Екстра (5)
- Цього разу ти був дуже злий.
- Але, Моллі...
- Ти повинен ретельно подумати про виховання нашої дитини. З чого було тобі лаяти його з самого початку?
Рувима був стурбований поглядом, його губи ворушилися.
- Але...
- Будь ласка, йди назад. Я сама поговорю с Іритом.
Коли Моллі суворо кивнула, Рувим випробував поколювання в грудях. Однак слова його дружини залишалися невпевненими. Плечі Рувима здавалися дивними, коли він відвернувся.
- Все гаразд, Ірит.
Привітний голос Рувима потішив його.
- Мама зовсім не захворіє. Все в порядке.
Моллі підмигнула слугам. Невдовзі навіть небажана нянька, все ще поплескаючи Ірита по спині, відвернулася.
Схлип, який пронизує зал, поступово завмер. Можна було чути одночасно постійні поплескання по його спини і власне серцебиття Моллі, що в кінцевому підсумку дало дитині певну стабільність.
Скільки це тривало? Вона повільно поклала дитину в ліжко і накрила ковдрою. Його очі як і раніше були червоними, але вираз обличчя абсолютно точно стало краще.
- Фух, - Видихнула Моллі, виснажена нічним занепокоєнням.
Вона потішала дитину, але в неї були й інші справи. Потім Моллі покинула повзувний погляд на Іріта, перш ніж продовжити.
- Рувим?
Зрештою, повернувшись у спальню, Моллі повернула голову до Рувима і подивилася на нього.
Дивитися так пильно не було потреби. Він вже сидів у кріслі, де раніше задрімала Моллі.
Одягнений у чистий халат, він ліниво відкинувся на спинку. Побачивши обличчя Моллі, він повернув голову і відразу ж попрямував до документів.
Вона усміхнулася над його незвичною поведінкою.
- Ти дихаєш?
- Що?
Тільки тоді Рувим звернув спантеличений погляд на Моллі. Та просто й проникливо продовжувала:
- Це ось так і дивиться.
- Я не дуюся.
Хоча він здавався рішучим, Моллі - вже досить довго жив з ними - проте бачила, що його поведінка дуже відрізняється від звичайної.
- У такі моменти ти виглядаєш зовсім як Іріт.
Зрештою вона вважала, що Ірит - точна копія Рувима. Моллі підійшла до нього, хіхікая.
- Малий дуже здивувався.
Коли Моллі доторкнулася плече Рувима, його м’язи були дуже напружені. Він слабо зітхнув і відклав папери на найближчий стіл.
- А тепер?
- Він занадто втомився плакати, от і заснув досить швидко. У будь-якому випадку, йому вже час лягати.
- Зрозумів.
Рувим помассував переноску, наче статут.
Він забув про це, адже Іріт був таким дорослим. Дитина все ще була дитиною, але Рувим повільно змінювався в обличчя.
- Я повинен проінформувати вчителя Іріта на завтра.
- Що?
- Сексуальне просвітлення.
- Що? - відразу ж заговорила з пантелику Моллі. - Рувим, Іриту лише п'ять років.
- Я думаю, він вже досить дорослий. Я не вважаю його занадто дурним, і зрештою йому слід знати, як він впливає на тебе.
- З цим я погоджуюсь, але... - Розгубившись у словах, Моллі втупилася на Рувима.
Це Ірит підняв таке питання, але не те щоб вона раніше про це не думала.
Він і його рідна дитина. Вона знала, що не добре було обмежувати кількість наступників герцога всього один.
Тим не менш, Рувим ніколи не висунув ніяких безумних вимог через її стан.
Вона також була щасливою і жаліла себе. Моллі почала говорити те, про що завжди ретельно роздумувала.
- Я дійсно теж думаю про те, що Іріт росте поодинці.
- Ні.
- Я ще нічого не сказала.
- Абсолютно точно, ні.
- Рувим.
Незважаючи на його рішучі слова, Моллі не відмовлялася. Коли вона плюхнулася до нього на коліна, одягнувши на плече, вона зловила його погляд.
- Ти взагалі дивишся на мене?
Рувим опустив очі на Моллі. Його очі походили на обсідіан, сяючий на снігу.
- Тепер я в порядку. Я вже набагато здоровіше.
- Думаю, ти і раніше те ж саме говорила, а потім...
Рувим стиснув губи. Для нього цей день був практично табу.
Це було немов криваве свято, до якого він ніколи не зміг би звикнути, навіть поміркувавши над цим кілька разів.
Зрештою Рувим вислизнув з її погляду.
- Одної дитини нам вже достатньо, Моллі. Ніхто тобі нічого не скаже.
- Але що, якщо я теж цього хочу?
- Дружина.
Рувим, на обличчі якого був рішучий вираз, посміхнувся ігриво.
- То сьогодні ти зі мною не спиш?
- Справа не в цьому.
Швидше, ніж будь-коли, очі Моллі миттєво закруглювалися при цьому відповіді. Тільки тоді Рувим зрозумів, що відповів надто швидко, і через це незручно прочистив горло.
- Як би там не було, ти ж знаєш, що я зовсім не про це, Моллі.
- Тоді чому ти не дивишся мені в очі?
- ...
Те, що йому було рідкістю, не давало Рувиму відповіді.
- Рувим.
Нежний шепіт кликав його, але він не відповідав до кінця. У результаті Моллі зігнила подих і зшила його щоку.
Йому здавалося, що погляд Моллі пом’якшився, але невдовзі його губи накрили.
- Молли...
Навіть Рувим не встиг здивуватися, як їхні солодкі губи поєднались знову. Розчарування цих гладких губ запалило в його грудях.
Як тільки нерухома рука стала торкатися щоки Моллі, ситуація відразу змінилася. Він перехопив її язичок і почав вивчати її рот.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache