Амора розуміє, що якщо вона залишиться поряд, то загине.
Маленький шар землі навколо її ніг піднімається і починає парити, вносячи його геть.
Я обережно кидаю маленьку зірку в сторону йотунів, і вона падає за кілька метрів від них прямо на замерзле море.
Після чого даю зірці останній поштовх, і на мить настає тиша. Потім з’являється золотий вибух.
Від океану до скелі всі сяють золотим сяйвом, яке випромінює світло і тепло, яких я ніколи не бачив у своєму житті.
Цей спалах наднового - явища, під час якого зірка різко збільшує свою яскравість у десять тисяч — сто мільйонів разів.
Коли золотий світло охоплює все навколо, армія просто зникає, рівно, як і замерзлий океан, замок Утгарда-Локи так само був спопелений.
І це тільки початок...
Сонце починає обертатися з страшною швидкістю, створюючи гравітаційну силу, яка засмоктує весь лід, не обгорнений спалахом наднової, і спепіє його, скелі, на якому я стояв, більше не існує, та я падаю вниз.
Гравітаційна сила настільки потужна, що засмоктує в себе все навколо: земля, лід чи повітря. Залишається тільки зірка, підвішена у величезному круглому кратері, настільки глибокому, що все, про яке я бачу - це темрява.
( Мені дійсно треба знайти спосіб літати).
Жар на мене не діє, але це не означає, що якщо я западу в велику діру навколо зірки, то не помру, і мені приходить у голову безглузда ідея спробувати яку не завадить.
Я кидаю спис в протилежну від зірки сторону, і коли він покидає мою руку, я хапаюся за кінець його рукоятки, а воно тягне мене за собою, не лечу, як Тор зі своїм Мельніром, мене просто табить спис.
По дорозі я бачу руйнування поза зоною поразки, лід розтанув, тепер видно вижену чорну землю, гравітаційна сила не доходить так далеко, а ось тепло - да.
Мене тягне далі на кілька сотень метрів, поки я нарешті не бачу Амору, яка левитує на пласті землі, вона стоїть з відкритим ротом і здивованим обличчям, і дивиться в сторону воронки.
Я відпускаю спис і падаю на землю трохи поодаль від неї.
Амора перекладає погляд на шум падіння і помічає мене, після чого опускається на землю та біжить до мене.
"Що ти накоїв? Ця штука знищить весь Йотунхайм!", - кричить вона.
Я встаю, спис, який летів уперед, повертається до моєї руки.
"Вона не знищить весь Йотунхайм, за моїми підрахунками тільки приблизно чверть наднова зникне з часом, але тепло і гравітація будуть діяти трохи довше, і вони очищають від льоду ще 25 відсотків Йотонгеймаму".
Погляд Амори здається мені дивним, вона дивиться на мене почервоніли очима.
"Що сталося?", - запитую я, не розуміючи, що ще трапилося.
"Твоя одяг", - каже вона мені і відвертається.
Я і правда забув, що стою голим, тому швидко використовую одну з можливостей списа, щоб відновити свої обладунки.
"Тепер ти можеш повернутися", - сказав я все ще стоячий спиною Аморе.
Вона повертається до мене з трохи розчарованим виразом обличчя.
"Ми повернемося додому?", - запитує вона через пару секунд.
"Ні. Ми не можемо", - сумна відповідає я їй.
"Що ти маєш на увазі?"
Саме в той момент, коли я збираюся відповісти, позаду мене роздається знайомий голос.
"Він не може, тому що його вигнали з Асгарду".
Повертаючись, я бачу свого улюбленого брата.
"Локі!", - вигукнули ми одночасно
Ми обидва були здивовані присутністю Локі.
"Локи, що означає "Його вигнали з Асгарду"?", - запитала Амора.
"Я радий, що ти не постраждала, Амора. Що стосується вигнання, то це був єдиний спосіб, яким Бальдр міг прийти в Йотунгейм і врятувати тебе, не розв'язуючи війни, і він, звичайно, знав про це".
Вона дивиться на мене дуже зворушливо і винною.
"Навіщо ти все це зробив для мене, ідіот?", - закричала вона.
"Коли-небудь я тобі розповім, але не зараз", - відповів я, подумавши, що тепер вже точно не придатний час і місце для такого роду відверть.
Я бачу, як сльози навертають її очі. Вона відвертається і не відповідає.
Ну що ж, думаю краще дати їй трохи простору і часу, щоб прийти в себе.
"Локи, що ти тут робиш?" - ставлю питання і обвертаю свою увагу на Локі.
"Думаєш, я б залишив свого молодшого брата в пастці на цій гігантській крижаній скелі, яку вони називають планетами?" - обурився Локі.
Він має рацію, бо мене вигнали з Асгарду, то я не можу використати Бівест, я так поспішав до Аморе, що зовсім забув придумати план про те, як потім вибратися з Йотунгейма.
"Я дійсно думав, що зможу допомогти тобі у твоєму героїчному порятунку Амори, а тепер ... Бальдр, я не міг навіть уявити, що ти знищиш частину Йотунгейма, тепер всі дев'ять королів дізнаються, як страшний гнів бога сонця", - сказав Локі.
"Так і було задумано", - гірко відповів я.
"Отже, ти зробив все чудово, брате, а як щодо того, щоб створити ще одну таку зірку і знищити планету остаточно? Сумніваюсь, що хтось на це скаржиться", - раптово запитав Локі.
"Локі, ти думаєш, це було легко зробити? Ятрачу кілька тижнів на відновлення своєї енергії".
Локі не відповів, а лише сміявся з мого нещастя.
"Отже, брате, куди ти хочеш поїхати? Я можу доставити тебе в будь-яку точку восьми царств".
Ця фраза привернула увагу Амори, і вона повернулася до нас, все ще плачучи.
Я дійсно не знаю, куди йти. Я можу повернутися в Нідавеллір, гноми приймуть мене з розпростертими обіймами, але, на жаль, це не найкраще місце для Амори, так що залишається тільки одне місце, де ми зможемо побудувати для себе новий будинок.
З усмішкою на обличчі я попросив:
"Доставь мене на один острів у Мідгарді, брат"
