Над Тихим океаном десятки білих шлейфів прорізали небо.
Інь У стояла на набережній бази, її багрові очі злегка піднялися, коли вона спостерігала за масивними об'єктами, що проносяться над головою.
Ядерні бомби.
Одна, дві, три...
Десятки ядерних бомб разом з пронизливим свистом летіли до глибин Тихого океану.
Вона нахилила голову, будучи трохи збитим з пантелику.
Ядерні бомби? Людство збожеволіло?
Хіба у них немає Егерей? Чому вони запускають ядерні бомби?
Перед тим як вона встигла розібратися в цьому, її комунікатор раптово задзвонив.
Стерк.
Інь У кинула погляд на екран, але не відповіла.
Вона подивилася вгору, в сторону бази Тихоокеанського кордону, злегка відштовхнулася носками ніг, і її мініатюрне тіло змило у повітря, повертаючись до бази.
Центр оперативного командування Тихоокеанського охоронного корпусу.
Мертва тиша.
Це було перше враження Інь У, коли вона штовхнула двері і увійшла.
У центральному центрі, зазвичай оживлений і шумний, зараз було тихо, як в могилі.
Всі втупилися на екрани, спостерігаючи за траєкторією цих ядерних бомб.
Пальці техніка зависли над клавіатурою, забувши про друк.
Офіцери стояли на своїх постах нерухомо.
Тільки, що стрибали цифри на екранах доводили, ніби час все ще йде.
Ядерні бомби досягли своїх заданих позицій.
Послідовність детонації було запущено.
І потім сигнал зупинився.
Всі ядерні бомби втратили управління в один і той же момент, рухнувши в море без будь-якого подальшого руху.
На екранах з’являються атомні бомби, які несуть одну за одною і зрештою повністю зникають.
Усередині командного центру продовжувала панувати мертва тиша.
Ніхто не говорив, ніхто не кричав, жоден не злився.
Тому що все вже побачили дещо ще жахливіше.
На радарі проступала щільна маса світлових точок.
Десять, сто, тисяча, десять тисяч.
Це були не світлові точки; це були Кайдзю.
Категорія чотири, десятки тисяч з них.
Категорія три, незліченна кількість.
Супутниковий знімок було переключено на головний екран.
У глибинах Тихого океану надихався чорний приплив.
Це був не приплив, це були Кайдзю.
Вони вилились з морського дна, були щільні та вражаючі своїми масштабами.
На морській поверхні безліч масивних фігур вистрибували з води, розправляють крила і спрямовують до неба.
Вони мали лише одну мету — міста.
Інь У стояла біля дверей, втупившись на щільні світлові точки на екрані.
Кількість було занадто величезним, настільки великим, що навіть вона була здивована.
Стерк повернувся і подивився на неї.
Він посміхнувся, хоча усмішка була якоюсь пригніченою.
- Якщо людство не зможе пережити це лихо.
- Він заговорив, його голос був хрипким.
- Ми об'єднаємо останні сили людства, щоб дозволити тобі піти живою.
Він подивився на Інь У, потім на десятерих Переродженців позаду неї.
- Я знаю, що ви тут не місцеві. Но...
Його голос тихий.
Потім цей командир Тихоокеанського захисного корпусу, цей солдат, який провів все своє життя в битвах з монстрами, важко опустився на коліна.
- Я сподіваюся, що ви зможете взяти іскри людства та покинути це місце разом.
Його коліна вдарилися об підлогу з глухим стуком.
Усередині командного центру все припинилося, спостерігаючи за тим, як їхній командир стоїть на колінах перед цією маленькою срібносою дівчинкою.
Інь У замовкла.
Вона подивилася на заповнювачів все Кайдзю на екрані, на щільні світлові точки на радарі і на чорний приплив, що наближається на супутнику фотографії.
Їй було плювати на кількість цих Кайдзю.
Вона могла б вбити їх усіх самотужки.
Але вона не могла зупинити їх усіх.
Під час одночасної висадки десятки тисяч Кайдзю людство ніяк не могло б протриматися.
І вона одна не могла заблокувати настільки масштабний потік.
Переродки позаду неї теж замовкли.
Вони хотіли піти.
Зіткнувшись з такою величезною армією Кайдзю, вони були безсилі чинити опір.
Але в цей момент, з якоїсь причини, їм хотілося лише боротися до самого останнього миттю.
Інь У подивилася на стоячий на колінах Стерка, і сцени з минулих декількох днів промайнули в її голові.
Шанобливі погляди солдатів, фанатичні крики цивільних і яскраві очі маленької дівчинки, яка просила в неї автограф.
І той солдат, ставши перед нею на коліна, коли всі були в розпачі благаючи їх.
Вона посміхнулася.
— Людство не вимре. І ця планета також не буде знищена.
Її голос не був гучним, але він чітко досяг вух кожного присутніх.
— Я так сказала.
Стерк підняв очі, вдивляючись у ці багрові зіниці.
Там не було ні коливань, ані жалю, тільки абсолютна впевненість.
Наче те, що вона сказала, було просто фактом.
Інь Увернулась і подивилася у вікно на ряд припаркованих сталевих звірів.
— Ви, хлопці, тримаєте берегову лінію. Не дозволяйте жодному монстру наступити в людське місто.
Її голос був крутим, але в ньому звучав безперечний наказ.
Інь У було все одно, загине людство чи ні.
Тому що вона не залишиться в цьому світі надовго.
Але тепер вона змінила свою думку через презирство колін.
Врешті-решт, в цьому світі були мільярди її фанатів.
Повага, яку ці люди відчували до неї, обожнювання дітей і та маленька дівчинка, яка хотіла її автограф.
Усмішка з'явилася на частинах рота Інь В.
Позаду неї раптово розвернулась пара серебристо-білих драконів.
Драконячі крила змахнулися, і її мініатюрна фігурка змила в повітря, спрямовуючись до цього серебристо-серу сталевого титану.
Інь У стабільно приземлилася на плече Бездні.
Багрове світло проникло навколо її тіла.
Куб Рубика, що постійно змінюється, відділився від зап'ясток Рубіка. Він розпадався на двадцять сім темно-червоних кубів.
Вони ширяли в повітрі, злегка вібруючи, а потім полетіли до тіла Бездни.
Злиття.
Ерозія.
Перемоделювання.
Багрові візерунки розповзся по броні Бездни, подібні до кровоносних судин живої істоти.
Ці візерунки повзали по грудях, вгору по руках і на голову, крок за кроком перебудуючи цього тридцятитисячетонного сталевого звіра в абсолютно нове існування.
Всередині кабіни Інь Укрила очі.
Її дух злився зі Всевишнями кубиками Рубіка, яка відчула зміну в структурі Егеря і направляє хід ерозії.
Те, що їй було потрібно, — це не звичайний Егерь, а зброя.
Зброя, здатна нести в собі всю її силу!
Наступного разу вона відкрила очі.
Багрові вертикальні зіниці з’явилися на цьому вишуканому личку.
Але на відміну від першого, обличчя Інь У з’явилося чотири очі.
Смертоносна аура вирвалася з її мініатюрного тіла.
У той же час баґровий дим хлинув з кожного суглобу і кожної щілини бездимного титану, повністю занурюючи його в стодвватіметрове сталеве тин.
В тумані ці багріві візерунки ставали все яскравішими і щільнішими, наче весь Егерь палав.
І в цей момент кістки у тілі Їнь У раптово затремтіли.
Усередині командного центру все перестали дихати.
Вони спостерігали за багровим димом, дивлячись на тіло всередині неї, яке витримало величезну трансформацію.
Стерк повільно піднявся і подивився у вікно, його погляд став гострим.
— Усім співробітникам, увага.
— Він сказав, що його голос був низьким і твердим.
- Приготуватися до бою!
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira