Я сідаю на коня і лечу до них.
"Дозвольно не бачилися, король Аззурі, я не бачив тебе з дня весілля, як поживає твоя красуня?"
Всі здивовані моєю появою, але не бояться мене.
Аззурі зняв маску пантери і з посмішкою звернувся до мене.
"Не варто вголос називати іншу жінку гарною, мій друже, боюся, твоя дружина почне ревнувати і перетворить тебе в мерзенне чудовисько!"
Це всіх розсмішило, моя дружина давно заслужила репутацію ревнивої жінки.
"Боги добрі, і вони не дали їй всього доброго, тому розслабся".
"Тобі дуже пощастило, мій друже. У моєї дружини та дітей все дуже добре, більш того я подумую відправити Т'Чака в твої краї наступного року, щоб він трохи потренувався".
"Він буде дуже добре прийнятий, можу тебе запевнити".
Після того, як розмови ні про що були закінчені, я подивився на людину, яку Аззурі ніс на плечі.
"Ти його знаєш?", - запитав Аззурі зауваживши мою увагу до Стіва.
"Ми познайомилися, коли я подорожував по Америці, такі люди як він, зустрічаються рідко".
Моя остання фраза приголомшила Аззурі.
"Я вибрав його, тому що думав, що у нього великі здібності, і ще тому, він не став битися, щоб убити мене, коли дізнався, як його люди не загинули, але тепер, якщо я знаю що він отримав від тебе такий високий рейтинг, я збираюся послухати, які він скаже".
Потім ми відправилися в фальшиве село, і там залишилися тільки я, Аззурі та Стів, який був все ще без свідомості, а ми просто чекали, коли він прокинеться.
"Поки він ще не прокинувся, чому б тобі не ввести мене в курс справи?", - сказав я.
Аззурі напружився і після хвилинного мовчання заговорив.
"Плем'я Джібарі знову намагається захопити трон. Вони уклали угоду з організацією Гідра. Мені було байдуже, поки я не послав Матіну дослідити силу Гідри. Здається, вони дуже зацікавилися нами і послали кількох людей з особливими здібностями. Я знаю, що з нашими технологіями ми можемо легко перемогти, але я сподівався зробити це так, щоб вони не помітили силу Ваканди."
Матіна - лідер Псів війни і коханка короля, в цьому світі немає нікого, хто мав би рівні їй навичками шпигуна, так що якщо вона отримала цю інформацію, то вона не помилялася у підрах.
На відміну від мого острова, Ваканда ще не була знайдена.
"Хто командує німецькою армією?", - запитав я.
"Його звуть Фріц Клау, він був бельгійським солдатом, але рік тому він потрапив у Ваканду, я врятував його і за своєю дурістю показав йому справжню Ваканду, результат ти можеш собі уявити, Він намагався вкрасти наші технології і мало не вбив мою дружину, тепер він командує загін 'Бліцкріґ"", - Аззурі вимовив ці слова з великою ненавистю в голосі.
"Чому я цього не знав?"
На моє питання він опустив голову.
"Мені було ніяково".
Я вже збирався відповісти, як почув рух збоку від себе - Стів, який був у відключці, нарешті прокинувся, він піднявся в тривозі і подивився на Аззурі, намагаючись дізнатися його без маски, потім він дивився на мене і застиг у шокі.
"Бальдр!", - приголомшено сказав він.
"Давно не бачилися, малюк Стів, ти дуже виріс", - привітав я його.
"Ну, Стіве, вистачить тримати рот відкритим, сідай, нам є про що поговорити".
Стів, все ще здивований тим, що я тут, майже механічно сідає на підлогу поруч з нами, це моя друга зустріч з ним, доля дійсно дивна штука.
***
(Бальдр)
Спогади.
США Бруклін, 1942 рік.
Ми з Аморою проводили час у США. Друга світова війна вже йшла, але нас це не стосувалося.
Ми гуляли містом, зробили кілька покупок - Аморе, здається, дуже сподобалася американська мода. Коли ми йшли по одній з вулиць, до нас долинали бійки.
"Четверо проти одного - це не дуже чесно".
Мій різкий голос змушує всіх зупинитися і подивитися на мене, коли вони бачать, як я виглядаю, то замикаються.
Я їх не виню, я одягнений в повністю чорний костюм, але їх увагу приваблюють мої довгі локони, що дуже незвично для цього часу.
Вони подивилися на Амору, яка тримала мене за руку і відреагувала.
Їхні очі почали блищити від водіння.
На ній було просте чорне плаття, але її краса затьмарювала будь - яку іншу жінку в цій країні.
"Не вв'язуйся у це, олень", - сказав мені один з чотирьох ідіотів.
"Чому б тобі не залишити нам цю жінку? Вона буде щаслива спробувати справжнього чоловіка".
Коли сказав ще один ідіот, це викликало у нас з Аморою посмішку: зазвичай будь-яка людина була б в люті від їхніх дій, але для нас це все одно, що спостерігати, як мавпи сміються.
"Навіщо сміються ці ідіоти?"
"Давайте провчимо його і гарненько повеселимося з цією сучкою".
Вони вчетвером залишають підлітка і переді мною прокидаються.
"Вибачте хлопці, але я не можу дозволити вам погано висловлюватися про мою дружину".
Через тридцять секунд все було закінчено. Четверо ідіотів не мали жодних бойових рис і були легко переможені.
Після цього я звернув увагу на хлопця, якого вони били. У нього було світле волосся і зелені очі, він був худий, як палиця, а на його обличчі було кілька синців, але я зрозумів, хто це.
Стів Роджерс, чудова версія актора Кріса Еванса.
"Спасибі", - сказав він, коли я допоміг йому піднятися з землі.
"Не варто подяки, мене звати Бальдр, а ця чудова леді звуть Амора".
Він простягнув руку і сказав.
"Мене звуть Стів Роджерс, у вас дуже дивне ім'я".
Я потиснув йому руку.
"Це звичайне ім'я в наших краях, чому б нам не піти випити кави? Моя дружина - медсестра, вона зможе оглянути ваші рани".
Ми відвели Стіва в кафе, де ми сіли за столик і пили каву, Амора попутно перевірила його з допомогою магії, у нього не виявилося серйозних травм, так що зцілення не знадобилося.
"А так, Стіве, чому ці чотири тварини у вигляді людей напали на тебе?"
Він поставив свою чашку на стіл і заговорив.
"Це через призову до війська, мене знову завербували".
На тих, хто відвідував дім, нападали сильні психологічні тиски.
"Знову? Скільки разів ти намагався?"
"Двічі", - відповів він мені.
"Чому ти хочеш піти на війну? Не хочу здатися грубим, але, по-твоєму, там щось зміниться?"
Мої слова, схоже, зачепили його за живе, він опустив голову, обміркувавши сказане, потім подивився на мене, і я бачу в його очах велику силу волі.
"Може бути, я не найрозумніший і не найсильніший, але якщо я спасу хоча б одне життя віддавши свою, то буду щасливий".
Його відповідь застав зненацька навіть Амору, і вона вперше з цікавістю подивилася на Стіва.
"Молодець, малюк Стіве, я бажаю тобі удачі".
Я поклав на стіл кілька доларів, щоб оплатити каву. Ми з Аморою встали і вирушили до дверей, залишивши Стіва за столом.
Коли ми виходили з кафе, я обернувся і сказав Стіву:
"Коли ти будеш на полі бою, пам'ятай, що неважливо, чи на чиєму боці або за який уряд б’ються солдати, на поле битви головне - залишитися в живих, тому кожен буде битися з усіх сил".
