себе на лікарняній койці.
