- Хоч я і не новий помічник, а найменший у Овальному кабінеті...
Зрештою Ліндон став навпроти Рувима.
На його обличчі був сумний вираз. Як тільки над Рувимом нависла велика тінь, його гострий погляд негайно злетів вгору.
- Що таке?
- Ну-ну, мілорд ...
У цей момент він дивно нервував.
Ліндон злегка заїкався. Потім він закрив очі і випалив те, що потрібно було сказати.
- Мілорд, не могли б ви, будь ласка, продовжити роботу?
Усі присутні в кабінеті відразу подивилися на Ліндона з жахом.
Він дозволив собі багато чого!
Дехто припустив, що герцог взагалі не працює як треба.
Рувим негайно насупився. Можливо, він навіть не зрозумів значення цих слів.
- Ліндон, ти хворий?
- Справа зовсім не в цьому... Правда...
Похитуючись, Ліндон почухав у затилці і продовжив:
- Як би ви не любили герцогиню, ви все одно занадто бурхливо реагуєте.
- Що ти таке говориш?
- Що?
- Ліндон, чим я насправді зайнятий?
Це спонукало Ліндона прокинутися.
- О, ну... це...
- Так думає не тільки Ліндон. Я теж занепокоївся, почувши, що герцогиня нездорова, але все одно краще було б розібратися сьогодні з запланованими справами.
Теренс допоміг Ліндоні, бо більше не міг витримати цього.
Обидва вже були сповнені рішучості понести покарання від Рувима, але той у свою чергу, розгубився через якісь свої внутрішні почуття.
- Що я роблю? Це любов?
Через деякий час його затремтіли вії.
Рувим Лінеріо не був таким вже й неосвіченим по жіночій частині.
Дехто вважав його сім’ю малозазначеною, але наполегливо до нього зверталися.
Хоч би як там було, але в імперії існувало лише дві родини герцогів і Лінерйо була однією з них.
Тому наміри людей були зрозумілими, як день.
Вони могли б здаватися привітними, але в Рувима вони потішались ним за спиною. Або, що було навіть гірше, вони трималися осторонь у зустрічі з ним.
« Ти повинен бути сильним - де б не опинився. Тому що в твоїх жилах тече та ж кров".
Одного разу вассалів сім'ї не проінформували як слід заздалегідь. Тоді всім вистачало полювання на молодого пана, який підкорявся власному батькові.
У міру того як герцог все більше займався політикою, його мати поступово ставала дедалі більш залюдницею.
Таким чином, одночасно з цим над герцогинею також почали часто пітніти у світському суспільстві.
Герцогиня, яка вже втомилася від подібних світських раутів, виснажувала себе день у день. Вона втомилася від того, що вже не могла піклуватися про свого маленького сина і мучила себе тим, в чому була добра.
Ось і вся сім'я: герцог, якому було байдуже на будинок, герцогиня, яка ніколи не могла подбати про інших, і маленька дитина, що опинилися між цими двома, якого ніколи по-справжньому не любили.
Він навчився остерігатися незнайомців ще до того, як дізнався про любов. І він зрозумів, що за всіма цими усмішками завжди буде ховатися докір.
Він ніколи не міг довідатися про справжні почуття, живучи в такому непевному житті з дитинства.
Навчившись цінувати двоплемінність, Рувим зрештою сховав свою справжню натуру. Він навчився приховувати свої почуття навіть раніше, ніж виявляти прихильність.
Коли його попросили бути ввічливим і уважним, він стримував нудоту й симулював ці риси. Спочатку він навчився придушувати почуття, а потім став герцогом.
Дитина, яка завжди ненавиділа інших людей, займалася бойовими мистецтвами і згодом пішла на поле бою. Кілька бойових заслуг і різниці в боях додали герцогу Лінерйо ще більше блиску.
Чим більше він ставав відомим, тим ближчими до нього стали теплі стосунки. Зрештою, щоб уникнути того самого шлюбу, як і той, який він постійно бачив у натуральній величі на прикладі одруження батьків, він обрав політичний союз.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache