Я обвів натовп поглядом і хмикнув:
- Чудово... Повторюю ще раз, складіть зброю або помрете.
У цей момент моя команда відділилася від натовпу Крокодайла і пішла в мій бік, всі були поранені та трималися з останніх сил, особливо Санджі, бачити він ще встиг прикривати Намі, на ній було всього кілька садин. Хоча вони й не вважають, що дуже незадоволені, але розважаються. Санджі так ніби плив зі своєю похабною усмішкою, що від нього і до щастя.
Серед агентів Барок Воркс так само почався рух, і вперед всіх вийшов кульгавий чоловік без руки і весь порізаний, я ледве дізнався його через кількість обрізаних на ньому, але потім приглянув і зрозумів хто він. Це був лисий чоловік з маленькою головою, але великою рукою і ногами. Якщо я правильно розумію, це Містер один або як його ще називають - Даз Бонс.
Він вийшов вперед по всій натовпу агентів і спробував встати рівно, але мало не впав, його вчасно підхопив один з поруч справжніх агента. Та вже, Зоро непогано спробував, цей хлопець при смерті.
І той, хто тримався за агента піднявши голову і подивився на мене своїм єдиним оком, сказав:
- Ми здаємося...
Всі агенти навколо перевели на нього погляди, а потім хтось вимовив:
- С-сер, ви впевнені?
Бонс зірвався в сторону того, хто промовляв і закричав:
- Х-хочеш здохнути? - І зітхнув. - Ми їм не вороги...
Всі агенти почали передивлятися, а потім щось вирішивши, стали кидати зброю на землю.
Я посміхнувся і кивнув:
- Добре, тепер забирайтеся і більше не з'являються в Алубарні.
Після моїх слів багато піратів зітхнули з полегшенням і почали розходитися.
Взагалі-то мені було байдуже до Алубарни, та й на Алабасту в цілому. Просто мені не хотілося, щоб деякі жадібні агенти рвали на базу Крокодайла і забрали все золото раніше за мене, а як тільки я його заберу, мені вже буде побояно. О, і про Робін не варто забувати, вона все ще десь тут...
Я повернувся в сторону і сказав:
- Може вже вийдеш.
Через деякий час з тіні вийшла дівчина. Тоді вночі мені не вдалося добре розгледіти її, але тепер... Просто ідеальне тіло, довгі і білі ніжки, прекрасні форми, велика прекрасна груди, а її обличчя просто чарувало. Темне волосся, що падає до плечей, тонкий і вишуканий ніс, і ці очі ... Блакитні з темно-зеленим зірочком, до цього я ще ніколи не бачив таких незвичайних очей, вони зачаровували ... Я і до цього вважав її дуже гарною, але коли побачив в реальності та ще при світлі дня я просто впав у ступор. Як я і говорив раніше, малювання в анімі хоч і передавала частину краси персонажа, але це лише найменший шматок, так само було з Ташіґи та Нами, а також взагалі всіх кого я зустрів. Вони були більш схожі на своїх персонажів після чіксіпа, але набагато реалістичнішими і красивішими.
Поки я стояв як прихилений і милувався красою, дівчина трохи постояльця і сумчасто хіхнула:
- Хи-хи, ти так п'янешся. Я тебе не відволікаю?
Ці кілька слів привели мене в відчуття, і я кашляв:
- Кхе, вибач, просто я до цього тебе несильно роззирнувся.
- Да? А як же мій портрет? Я там така милашка... - Сказала Робін посміхаючись.
Я хмикнув:
- Портрет не може описати всю красу, до того ж ти там зовсім дитина.
Робін здивовано вітнула брову і опустила голову оглядала себе:
- Хмм, думаю ти правий.
*Пхааa*
Чулося через спини.
- Эй! Санджі? Ти як? Очнись! - Кричав Норт. Хех, Санджи, санджі... Він лежав весь покритий кров'ю з носа, з вибоїною ухмилкою.
Зоро скривдився і хмикнув:
- Хренів еро-кок, поделом...
Я похитав головою і повернувся до Робін, вона посміхалася і дивилася на мене. Я спитав:
- Хочеш?
Вона здивувалась і запитала:
- Куди?
Я хмикнув і відповів:
- Понегліф дивитися, заодно покажеш, де цей "пісковий хлопець" зберігав своє добро.
Дівчина кивнула і кудись пішла, ми пішли за нею.
До бази Крокодайла ми дійшли досить швидко, вона була в столиці не так далеко від палацу. Це була звичайна будівля, з таємним проходом під землю, де лежала основна база. Всередині все було непогано залишено, досить багате і з смаком.
Намі не стала ходити навколо та близько і поставила зацікавлене її питання:
- Де тут скарбниця?
Робін показала рукою в сторону і сказала:
- Там.
У нашого навігатора загорілися очі, і вона рвалася в ту сторону, я пішов за нею, як і всі інші.
Скарбниця була не дуже більшою, просто звичайна кімната з великим сейфом, заповнений під зав'язку великими купюрами біліли. Поруч було кілька ящиків золота, але за моїми прикидками, в золоті справи тут не більше ста мільйонів.
- Зазвичай Крокодайл міняв все золото на білилі, які є набагато практичнішими, якщо керуєш великою організацією з купою людей. - Проговорила Робін.
Я кивнув, думаю це розумно, папірці вважати набагато простіше ніж каміння і зливки.
Я повернувся до хлопців і сказав:
- Давайте все заберемо.
Норт запитав:
- А як ми це на корабель відірвемо? Ми ж пришвартувалися досить далеко.
Я задумався. Ми могли б найняти когось перекласти все добро через пустелю, але також можемо підплисти ближче до Алубарні, тут начебто є річка не так далеко. Але на відплиття потрібно витратити досить багато часу... Напевно варто найняти перевізника, так буді швидше, відправлю з ним хлопців, а сам закінчу тут з Робін. Після цих думок я кивнув і сказав:
- Давайте винесемо золото на поверхню, а там наймимо перевізника до портового міста. Ви його проводите, а ми з Робін вас пізніше доженемо.
На це хлопці погодилися, і ми швидко згребли золото, білілі, а навіть кайросеки розобрали по частинах. Потім знайшли непоганого перевізника з кількома тваринами подібних на верблюдів, і він погодився відвезти вантаж. Так ми і роздягнулися, Зоро, Норт, Намі та Санджі потопали на корабель, а я з Робін вирушили до понеглу який знаходився в « Усипальниці Королів».
Робін вже давно шукала понегліф, але ніяк не могла знайти, тому те що я знаю де він, її трохи здивувало. На це я просто збрехав, що знайшов карту і потім випадково втратив. Вона, судячи з усього не повірила мені, але зробила вигляд, що повірила, ну, я і не заперечував.