Глава друга. Як запросити дівчину на побачення?
-Зубна Фея, нам потрібно... - Почав я, але рій лютий феєчек, як роя ос, відразу ж накинувся на нас.
- Що за! - Переляканий Джек випустив зі своєї палиці холодний вітер. І він не слабо міг би зашкодити феєчкам, якби я не встиг окутати їх ніжною і брудною темрявою, що знизив урон від холоду.
-Ти чого робиш. - Я дав хлопчині підзатильник.
- Але вони ...
-Мільні і не дуже розумні. - Хмикнув я, випускаючи з руки одну, захищену особисто мною, крихта, яка була в порядку. У той час як всі інші почали наперебою чхати і пускати соплі. - Тц... Через тебе вони захворіли.
- Та не може бути! - Хлопець був у великому шокі.
-Чого ти хочеш, вони ж дрібні, імунітет ніякої ... - Я потиснув плечима, і в мене на великій швидкості залетіла Зубна Фея. Вона повалила мене, і сівши на мої груди почала бити моє обличчя.
-Ті! Як ти смієш намагатися вкрасти зубки?
-Ееэ! Ні! Стривай! - Джек перехопив її кулачок, який повинен був поставити мені фінгал. - Ми прийшли не красти, а попросити позичити мені мої дитячі зуби. Я... Я не пам'ятаю минулого життя, і Буґімен сказав, що ти можеш допомогти мені її згадати.
- Але тоді чому ви атакували моїх фей? - Хмуро уточнила вона.
-Ееэ... Це я винен. - Понуро заявив Джек. - Коли ми прийшли, мене налякали твої феї, і я хотів здути їх вітром, але через це вони трохи захворіли. Просто... Я не хотів нікому шкоди... - Він понуро опустив голову.
-Кхм... Трагедія обставин. - Заверив я Зубну Фею. - Він був обраний Лунолікам, так що ти могла б виявити до нього мінімальну довіру.
- Важко виявляти довіру до того, хто приходить з тобою Окрімшнику. - Вона присоромилася.
- Емм... Я саме хотів розповісти про мотиви, по яких він насилає на дітей кошмари. - Джек відразу почав переливати їй мій погляд на ці події, ніж здавалося кілька зламав картину світу Зубної Феечки.
-Значит ти спонукуєш їх бути сміливими? - Якось недовірливо запитала вона.
- А чому ні? - Я посміхнувся, і моє побиті обличчя окутали тіні. - Якщо вони боротимуться з кошмарами, то це поліпшить їхнє життя, а якщо ні... Що ж, пошлю знову кошмари через пару місяців або рік, коли дитина стане старшою, і цілком можливо подолати їх, ставши краще. Звичайно, це звучить не надто приємно для дітей, але ліки часто є гіркими. - Я зітхнув. - Я хотів би бути таким, як ти, тим, хто просто приносить іншим щастя, але Луноличний створив мене саме так.
-Ох... Прости... Я ніколи не думала про це... Я... - Вона злетіла з моїх грудей, і кілька стурбовано мене озирнула. - Я вдарила тебе... Мені дуже шкода! - Дівчина схилила голову.
- Хмм... Якщо хочеш спокутувати провину, то...
-То? - Вона схилила голову набік.
- Давайте сходимо пізніше на побачення. - Я підмивав зубний Фей. Зрештою, з ким мені ще ходити на побачення? У Буґімена дорослі красуні не вірять, і навіть якби вони вірили, їхнє століття швидкотечне. А серед обранців Лунолікого не так вже й багато милих дівчат. Зубна Фея, звичайно ж, має кілька специфічних вигляду і цікавлять її в основному зуби. Але, на щастя, у мене вони досить красиві і я не проти дозволити їй поквапити їх своїм поганським в момент поцілунки. Загалом дівчина є доброю і милою, з якою можна жити й відчувати внутрішній спокій та комфорт. Все ж мені й справді починає бракувати таких почуттів.
-С-видання? - Феєчка трохи злякалася, і прикрила личко руками.
У той час як не потерпілі від холодного вітру крохи-помічники феї хто зачинив, а хто зобразив що падає в знепритомності. Ті ж, хто постраждав, вже тримали в руках маленькі хустинки і зморкалися, все ще із цікавістю дивлячись на нас.
-Ох... Я розумію... Ніхто не хоче бути в компанії Буґімена. Не переживай, я звик бути всіма відкинутим. - Я зобразив сумну, але сміливу посмішку, вирішив розгадати мапу самотнього, нікому не потрібного і всіх покинутих цуценя. Звичайно, не всі подібні речі можуть зворушити, але зубна Фея була дуже доброю і мала велике серце.
-Нет-нет! Я просто злякалася! Окрім мене, я не збираюся уникати тебе тільки через те, що ходити з тобою на побачення трохи страшно. - Вона мило посміхнулася. - Зрештою, якщо діти можуть бути сміливими, я теж можу! - Вона стиснула кулачки, заявивши це впевненим тоном.
-Ого! Ну ви даєте. - Джек розселився і підійшовши до мене, ткнув локтем в бік. - Тілі-тили тесто наречена і наречена.
-Хм... Ти що, втілення незручності? Перестань соромити мене... - Я цокнув язиком, а потім додав. - До того ж, через те що багато феєчок захворіли, ми з тобою повинні допомогти зубній Феї підміняючи їх і забираючи дитячі зуби, поки феечки поправляються.
- Ви допоможете? - Дівчина зраділа.
-Звичайно. - Я впевнено кивнув. - Але коли вони поправляться, ти повинна мені побачення.
-Ееэ? А, ми впораємося? Я ніколи такого не робив. - Джек помітив.
-Звичайно ми впораємося, я всюдисущий. Я легко зможу виконати цю роботу, до того ж, я думаю, що Вартові не залишать нас і так само простягнуть руки допомоги. - Я звернув увагу на сани Півночі, що летять у небі.
-Кстаті, якщо ти всюдисущий, як вона змогла збити тебе з ніг і вбити? - Джек дещо здивувався. Зубна Фея також почала задумуватись над мною.
Я не пояснив йому, що хотів відчути на собі попку Зубної Феї, тому я і не став чинити опір. Зрештою я не зовсім матеріалізований і не відчуваю болю. Для мене її удари нічого не означали, а ось можливість відчути дівчину, яка обсідала мене, запам'ятається на довго. Але це було б помилкою!
-Ох... Мій Крижаний друг... Ти знаєш, як багато мені років? До мене не торкалися дівчина вже тисячі років. Весь цей час я був самотній. І навіть якщо Зубна Фея хотіла мене побити, мені все ще було приємно відчувати її вагу і тепло на собі. Звичайно, це не правильно. Но... Це сумна частка того, про кого всі намагаються забути і вигнати. Мені просто хотілося відчути тепло чужого тіла, відчуття того, що я існує навіть якщо об'єкт чужої образи. Це могло б допомогти приглушити біль самотності в моєму серці. - Я простягнув руку на місце, де в людей є серце.
-Ох... - Бровки Зубної Феї злетіли вгору, коли вона із жалем позирала на мене. Маленькі крохи обліпили мене, вирішивши віддати обіймами. (Гаразд, міні феєчки можуть бути милі, коли не вкинуться з криками у спробі розірвати вторгників на їхню територію).
-Чувак, це дуже сумно... - Крижаний Джек сумно зітхнув, він хотів мене поплескати по плечу, але через те, що мене обліпили феєчки, зробити він цього не зміг.
У цей час приземлилися сані Северянина і з них вистрибнув бородач з двома саблями наголо, гігантський кролик, зріст з людиною, з бумерангами, а також низенький та пухлий, золотий людечок, руйнівної сили якого була насправді найвищою в їх команді.
-Зубна Фея! Ми отримали сигнал про те, що хтось хоче вкрасти зубки дітей! Це... Це Окрімшник! Чудові крохи утримують його! Зараз я.... - Себлями, що роїлися до мене з Півночі, але Фея зупинила його.
- Погодите-погоди! Послухайте мене! Весь цей час ми не правильно його розуміли! — Зубна Фея, розорена мною самотністю, і відчуваючи провину, у фарбах описала те, який я хороший та благородний. Зрештою, зітхаючи, навіть підлетів і похлеснув мене по спині, виявляючи розуміння та дружелюбність.
-Я знаю, що трохи заважаю твоїй роботі. Я не хочу надто сильно лізти в твою область впливу. Як щодо того, щоб скласти для мене графіки Кошмарів і працювати пізніше разом, аби діти знизилися та приємні сни, і корисні? - Уточнив я у Песочкової Людини.
Малий добродушно кивнув. З ним було справді просто: « Прояви до могутнього з усіх захисників трошки поваги і дружби, а він відповість тим же.»
Северянин хмикнув, і подивився на мене.
- Добре, але не порти дітям сни перед Новим роком і Різдвом.
- Замётано. Великодня теж не псуватиму. Не дивись на мене так, кенгуру. - Я підмивав Великоднього Зайця.
-Я КРОЛІК! - Тут же вибухнув він в обурення.
- Добре-добре, вух ти можеш вважати себе кроликом. Все в світі відносно і суб'єктивно. - Я ігриво розважав руками, веселячи інших, після чого серйозним тоном додав. - У будь-якому випадку, у нас є форс-магасорні обставини. Майже половина помічників з зубною Феї простирадла, і вони мусять відлежуватися кілька днів. Ви допоможете нам підмінити їх, і забрати зубки у дітей, що поклали їх в подушку?
-Розуміється! Ти хоч уявляєш, як багато пасхальних яєць я ховаю! - Кролик-зайце-кенгуру гордо підняв носик вгору.
-Ха-ха! За одну ніч я встигаю облетіти всіх дітей, розносьши подарунки. - Северянин поплескав себе по животу. - Ми точно зможемо підмінити хворих на пару днів. Нутром відчуваю, ми впораємося! - Він добродушно кивнув Зубною Феї.
Пісковий чоловік гарно закивав, після чого створив знак над головою у вигляді великого пальця вгору.
- Чудово! Дякую друзям! - Крихітки Зубної Феї затремтіли, після чого вона трохи нервово заявила. – Ох... Давно я сама не збирала зубки! Як же це зворушливо!
- Це повинно бути весело. - Я її трохи приохотив. - Думаю тобі це повинно сподобатися. Врешті-решт, іноді корисно подивитися на все очима підлеглих. Хоча Північному чоловікові, мабуть, не варто робити іграшки для дітей.
-Це ще чому? - Хмуро уточнив здоровяк.
- Всі твої іграшки переповнені чудом, вони літають, випускають дим і швидко ламаються. А іграшка - це не печиво, вона повинна бути довше.
-Хм... У твоїх словах є зерно правди, але також помилки. Найважливіше в подарі — це радість від отримувача і старанність того, хто жертвує. І вже не важливо буде він тривалим чи ні... - Чоловік погладив бороду.
-Хм... Хто я такий, щоб сперечатися про Новий рік з Дедушкою Морозом? - Я м'яко посміхнувся, і відпустив трохи сумні обійми, Зубну Фею, підняв руки вгору, заявивши. - У будь-якому випадку я пішов працювати, а ви догонюйте, інакше всі зуби у дітей заберу я... Буга-ха! - Я зник у тінях і відразу з'явився біля першої моєї жертви. Хлопчик хокеїст, який лишився чергового зуба. І його дар був викрадений мною, а натомість він отримав лише колодний шматок золота.
***
Незабаром у моїй роботі з'явилися конкуренти. Бо як тільки я з'явився перед наступною дитиною, замість зубика мене чекала бужака, яка вказує на вікно.
-Ееэ? — Подивившись туди, я побачив самозадоволену рогу Півночі, який полетів на своїх санах далі в пошуках інших зубиків. - Ти серйозно кинеш виклик всюдисущому мені? - Я фикнув і з'явився саме в ту квартиру, де вже був Північний чоловік. Положення Темми окутав його погляд в той час як я потягнувся до зубиці. Але піді мною з'явилася кроляча яма, і я звалився в неї.
-Хе-хе... Ти не такий вже й всюдисущий. - Пасхальний Кенгуру взяв зубки, самовдоволено поглянувши на мене.
-Знаєш, я адже за життя найбільше любив кроляче рагу... Мабуть не даремно... - Помітив я філософські, після чого зник і з'явився вже в іншому місці. Там Джек якраз простягав руку до подушки, але я грюкнув його по спині і перехопив зубик.
- Не зеш, інакше зовсім нічого не зібереш.
-Кромешник? Але, це ж мій... Тобто, це ж я забирав зубик.
-Ти що, провокував змагання. У того, хто любить червоний колір і печивок, набито підлогу мішечок для подарунків та зубів. А ти все позіхаєш. - Непомітно я кинув під подушку золоту монету і зник. Щоб вирвати зубік у випадку Пасхального Кенгуру та Північного наглядача. - "Хе-хе... Ніхто не зрівняється зі світом зубиків з поширеним втіленням страху!»
___ назва
