Моллі широко відчинила очі, почувши досить різкий звук відкритих дверей і раптові кроки. Саме в цей момент вона нахмуралась, почувши різкий стук підборів.
- По дорозі сюди ніхто нічого не помітив?
Почувши незнайомий голос, Моллі затамувала подих.
Хто це?
Цей голос був занадто стриманим, щоб належати одному з учасників вечірки.
- Ніхто. Завдяки тобі, я зміг сховатися на вечірці і мене взагалі ніхто не запідозрив.
- Я й справді не очікувала, що все пройде так гладко. Ти і не думаєш, наскільки це надійно, коли ти можеш співпрацювати. Якби не я, можливо вже сьогодні я б побачила кровопролиття - принаймні.
- У нас все повинно відмінно отримуватися, адже у всіх ми маємо щось спільне з іншим.
Хоча людина сміялася, Моллі заполонила свій розум. Ці її історії не могли викликати в неї сміх.
- Наскільки ти готовий?
- Все готово. Тепер прийшов час для фурора.
- Я повільно їх спалю. Королівство, імперію.
Коли Моллі почула ту ж саму історію в коридорі, вона відразу затиснула рот руками.
Вона просто повірити не могла, що ці люди планують поглинути імперію або навіть королівство.
Кожна її історія була занадто неймовірна, щоб пережити це.
Хто насправді міг би зробити це, не боячись страху?
Чим більше вона слухала, тим частіше здавалося, що це була зрада.
Слова людей, які розповідали цю історію, наче жартома, звучали зовсім безглуздо.
- Дякую за важку працю.
-Ха-ха, завжди будь ласка. Хоча це було б важко, якби не ти.
- Такі жертви завжди необхідні для добра справи. Фердинанд?
- Звичайно.
Моллі надихнула, почувши знайоме ім’я. Проти її волі тіло миттєво затремтіло.
Здавалося, цей голос звучав досить знайомо. Вона настільки добре знає, що навіть не могла подумати на жодних інших.
- Арьян.
Голос Фердінанда, мабуть, належав Ар’ян.
Рука, що затиснула рот, мало-помалу слабшала. Вона не могла контролювати своє тремтяче тіло. Начебто, щоб сховатися, вона притиснулася до стіни якомога щільніше.
Але чому вона не подумала подбати про прикраси, приколоті до голови?
Клацання.
Набір прикрас у вигляді метеликів її волосся зіткнувся з колоною і впав на підлогу.
- Хто це?
Цей звук був дуже слабким, але ехо викликане ним - сильним. Як тільки він пролунав, різкий голос потряс вітальню.
- Не ховайся там, як щура, і вимітайся звідти!
Ні, Моллі - ти повинна як слід подумати.
Коли він ступив ще ближче до неї, Моллі, перш ніж піднятися, негайно закрила очі.
- О, Арьян? І молодий пан теж - що ви тут робите?
Фердинанд, вражений несподіваним з’явленням Моллі, почувши її спокійний голос, зупинився.
- З вами щось сталося, герцогиня Лінеріо?
Дивні слова.
Моллі схилила голову, відповідаючи на його погляд.
- Я просто вирішила відпочити, бо трохи втомилася, але ненамірно заснула, зігрівшись. Якби я знала, що тут буде так людно, то не стала б ось так засинати.
- Ви щойно прокинулися?
- Так.
Під час її слів Фердінанд викривав очевидні ознаки хвилювання.
- О, значить, ви нічого не чули?
- Про що це ви?
- Ні, насправді це не так вже й важливо, тому не хвилюйтеся про це.
- Тоді чи не можу я вас залишити? Я не дуже добре себе почуваю, так що, думаю, мені слід трохи відпочити у своїй кімнаті.
- Будь ласка, відпочиньте.
Її обличчя, починаючи від лоба, вже давно поблідло.
Ніхто не сумнівався б, що вона може просто повалитися, якщо штовхнути її раз.
Тоді Моллі відступила від Фердінанда, який відступив.
Двері вітальні навпроти неї, здавалося, була так далеко.
Моллі, киваючи обом, з усіх сил намагалася посміхнутися. У той момент, коли вона, намагалася тримати голову, її волосся зміталися у вухах...
І Ар'ян вихопила руку. Золото - блискучі очі були прикуті до неї.
- Арьян!
- Ей, ти нас всіх чула?
Вона відразу відчула, як завмирає серце - це зловісне відчуття було схоже на те, ніби серце розбилося.
Моллі намагалася не звертати уваги на холод, який поширюється від кінчиків пальців перед тим, як посміхнутися.
- Про що ти говориш, Арьян?
- Я на мить забула, що моя сестра, яка покинула будинок, вже досить обнаглила.
Потім напружені губи Ар’ян підходили в усмішку.
- Але, думаю, ти правда не можеш приховати свої звички. Ти завжди торкаєшся волосся, коли обманюєш.
Молли замерла. У цей момент вона дійсно доторкнулася волосся.
Безперечно, це була помилка.
Вона пам’ятала, як роками горбілася перед Арена. Страх і хвилювання - дрібна звичка, про яку вона давно забула - ось що її підставило.
- Бути такого не може. Я просто поправляла волосся. Думаю, ти занадто чутлива до збігів подібного.
- Це було б збігом, сталися воно лише раз або два.
- Я теж згоден. Скільки вона не чула, то все одно знає, якщо помітила хвилювання.
Відчувши, як щось йде не так, Моллі з зусиллями вивернула зап'ястя.
- Арьян, відпусти мене. Я взагалі нічого не чула, правда.
- Чому б це мені тобі не відпускати? Моя мрія вже не за горами. Я не можу дозволити собі відволікатися на те, що може статися.
В очах Арян з'явився дивний блиск. Вона все ще міцно стискала бліде зап’ястя Моллі, на якому з'явилася червона відмітка.
Це була катастрофа. Ситуація дедалі погіршувалася.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache