"Встаньте", - мешканці маленького містечка дещо встають, вони дуже слабкі.
"Амора, іди та вилікуй тих, хто має найбільш серйозні травми".
Амора йде до найближчого дому, і багато людей настільки слабкі, що навіть не змогли вийти з домів.
"Як тебе звати?" - запитую першого зустрічного чоловіка.
Він був лисий, з бородою, інші люди дивилися на нього, як на вождя.
"Мене звати Зиг, пане".
"Зиг, поклич людей з найкращою фізичною формою і збери мертвих. Вони заслуговують гідного поховання".
Невдовзі після цього мертві були зібрані в центрі міста, а Амора за допомогою магії створила похоронний багаття для всіх п’ятдесят жертв.
Після зцілення Амори кількість людей, які можуть самостійно пересуватися і тепер становило близько 100 тридцяти осіб.
Я встромляю спис у землю, і з неба падає промінь сонячного світла, який потрапляє до центру багаття та підпалює його. Це одне з відкритих мені застосування моєї сили - можливість концентрувати сонячні промені, як через лупу, і пустити їх в ціль, але це вимагає зосередженості, у бою це поки не знадобиться.
Полум'я швидко пожирає тіла, і я бачу, як кілька людей плачуть.
Через кілька хвилин я благаю Зеґа поговорити з Аморою.
"Зіг, ти можеш розповісти мені, що сталося?"
"Так, пане. У нас був звичайний день, поки в горах не з'явилися гігантські сині істоти. Їхні руки були наче крижані леза, вони розсікали щити і тіла наших людей, а потім вони різко пішли, коли ми вже думали, що це кінець.
А потім раптово наступили холоду і сніг, ми нічого не могли зробити, крім як ховатися у своїх домах".
Ситуація така ж, як і в інших королівстві. Я дійсно ненавиджу велетнів за те, що вони вбили стільки невинних людей тільки заради того, щоб вкрасти свою реліквію.
"Зіг, ти можеш сказати назву цієї країни? "
"У неї немає назви, сер".
"Що?"
"Я думаю, ми тут перші".
Пояснюй.
"Насправді ми прямували до поселення нашого народу в далекій країні. Під час подорожі сильний шторм збив нас із курсу, і ми кілька тижнів плавали в океані поки не знайшли цей острів".
"І ви вирішили залишитися".
"Ми не знали, де ми знаходимося і як повернутися додому, а на острові є вода та їжа. У нас багато фермерів, тому ми почали займатися землеробством і будувати будинки".
"Наскільки великий острів?"
"Ми не знаємо точно".
Іноді я забуваю, що перебуваю в минулому. Поки ми розмовляємо, я бачу за деревом дитину, яка спостерігає за нами, тієї дитини, що була з Зигом, коли ми тільки зустрілися.
"Доброго дня, дівчинко, підійди сюди".
Дівчинка дивилася на Зіга, поки він не помахав їй рукою, тоді дитина встав переді мною, у неї були блакитні очі, чорне волосся і пухло обличчя.
"Як тебе звати?"
"Я Фрейя".
"Яке гарне ім'я".
"Мама дала мені його".
"Так, Фрейя, чому ти дивишся на нас?"
"Дядя сказав, що ти бог".
"Так, я бог".
"Ти можеш повернути моїх батьків?"
Зиг схилив голову, дитина невинно дивився на мене, я не міг їй брехати.
"Куди вони делися?"
"Їх забрали злі велетні".
Я подивився на Зіга. Здається, що батьки дівчинки мертві і вже кремовані, він збрехав про те, щоб їх забрали велетні.
"Мені шкода, Фрейя, але твої батьки не повернуться".
Фрейя починає плакати на моїх очах.
"Але хіба ти не бог?"
"Є те, що не під силу навіть богам".
Фрейя починає ще голосніше плакати і обіймає Зига.
"Господин, вибачте мене".
Він обіймає дитину, що плаче, і йде до дому.
"Чому б не обманювати їй?"
"Я не міг, Амора, було б гірше, якби я дав їй фальшиву надію".
"Міддардці такі безпорадні".
"Так, але їх потенціал більший ніж у всіх дев'яти королівств".
"Ну якщо ти так вважаєш, не буду сперечатися".
"Повернемося до теми, навіщо гігантам нападати на таке віддалене місце? Напевно є набагато більш густонаселені міста".
"Створювач таких гігантів не такий точний, як Бівест, цій маленькій селищі просто не пощастило"
"Амара, ти можеш створити закляття виявлення? Я хочу знати, коли гіганти збираються напасти".
"Чому б не піти за ними?"
"Немає причин. Наш наказ - захищати, цим я і займуся".
"Ну, якщо ти цього хочеш".
***
Минуло чотири дні з тих пір, як ми прибули до цього маленького села, у тих хто вижив, виникла хоч якась впевненість, тепер вони відчували себе трохи безпечніше.
Амора виявила свої магічні здібності, коли влаштувала похоронний багаття і коли створила навколо села заклинання виявлення, деякі стали говорити, що вона теж богиня, під моїм командуванням.
Оскільки тут був головний зим, жителі не могли залишати села без їжі, яку вони заготовили на зими, щоб жити в умовах голоду.
Що стосується мене, то після нічного плачу до мене прийшла Фрейя і попросила навчити її битися. На моє запитання, навіщо вона відповіла, що хоче захистити мешканців села від велетнів, і тому я погодився на це.
"Господин, чому я маю тренуватися з палицею?"
"Тому що у тебе не вистачить сил, щоб підняти меч".
"Хватіт".
"Тоді спробуй підняти мій спис".
Дитина підійшов до мене і спробував видерти мій спис з такою силою, що її обличчя почервоніло.
"Хахаха, ось бачиш. У тебе ще немає сил, повертайся до тренування з палицею".
Фрейя з сумом повернулася до тренувань, поки не народилася Амора.
"Вони прибули".
"Скільки їх?"
"Шесть".
Так мало, може вони нас не помітили? У будь-якому разі, час випробувати мій новий спис.
"Аморо, залишайся тут, я піду привітаю наших гостей".
"Я піду з тобою".
"Ти думаєш, всього шестеро зможуть мені зашкодити? Крім того, хто захищатиме село, якщо інша група нападе з іншого боку? "
Амора була незадоволена тим, що їй доведеться залишити мене боротися одного.
"Я залишуся. Але я буду стежити за всім через магію, якщо тебе ранять, я прийду до тебе".
Я відчуваю, як маленький Фрейя смикає мене за плащ.
"Ти збираєшся битися зі злими монстрами?"
"Так, збираюся".
"А ти повернешся?"
"Я впевнений, дитя, що знадобиться як мінімум ціла армія щоб завдати мені шкоди".
Фрейя сміється і обіймає мене за ногу, а потім біжить назад у село.
