- Ха, тепер, коли я все знаю, твої брудні трюки не спрацювали. Я більше не буду з тобою ввічливим.
Коли Моллі, здавалося, заспокоїлася, хоча й важко, Фердінанд зітхнув з полегшенням. Він не знав, у чому була причина, але тепер, коли вона стала набагато спокійніше, настав час насолодитися цим. Саме тоді він схопив її за спідницю, сповнену підступних думок.
- Що... Що?
Фердінанд, побачивши червону пляму на її спідниці, запнувся. Крім того, кров повільно поширювалася по її білому нижньому білизні.
- Я її ще навіть не торкнувся...
Тепер же до неї вже не дійде околиця, яку ніс Фердінанд. Коли, здавалося, закрита двері раптово відчинилися і в неї вторглася спалах яскравого світла, він відразу нахмурився, засліплений.
- Ах!
І відразу сильний удар по щоці збив Фердінанда з ніг. Похилий шок йому вистачило, щоб почати крутитися, болісно стискаючи щоку. Після того як його довго тримали далеко від Моллі, він нарешті став дуже побитий.
- Молли!
Рувим, який не отримав Фердінанда ані очима, відразу підійшов до Моллі.
Мабуть, через сильне здивування його голос тремтів. Навіть тоді, коли він швидко розв'язав мотузки з її тіла, Моллі була не настільки в собі, щоб хоча б рухатися - ніби зламана лялька.
- Моллі, ти в порядку?
Коли Рувим побачив її почервонілі щоки, його обличчя відразу спотворилося. І справа була не тільки в її обличчі. Він побачив і її пограбований одяг, і спідницю. Рувима змащували п’ятною кров’ю, яка була витесана по всьому одязі.
Йому було так шкода, що він навіть не знав, як говорити. Коли він обережно погладжував свої щоки, то відчув вину за те, що змусив її пройти через цей жах.
Їй здавалося, що її зір повільно відновлюється, коли вона швидко вкусила його за руку.
- Ні!
- Заспокойся, Моллі. Це я.
- Уйди! Не торкайся мене!
Навіть почувши знайомий голос Рувима, Моллі не зупинилася. Її маленька ручка стиснулася і вдарила його у груди. Вона била Рувима з усіх сил, але він навіть не відчував болю.
Він не звертав уваги на її ручку, коли обняв.
Рувим заспокоював Моллі, хоча її маленька ручка дряпала його і намагалася відірвути голову. Насправді, це робило навіть гірше, ніж те, що вона робила з ним.
Тоді рука Моллі під впливом твердості його великих рук заспокоїлася. Він спокійно забрав руку, опускаючи руки і все ще стиснені від страху.
- Ру... вим?
Це я. Впізнаєш мене? Як ти себе почуваєш?
- Ах... Ік.... Рувим!
Сльози, про які вона не пам'ятала весь цей час, нарешті, навернулись знову. У той же час вона думала, що вижила, і це не стримувало її від сліз.
Рувим, здавалося, відразу спалахнула через ці сльози, що не переставали литися.
- Я злякався. Извини, я всё винен. Мені взагалі не слід було залишати тебе. Я повинен був бути поруч з тобою, що б не трапилося. Мне жаль... Мені дійсно шкода.
Це він винен, що не зміг знайти її раніше. Це він винен у тому, що вона пройшла через такі муки і навіть була змушена боротися подібним чином.
- Милорд!
- Мадам!
- О господи, мадам!
Ті, хто слідував за Рувимом, який увірвався сюди першим, увійшли трохи пізніше і потім випросталися на місці, сповнені жаху.
Леді зараз плакала в цьому спустошеному місці.
Крім того, лицарі нарешті виявили свою мадам в такому жахливому стані, стали помітно холодніше себе вести.
Рувим довірив Моллі людям, які прийшли за ним. Він повинен був негайно забрати її звідси, але йому все ще потрібно було дещо зробити.
- Ха... герцог, прошу, почекайте. Мені здається, це невелике непорозуміння...
- Непорозуміння?
- Ах!
Рувим ні з того не з цього вдарив Фердінанда по обличчю. Кілька зубів Фердінанда вилетіли, коли кулак вдарив його з усіх сил.
- Я повинен був подумати про щось інше в такій ситуації?
- Ні, зачекайте. Ви говорите про... ах!
Людина, яка плакалась від горя, зникла без сліду. У його очах не було ні краплі милосердя. Уся обличчя Фердінанда розпухла від постійних ляпасів.
Люди вважають того, хто розуміє по-людськи. Я не вважаю, що мушу розмовляти з дикою звіриною однією мовою.
- Це ж...
Фердінанд, сильно побитий, нарешті, витягнув з-за пояса меч. Однак Рувима не міг завдати йому болю, бо так легко його зупинив.
Коли він втратив меч, його знову безжалісно побили - з такою легкістю, що він взагалі не міг в це повірити.
- Ух, ха...
- Фердінанд, що ти намагався зробити цим мечем, яким не міг навіть скористатися?
Його очі повні льоду, навіть не моргнули, коли побачили Фердінанда в такому жалюгідному стані.
- Що, якби ти торкнувся моєї дружини хоча б кінчиком цього меча?
- О господи!
Фердинанд розтягувався на підлогу і задрижав.
- Я правда помру.
Зрештою страх заволодів його розумом. Фердінанд поїдав і вчепився у штани Рувима.
- Будь ласка, досить...
Рувим відкинув кінчиком черевика його брудну руку.
- Раз вже твоя голова не розуміє, як потрібно думати, вона буде видумувати менше дурниць, коли тільки від цієї штуки ми позбудемося.
Він підняв меч, який покотився по підлозі.
Фердінанд посинів, як тільки лезо яскраво світило.
- Досить, почекайте! Що ви збираєтеся зробити?
Рувим навіть не шевельнув губами. Його погляд, ніби він дивився на огидну комаху, був спрямований прямо на промежність Фердінанда.
Коли кінчик меча, який він тримав у руці, дістався туди, Фердінанд, нарешті подумавши, що відбувається, швидко зголосився:
- Ге... герцог! Будь ласка, заспокойтеся! Мені дуже шкода, е-е ...
- Тобі шкода? Перед кем?
- Звичайно, перед герцогом...
- Ти все ще не в своєму розумі. Хіба ти не повинен сказати це моїй дружині, а не мені замість неї?
І відразу ж меч високо піднявся в руці герцога.
- А-а!
Фердинанд міг лише кричати, коли заплющував очі від жаху.
Бах!
З гучним звуком меч впав прямо перед його ногами на землю. Він впав досить сильно, щоб наполовину встромитися у каміння.
Нарешті, жахливе передчуття смерті привело Фердінанда до тями. Він навіть зневажав своїх штанів.
Ц...
Рувим прищепив язиком, перш ніж відвернути голову.
- Зв'яжіть його і відтягніть геть. Вбити це зараз було б просто неприємно, а ще і не час.
- Ясно.
Рицарі негайно засунулися в унісон при слові Рувима. Хоча Фердінанд був спадкоємцем марки, ніхто не потурбувався про нього. Швидше, ці побої були нанесені для того, щоб дати причину пов'язати його.
- Моллі, ти в порядку?
Моллі, яка стояла поряд з лицарем - монархом, не кивнула. Рувим підняв її: вона все ще була бліда, що викликало жалість.
- Ходімо додому. Тут надто холодно.
Моллі спробувала дати ствердну відповідь, але не змогла вимовити жодного слова. Вона була шокована і все ще перебувала в заціпененні.
- Мені багато треба розповісти.
Їй потрібно було заспокоїти безконтрольного Рувима, але вона не могла вимовити ні слова. Вона намагалася змусити себе відкрити очі, але просто не могла вирватися з тхів несвідомості.
- Молли? Молли!
У результаті вона все ще знепритомніла, притиснувшись до його грудей.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache