Здавалося, вона нарешті змогла випустити подих, який так відчайдушно стримувала. Вона прикидалася спокійною, але, на жаль, страх, який протягом більше десяти років жив у ній, не вдалося забути.
Щоразу, коли Моллі з’явилася перед її родиною, почуття вини негайно стискувало все тіло.
- Ах...
- Мадам, ви добре себе почуваєте?
Дворець обережно звернувся до неї. Нещодавно мадам виглядала дуже тендітною.
- Можливо.
Моллі спробувала посміхнутися, але швидко повернула голову в сторону: у її очах вже стояли сльози.
Нарешті, все скінчено. Нарешті, це зруйнувало останні сліди відчуття, які вона колись стримувала.
- Ні, мені здається, я жахливо втомилася. Мені потрібно трохи відпочити сьогодні.
Моллі встала, хоча й важко. Їй довелося кинутися на спинку стільця, відчувши, нарешті, втому в ногах.
- Мадам!
Злякавшись, він негайно прийшов їй на допомогу.
- Ви в порядку? Покликати вам лікаря...
- Тримайте це в таємниці від герцога. Я не хочу, щоб він знав про мою ганебну поведінку.
- Мадам...
- Будь ласка.
Дворець міг тільки вдихнути про себе.
Молли так ніжно йому посміхалася. Він одразу відчув жаль до неї, яка колись була такою суворою з сестрою.
Я розумію, але ніколи не вимовляєте слово "прошу". Я корюся кожному вашому слову.
- Дякую.
Тоді один палац викликав Лілі та Піллен, щоб допомогти їй. Покинувши очі в спину мадам, палацовий скоро занурився у глибоке роздумування.
У спальні Моллі намагалася розібратися у своїх почуттях. Але ці почуття не повинні спотворитися, як вони вже не стануть такими.
Хоч би як сильно Моллі плескала себе по щоках, їй не ставало ні на крапочку краще.
Моллі до заходу не могли дивитися на коричневу пляшечку з ліками навпроти неї.
Вона сама не могла зрозуміти, звідки взялася цей настрій.
*
Коли Рувим повернувся додому після роботи, то відразу помітив дива в оточенні.
Справа в атмосфері будинку, де життя забило ключем з тих пір, як у герцогстві оселився Моллі. Але сьогодні він вважав, що коло все ще таке саме, як і колись, коли його не було.
Це відчуття не змінилося навіть після того, як він увійшов в особняк.
- Ти вже повернувся.
Обличчя Рувима напружилося, коли він зіткнувся з Моллі, яка чомусь виглядала досить виснаженою.
- Що відбувається?
- Що?
- Тебе, наче щось турбує... І сильно.
Коли Моллі почула нове зауваження Рувима, її обличчя змінилося.
Вона швидко похитала головою, незручно доторкнулася до своєї щоки і відразу ж відрізала:
- Нет... Справа не в моїх заняттях. Сьогодні я була вдома весь день.
Рувим відчув докори сумління.
« Я часто тримав її вдома? »
Оскільки Моллі дорожив своїм здоров’ям, він одразу передумав, перш ніж кинутися до неї. Насправді, у нього був прихований мотив, по якому він не дозволяв їй виходити на вулицю.
Він не тільки повністю задовольняє свої потреби, але й завжди може вкластися у її обійми.
Цей план здавався йому ідеальним. Однак Рувим почав відмовлятися від нього, коли помітив якусь меланхолійну жінку.
- Чому б нам не піти кудись завтра? Тим не менш, всякий раз, коли ти кудись виберешся, тобі доведеться слідувати жорсткому графіку. Просто треба підготуватись.
- Ох, правда?
- Звичайно. Так сталося, що і я вільний.
- Це дійсно мило.
Її м'яка усмішка - вона не мала поняття, що він може бути таким -- заставила його теж посміхнутися. Рувим відразу ж повернувся до палацу, покинувши Моллі, яка стала підніматися сходами.
- Дворецький.
Гілберт швидко помітив, що його господар раптом перейшов на шепіт.
- Так.
- Що-небудь сталося сьогодні?
- З герцогством нічого не сталося.
Після довгих вагань Гілберт закінчив тим, що сказав дуже дивну річ: ні правда, ні брехня.
Насправді, навіть герцогство не сталося.
Як завжди, Моллі привітала гостей і порвала з ними в належний час.
Тим не менш, він все ж турбувався, що недавній гість може серйозно зачепив мадам.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache