Поза мурами проведення змагань, натовп гусла, крики та дискусії переплелися.
Кадри того, як Су Лі розчавила свого противника з абсолютною перевагою, все ще крутилися на великому екрані по колу і кожне її рух викликало зітхання аудиторії.
Інк Данс стояла біля входу в Академію Жемчужини, заклавши руки за голову, спостерігаючи зі скелю за натовпами людей, що виходять з академії.
Вона чекала біля входу майже півгодини.
Саме коли Інк Данс розглядала можливість прорватися всередину і знайти когось, до її ніг покотилася банк газу.
Вона завмерла, її погляд впав на банку, і вона просканувала напрямок, звідки та прикотилась.
Кілька хлопців у формі столичної академії стояли внизу ступенею недалеку. Один з них піднімав ногу, кліпався, ніби все ще відчуваючи наслідки удару занадто великої сили, але його обличчя також нескладно на задоволення.
— Хм! У Академії Перлини тільки одна може битися - це Су Лі, чого стоять інші!
— Хе-хе, Столична Академія виграє щороку. Цього року вони просто створили одну Су Лі; інакше де Академія Жемчужини взяла якусь славу!
— Я думаю, інші теж не слабкі, просто всю славу украла Су Лі. Якщо ти або я вийдемо проти них, ми можемо і не обов'язково виграти.
П'ятеро стояли внизу ступенем, голосно обговорюючи результати матчу.
Двоє з них мали агресивні тони і виглядали абсолютно непереконливими, очевидно вкрай неохоче приймаючи переважна перемогу Академії Жемчужини.
Інк Данс подивилася вниз на банку газування біля своїх ніг, прийшла на неї і знову й знов давила, повністю розчавивши її.
Банка видала різкий, скрегоче звук деформуючого металу.
Звук був негромким, але його було достатньо, щоб обговорення групи припинилося.
— Хэ-хе, два невдаха. Ви програли, так що ви програвали. Нити тут - вам не соромно?
Інк Данс підняла голову, її руки були за головою, його довге серебристо-білі волосся звисали позаду неї, наче срібний шовк.
Її погляд пройшовся по п'ятим людям, її очі були повні нескінченої глузії, його тон не скиглив.
— Ты!
Один з них почервонів, вирубуючи гнівно, але коли він побачив, що той, хто відчитує їх, — маленький лолі росту менш ніж 1,3 метра, він миттєво остонув.
Інша людина вже стримувала повний живіт гніву; вона взагалі не дав обличчя Інк Данс і крокнув прямо вперед.
— Дитинко, хіба твої старші не вчили тебе манерами?
Голос був похмурим, несучи нотку загрози, і його висока фігура відкидала довгу тінь на землю, готова поглинути маленьке тіло Інк Данс.
Інк Данс нахилила голову, її пухнасті вуха двернулися, а маленькі ікла виявили срібний проблиск спраги Крові.
- Манери?
Вона почувала вухо, потім злегка клацнула ним.
- Для тих, хто обманює себе та інших і зарозумілий, ніхто з них не заслуговує чиєїсь поваги.
Вираз обличчя юнака раптово загострився.
Його фігура мілина, з'явився миттєво перед Інк Данс, простягаючи руку, щоб схопити її за плече, бажаючи передати цій неосвіченій Малочці урок.
Його швидкість була швидкою, приголомшливою для звичайних студентів, але в очах Інк Данс вона була повільної, як повзуча слимака.
Інк Данс підняла руку, спочатку схопила його за волосся і м'яко потягла вниз. Юнак врізався прямо у бетонну підлогу і видавав глухий стук.
Земля розкололася, і тонкі тріщини поширилися назовні від його обличчя як центру.
Інк Данс підняла свій маленький чорний шкіряний черевик і наступила на потилицю, загнавши його голову повністю у впаду.
Юнака видало здавні звуки хнаканья, його кінцівки марнували боротьбу, але здавалося, ніби на нього чавить гора, він був зовсім не здатний рухатися.
Він був третій однокурсником-новиком Академії Жемчужини, але тепер був втоптаний у землю маленької лолі. Яка ганьба.
Округлене повітря на мить затих, і вирази облич тих кількох змінилися одночасно; всі вони відступили на півшага назад, насторожено дивлячись на Інк Данс.
- Відпусти його!
Інший юнак злегка тремтів від нервовості.
- Ти знаєш, хто він? Його батько - Столична Академія.
— Я не знаю, и мне плювати.
Інк Данс настала трохи сильніше, і хлопець занурився ще на дюйм в порожню плитку.
Юна нарешті перестав боротися, його обличчя було зарито в землю, нерухомоі, немов граючи у мерця.
Кілька чоловіків, які виглядали як інструктори, швидко вийшли з академії і один із них приземлився прямо перед Інк Данс.
- Відпустіть нашого учня школи!
Голос був серйозним, аура досить великий - очевидно, це був не звичайний інструктор.
Інструктори позаду нього також вивільнили свої аури, оточуючи Інк Данс.
Інк Данс нахилила голову, абсолютно не маючи наміру підняти ногу.
Фігура Лі Цзихуана з’явилася поруч із нею.
Він стояв зі зчепленнями за спиною руками, його фіолетові очі спокійно оглядали тих інструкторів, і невидиме тиск повільно виходила від нього, як невидима гора, що дає на серця всіх.
Вирази обличчя інструкторів змінилися одночасно, і кілька учнів навіть ослабли в ногах та стали навколішки на землю.
Тиск не був насильним, але він виглядає наче холодний басейн бездонний і змушує кожного чітко відчувати його вагу.
— Все, це всього лише тертя між молодшим поколінням.
Голос Лі Цзихуана був ніжним, але невідступний натяк.
Обличчя інструкторів стали відтінками зеленого і білого, але ніхто не насмілювався зробити крок вперед.
— Вы...
Голос провідного інструктора був сухим; він глянув на студента, все ще завантаженого в понічні плитки, потім подивився на спокійне обличчя Лі Цзихуана.
- Ви знаєте, що це територія Академії Перлини?
Лі Цзихуан не відповів; він просто мовчки дивився на інструктора, його вираз навіть не змінився.
Але цей невидимий тиск викликав шар дрібного поту, який виступав на спині інструктора.
Його погляд метался між Інк Данс і Лі Цзихуаном, і нарешті він стискнув зуби та махав рукою.
— Все розходитеся.
Інк Данс підняла свій маленький шкіряний черевик, і юнак лежав на землі, як ганчірка, швидко підняли кількома товаришами.
Його обличчя було вкрите пилюкою і гравієм, кров з носа розмазана по половині лиця, але він не посмів вимовити жодного грубого слова.
Кілька осіб підтримали свого побитого й закривавленого товариша і пішли геть.
— Пойдёмте.
Лі Цзихуан розвернувся. Інк Данс поплескала по неіснуючій пилу зі своєї спідниці і збиралася щось сказати, коли фігура спустилася з неба, приземлившись перед нею.
Її білі сукні м'яко хиталися, ящик для меча стійко ширяв позаду неї, вісім щупалець злегка піднялися.
Її погляд пройшовся по хлопцях, що спотикаються вдалечінь, підтримуючими товаришами, і зупинився на Інк Данс.
— Навіщо витрачати час на таке сміття тут?
Її голос був холодним, без виражених емоцій, але це спокійно презирство було більш пронизливим, ніж будь-які образи.
Інк Данс ясно бачила, що це інша Су Лі; вона потиснула плечима і байдуже сказала:
— Вони пнули банку газовки до моїх ніг першою.
Якби вони були в Імперії Апокаліпсиса, то зробили б з них кривавий щит на місці. Це було тільки тому, що вона хотіла пити кров Су Лі кожну ніч, яка трохи стрималася і не розтоптала голову іншої людини в кашу.
Су Лі глянула на неї.
— Пойдёмте.
Вона злегка нахилила голову.
- Хіба ми не йдемо до Межзірної Гільдії? Я вже поговорила з моєю сім'єю; я йду тренуватися на деякий час.
Її голос був байдужий, наче констатуючи тривіальні справи.
Але Інк Данс помітила, що шкіра над лівим оком Су Лі злегка зрушилася; той пожадливий вертикальний зіниці, здавалося, привідкрив крихітну щілинку і швидко закрився.
Здається, особистість переключена назад.
— Ладно.
Інк Данс кивнула і помахала Лі Цзихуану.
Троє пішли пліч-о-пліч з Межзіркою Гільдії.
Позаду них, біля входу в Академію Жемчужини, глядачі, студенти та інструктори все ще стояли на місці з різними виразами на обличчях.
Дехто все ще дивився на землю, що тріснула, а потім на мініатюрну фігуру, яка виходить геть, не в змозі утриматися від шепотіння і обговорення.
- Хто це? Чому я ніколи не бачив її раніше?
— Фіолетовоокий чоловік поруч з нею настільки сильний, що навіть інструктори не наважувалися бути зухвалими перед ним. Чи може він бути її опікуном?
- Ще одна маленька лолі з жахливою силою. Що не так з цим світом?
Сонячне світло пролилося на вулицю, і три фігури відпливали все далі й дальше.
Інк Данс йшла попереду, її кроки легені, довгі серебристо-білі волосся розвіялися на вітру.
Су Лі слідувала справа, ящик для меча ширяв позаду неї.
Лі Цзихуан йшов зліва, його фіолетові очі сканували околиці без будь-якого виразу.
Вдалині, на вершині височенного будинку, фігура похитнулась на вітер.
Фігура була стрункою і звабливою, дев'ять сніжно-білих хвостах повільно ковзали позаду неї.
Погляд Лічін проходив крізь шари будівель, приземляючись на трьох фігурах, що пливуть в кінці вулиці. Її погляд затримався на Су Лі на мить, потім приземлився на спину Інк Данс.
Кутки її рота злегка зігнулися вгору.
...
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira