- Що це таке? - у замішанні запитав Рувим.
Це прислала герцогиня, ваша світлість.
Рувим підійняв тканину, яка покрила кошик і побачив, що вона повна безліч білих пелюстків. Ні, назвати це пелюстками було б занадто грубо. Врешті-решт, весь кабінет був солодким ароматом.
- То що ж це?
- Можливо, печиво. Він від герцогині, - спокійно відповів Терренс. - Так, і ще дещо. Її світлість виспекла його сама. Кажуть, що це допомогло їй зняти втому!
- Ха-ха! - Раптом розсміявся чоловік, що стояв прямо поруч з Рувимом. Він взяв стопку паперів перш, ніж схопитися за живіт і голосно розсміятися.
- Ліндон, ти шумиш. - Він люто ряв герцог.
- Але печиво, мілорде!
Ліндон пошкодував, що він не вдома. Інакше він точно б катався по ліжку або навіть по підлозі, голосно сміючись.
Терренс подивився на хохотного чоловіка, бо він вже був занадто добре знайомий з його поведінкою. Терренс почав думати про те, які події розгорнуться пізніше. Він перестав усміхатися і відвернув погляд Ліндона через його безглузду жадібність.
- Що ти будеш робити? - періодично перериваючись від сміху, запитав Ліндон.
- А що повинен?.
Поглянувши на печиво, Рувим повільно опустив руку в кошик. Їх вистачало якраз на один укус і було легко прожувати. Зрештою герцог вибрав один з багатьох, який найбільше нагадував квітку перш ніж засунути його в рот.
- Ну як, мілорд?
Раптова поведінка Рувима поклала край нестримному сміху Ліндон. Він кілька разів перекатив шматок печива в роті, перш ніж проковтнути його.
Глоток. У кабінеті запанувала тиша ще в той момент, коли печиво тільки потрапило йому у горло.
Терренс і Ліндон не могли відірвати очей від свого пана. Вони так довго були поруч з Рувимом і допомагали йому, але ніколи не бачили, щоб він їв щось солодке. Тому Ліндон на всяк випадок приготував йому носову хустинку.
- Що це таке?
- Печивка... Ме... ренга. Печивка з безою, подивившись у кошик, здивований відповів Терренс на питання Ліндона.
- Дуже смачно! - Не звертаючи на чоловіків уваги, здивовано вигукнув герцог.
- Так?
Терренс здалеку втупився на Рувима. Це смачно? Чи дійсно їх герцог зараз стоїть?
Ліндон і Терренс завжди були однодушними в описі Рувима: чоловік, який скупо на похвалу.
Він оцінював своїх підлеглих, ретельно перевіряючи їхні здібності. Він ніколи не хвалив їх.
- Вони дійсно такі гарні? Можна мені спробувати?
- Лапи геть!
Коли Ліндон виявив свою справжню зацікавленість кошиком, Рувим швидко обійняв її і прикрив зміст.
Подібно до хижака, який ніколи не відпустить здобичі, герцог відразу ж впився гострим поглядом у Ліндону.
- Воно було прислано мені. Очевидно, тільки я можу його з'їсти.
- Не могли б ви дозволити мені спробувати наступного разу, коли вам його пришлють? Вам було так смачно, мілорде. І ви...
- Линдон... - Раптом дриг холодний голос.
Почувши це, підлеглий оперативно і ясно відповів:
- Так!
- Схоже, у тебе ще багато енергії.
Терренс повільно похитав головою. Те, що його турбувало в Ліндоні, як він і передрік, виявило себе.
- Ти легко справишся з двадцятьма заходу.
- Я-я... буде зроблено!
Ліндон швидко побіг до дверей відразу після того, як шанобливо прийняв наказ. Йому доведеться змусити себе провести ці двадцять заходів на великому майданчику, не переставаючи ридати.
Кабінет знову занурився в тишу відразу після того, як головний винуватець переполох пішов страждати. Потім герцог знову ліниво почав підписувати документи.
Ніхто з помічників Рувима не був запрошений на його весілля, тому що більшість із них були поруч з ним ще до того, як він отримав титул герцога. Деякі з них були навіть простолюдинами, що починали з низьких посад. Через це герцог ніколи не приймав їх достатньо тепло.
Позапальний шлюб між його господарем і невідомою графінею... Терренс деякий час дивився на герцога, перш ніж відкрити рот.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache