Маринфорд, він лежав на цьому боці Гранд Лайн, а за ним була свята земля Марі Джоа. Неподалік був Імпел Даун і Еніас Лоббі. Три фортеці були розміщені у своєму своєрідному трикутнику, посередині якого був величезний водорість.
У Мари Джоа я вже побував, було весело, а ось в Марінфорді... Хмм, так, цього разу все може піти зовсім не так як в каноні. Морія мертвий, Кізару поранений, Тіч без фрукта і навіть Луфі напевно не прибуде. Все зовсім по-іншому, хто знає чим закінчиться війна цього разу.
Ми пливли кілька днів, а далі треба було діяти інакше. Хлопці були готові до битви, і вже у все точили зброю. Наш новий лікар також повинна піти. Алія не така слабка як здається, у неї добре розвитила воля спостереження і як виявилося, її бабуся навчила дівчину захищатися. У купі з її неймовірною здатністю до самозцілення і здатності просто ігнорувати біль за допомогою фрукта, вона досить сильна. Хоч я й казав, що буду за нею наглядати, це не означає,що вона не буде битися, коли це потрібно. Норт завжди буде поруч і якщо що, прикриє її в потрібний момент, тому я не хвилювався. Битва небезпечна, але якщо вона буде сидіти на кораблі, а всі будуть битися, то це може погано на неї вплинути. Та й судячи з усього, вона і не проти, просто нервує занадто, все ж їй раніше не доводилося ні з ким битися. Ми команда, тому кожен повинен брати участь у битві, інакше ніяк ...
Перед тим як іти в Маринфорд, я повинен був дещо закінчити. Битва думаю буде ще не скоро, море хоч і тихе, але я вважаю це тільки початок. Ейса повинні були вже забрати, тому сподіваюся мені ніхто не завадить. Хлопці залишилися тут, а я відправився в дорогу... Даун в імпел.
***
Я стояв над величезною фортецею оточеної безліччю бойових кораблів. По всьому периметру була охорона і безліч мортир. Якби я був звичайним піратом, то не міг би проникнути сюди. Але я вже зовсім не той, що раніше.
Я покрив себе гравітаційним бар'єром і почав повільно спускатися у воду. Вода не діє на фруктовику, поки її не стосується. Так само має бути і « забезпечена вода». Дощ або щось подібне не підійде. Саме тому плоди можуть використовуватися на воді та в воді. Заморожувати, забруднити, рухати, навіть Аокіджі без проблем заморожує «стій води» і спокійно по ній пересувається. Тому я знайшов непоганий метод потрапити в легендарну тюрму, а саме під водою.
Коли я спустився досить глибоко, то зупинився на рівні з кількома маленькими вікнами. Подивився всередину будівлі і ...
*Вшух*
Миттєво телепортувався використовуючи сили темряви. Дуже корисна здатність, головне бачити місце, а в купі з волею спостереження, навіть у спогляданні відпадає потреба.
Я впав у кімнату, де було повно комп’ютерних та моніторів. Суддя з числами на стіні, я поки що на першому рівні, непогано ...
Назорі вже хотіли щось зробити, але миттєво відключилися, коли я вдарив по них королівською волею. Я спокійно відкрив двері і відправився далі, мій шлях лежав у самий низ, а також на спеціальний поверх, повний ньюкама або як їх там ... Я їх звільнив, якщо Луфі не буде. Ну, а на останньому поверсі я безумовно планував розпалитися новими диявольськими фруктами і також знайти тих, у кого нагорода більша за три сотні мільйонів. Эх... Це справжній рай для прокачки. Ну і звільню ще когось, настрій у мене є...
Коли я йшов по поверхах, то зустрічався з різним протистоянням і воно швидко мене пригнічувало. Незважаючи на те, що інші дивні створіння, навіть ті, хто був до мене не байдужий, швидко програли. Я зустрів великого звіра-священика і швидко його вгамував, сів на нього і продовжив шлях вже не один. Так я і добрався до четвертого поверху. Тут було жарко, здивовано як люди здатні тут дихати, просто жувати... З часом ящірка вже мала бути вищою і не могла витримати температури.
Третій поверх був нецікавим, я швидко пробив шлях вниз, «Голодний пекло» мене втомлював і наганяв тугу, тому я відразу звалив. Звичайно, я не забував про товаришів з ремесла, тому дуже багато клітин розніс на частини і звільнив пристойну кількість людей. Правда сумніваюсь, що вони зможуть втекти, я можу і витягну когось, але точно не їх. Вбивати їх сенсу взагалі не було, їхня нагорода була завелика, навіть на п'ятому поверсі я ймовірно не знайду підхожих мені по нагородах людей. Тому тільки шостий поверх, лише там я когось знайду.
Поки я насолоджувався температурою "Пилющого пекла", то відчув, що щось швидко наближається. Судячи з ауре, хтось неслабий, цікаво ...
Я почекав кілька секунд, а потім з'явився той, кого я чекав.
Великий мужик, набагато вищий за мене. У нього були чорні крила за спиною і роги на голові. Колір його одягу відрізнявся від більшості зустрічних мене охоронців. Чорний китик і червона сорочка. Загалом він мав пряме обличчя під стати страшному тюремнику.
Він стояв у метрах двадцяти від мене і дивився безперервно.
Я посміхнувся і запитав:
- Чого дивишся, може розійдемося спокійно і ніхто не постраждає?
Магеллан пирив:
- Ще чого, дияволу, хоч і морському, місце в пеклі, я думаю тобі варто залишитися.
- Ха-ха, добре звучить, але невже ти думаєш, що зможеш мене змусити?
З тіла Магеллана почала витікати фіолетова рідина, і він грізного сказав:
- Зараз і дізнаємося.
Я з посмішкою подивився на нього, а потім миттєво зник і опинився у нього за спиною. Такого повороту тюремний наглядач не очікував і намагався покрити своє тіло отрутою. Але було вже занадто пізно, гравітація давила на нього, а мій кулак падав прямо йому в груди...
*БУМ!
- Кхх... - Кулак пробив його спину, а сила фрукта була заблокована.
Магеллан повільно повернув голову і подивився на мене, я посміхнувся і сказав:
- Твій отрута може бути проблемним, невже ти думав, що я буду чекати поки ти зіберешся з силами?
Магеллан криво посміхнувся, а потім його почала покривати темрява...
Коли я вийшов з чорної сфери, то з посмішкою підкинув дивний фрукт фіолетового кольору із червоним стебелом. Док, але Мі може знайти де його їсти. Керувати отрути, це дуже сильна здатність. Фрукт Білоуса і Великої Мамочки, звичайно, абсолютно унікальні, але Доку Док також дуже сильний. Правильний фрукт може бути небезпечним. Адже в руках Луфі навіть звичайний Гому міг показати таку силу, а що зможу фрукт отрути? Загалом, я природно його забрав, упустити такий подарунок я не збирався.
Прибравши диявольський фрукт, я пішов далі, попереду був п'ятий поверх...