Вийшовши на вулицю, я пішов допізна. Вона була поруч з баром, так що знайти її не було проблем.
Зайшовши всередину, я побачив стійку жінку. Напевно це господиня готелю.
- Здрастуйте, можу я зняти номер? - Я підійшов і почав розмову.
- Привіт, ти не звідси? По тобі помітно. На який час потрібен номер? - Вона подивилася на мене оцінюючим поглядом і сказала з посмішкою.
- На два роки.
- Два роки? Ого, с тебя... Хмм... Сім тисяч білили! - Сказала вона мені, простягнувши сім пальців і широко посміхаючись. Хмм... Вона обманула мене? Ех, не знаю я ціну білизна.
Усміхнувшись, я передав їй білизна і віддала ключ. На ньому був номер 4: 4. Непогано, піду дивитися житло ...
Ех, і чого я очікував? У номері було порожнече, одне ліжко, вікно і тумба. Наголошує спогади про часи, коли я жив у гуртожитку в коледжі... Хоча стіни тут були трохи кращими, та й тиша, я почувався дуже затишно. Я звичайно люблю розважитися і пошумітувати, але зараз я не в тому настрої.
Хм, гаразд, і що робити? Два роки тренувань, не так вже й довго.
Я вийшов з номера і пішов до лісу. Коли я вийшов з готелю, то дуже здивувався. Людей на вулиці значно додалося, скрізь було якийсь рух, ніби всі прокинулись. Дуже дивно.
Хоча я не довго звернув на це уваги і швидко рушив до лісу. По дорозі мені зустрівся багато полів і садів, дуже багато. Таке відчуття, ніби цілий острів усіяний ними. На них росли різні овочі та фрукти, багато з яких мені просто невідомі, як і дерева. Так, світ Ван Піс справді дуже відрізняється. Тепер зрозуміло, куди пропали всі люди вранці, вони напевно працювали в полі.
Підійшовши ближче до лісу, я побачив вдалеку Ротріта. Він сидів у позі лотоса на великому валуні з закритими очима. На його колінах лежав меч, а сам він був одягнений в зелений плащ
- Здрасте містер Ротрет. - Підійшовши ближче я привітався.
- Хе-хе, мистер? Клич мене просто Ротрет, я ще не настільки старий. - Смішно проговорив він відкрив очі.
- Ха-ха, добре Ротрет, який буде тренування? - Я хотів знати.
- Ну, я буду тренувати тебе тільки по вечорах, вдень я працюю. Тренування буде як у мене, коли я був салагою в дозорі тільки я її ускладнив. Гаразд, почнемо. - Як тільки він сказав це, відразу атакував.
*Бах* ***
Він наносив удари з надзвичайною швидкістю, я не міг ухилитися від більшості. Через кілька хвилин мене побили і я не міг встати. І це сила контр-адмірала? А що, як віце-адмірал?
- О-о, непогано, ти досить здібний. Тільки повільний дуже, так і, здається, тобі недостаче бойового досвіду, удари як з підручника. Звідки навчився махати кулаками? - Трохи з цікавістю запитав Ротрет.
- Я вчився сам, читав книжки дідуся з бойових мистецтв і тренувався сам. - А що мені ще треба було сказати? Я володію незнаною системою розвитку, та й взагалі я з іншого світу? Не думаю, що варто про це базікати, так що я вирішив брехати.
- Да? Хмм... Ну ладно. - Схоже мені він не особливо повірив, але допитувати не став. Це добре.
- Півроку поки, відпочинь, через десять хвилин почнемо тренування волі, а поки я розповім тобі дещо.
Ротрет сів на землю і почав говорити:
- У майбутньому, тобі доведеться битися з дозорними і ти повинен розуміти з ким можеш мати справу, а з яким ні. Це знання допоможе тобі зберегти не тільки твою голову, але й голови твоєї команди. Так от, у дозорних є системи рангів, і багато хто вважає рубці назору до сили. Наприклад, більшість думає, що віце-адмірал слабшає адмирала. До певної міри вони праві, в більшості випадків це так, але є такі віце-адмірали які не слабші адмиралів. Той же Монкі Д. Ґарп, він до сих пір віце-адмірал, але колись я побачив як він за кілька ударів побив адмирала, це була дуже запам'яталася сцена. Те саме можна сказати і про деяких інших дозорих, не судячи їхніх сил за рухом. Таких людей потрібно просто знати за іменами, в більшості свого, вони не підвищують звання тільки тому, що їм не хочеться зайвих мороки з цим. Хе-хе, але всіх кого я знав вже або прикінчили, або вони більше не в дозорі. Дехто навіть став піратом. Тобі доведеться сам з цим розбиратися і дізнаватися про нових сильних осіб.
Трохи помовчав він продовжив:
Хоча в певних ситуаціях можна зробити висновки про звання. Але це стосується тільки контр і віце-адміралів, ті хто нижче їх по звання занадто слабкі, а, щодо Адмирала, тут і так все зрозуміло. Контр і віце-адміралів є два види. Ті, хто працює в штабі, і ті, що спеціалізуються на боях. До того ж, контр-адмірал з Гранд Лайн не рівня такого із Нового Світу, але набагато сильніший за чотири моря. Думаю тут і так все зрозуміло і ти сам зробиш висновки. Гаразд, час відпочинку вийшло, йдемо, не відставай. - З цими словами він почав йти в ліс швидкими кроками.
Я ледве піднявся і повільно поковував за Ротрітом, та вже, думаю попереду буде ще важче. Хоча в цьому є плюси, я впевнений, що за ці два роки стану набагато сильнішим.
Приблизно через 40 хвилин ми прогулювались лісом і зупинилися в незвичному місці.
Тут не було дерев, тільки велика поляна оточена рою, але незвичний вона була тому, що вся покрита мотузками. Веревки були всюди, вони з'єднувалися від дерева до дерева, від макушки до коріння на величезну відстань в хаотичному порядку. Це виглядало як величезна павутина. Навіть якщо б захотів її перестрибнути, я б просто не зміг, дерева були десятки метрів заввишки. І ще невідомо наскільки вперед простягалася ця перешкода з мотузк. З моїми сучасними здібностями це неможливо. Єдиний спосіб, йти напрямку через канати. Але навіть так, це буде дуже важко, до того ж щось мені підказує, що все з цими мотузками не так просто. У цьому є якийсь підвох не так? Інакше це не було б тренуванням волі.
Я вирішив запитати Ротрета:
- Що це? Це тренувальна зона?
- Так, тут ти будеш тренуватися перший час. Це мій особистий винахід. - З гордістю сказав Ротрет.
- А хіба так тренують волю? Я думав, що її тренують під час битв, ухиляючись від ударів. - Трохи здивовано запитав я.
- Хе-хе, ти правий, найшвидший спосіб розвинути волю спостереження, це битви. Але в таких випадках є один недолік. Він стверджує, що в момент битви воля спостереження стає надто вузькоправною. Більш заточеною під час битви і передбачення атаки ворога. Я ж хочу навчити тебе самої волі спостереження, відчувати все навколо себе. І почнемо ми з відчуття статичних об'єктів навколо тебе, як тільки ти зможеш зі заплющеними очима пройти через всі ці нитки, перший етап буде закінчений.
- Я зрозумів. Є чим очі зав'язати?
- А, так, ось тримай. Завтра чекатиму на тебе тут. - З цими словами він передав мені білу пов'язку і почав йти.
Зав'язавши очі я зрозумів, що нічого не бачу, як вже тут говорити про відчуття речей навколо. І з чого почати? Навіть інструкції не який не залишив... Эх...
Ну, ніхто не говорив що буде легко, буду намагатися.
З цими думками я почав рухатися в напрямку до павутини з мотузк.
Я не думав, що це буде настільки важко. Я постійно заплутувався, а потім розв’язався. Я не міг пройти навіть п’ять метрів. Через кілька годин я був повністю вимотаний, не тільки фізично, але й морально. Постійно натираючись об мотузки вся моя одежа була зібрана, а на тілі були опіки. Що я тільки не намагався зробити, медитував, спритно проповзти, навіть старався використовувати гравітацію. Але все без сенсу, нічого не допомогло.
Я не знав, як розв’язати пов'язку і пішов відпочивати. Не все відразу, якби цьому можна було навчити за день, було б занадто безглуздо. Я буду намагатися ще і ще.
Аргх... Ці опіки досить болючі, сподіваюся шрамів не залишиться. Потрібно купити якісь мазь.
Трохи відпочинявши, я пішов у готель і мусив поспати.