Глава 719. Це ти?
Той вартовий воріт, отримавши наказ Мінато Намікадзе, не посміявся ні секунди і з максимальною швидкістю вирушив у сторону гуртожитку Абу.
Будучи ніндзя Деревні Скритого Листа, він знав, де знаходиться Анбу.
Однак.
Коли він дійсно підійшов до гуртожитку Анбу.
Раптом він відчув жахливу холодну ару, ніби там було багато неприкаяних душ.
Це відчуття було дуже чітким.
Зовсім не ілюзія.
Цей вартовий воріт. Його сила також була велика, але найважливіше - він навчився « читати по обличчю ».
Спостерігаючи за виразами обличчя інших людей, він мав дуже потужну здатність до аналізу.
Завдяки цьому таланту, охороняючи ворота Конохи, він міг відразу визначити, чи живить той ворожий намір або просто хоче увійти в село як звичайний відвідувач.
Ця могутня інтуїція часто допомагала йому долати труднощі.
Але зараз.
Він раптом відчув, що в цьому гуртожитку Абу, де він ніколи раніше не був, ніби припав дикий звір.
— Як страшно!
Коли ворота несподівано вдихнули холодне повітря, йому почало здаватися, що треба зайти всередину.
Хоча зараз все виглядало звичайним, він, здавалося, шкірою відчував присутність безліч страшних аур.
Ніби тут загинуло величезна кількість людей.
Але він міг зрозуміти це, бо в Анбу потрапляли або ті, чиї руки були по лікоть у крові, або особи, яких мали прикінчити.
Хіба нормальна людина прийде в Анбу?
Серед ніндзя, які можуть потрапити в Анбу, хто не слив у звичайний час безжалісним і жорстоким...
Його тривога посилилася. Колись тут були люди, які боялися інших.
Але тепер він точно знав, що в Анбу залишився лише один чоловік. Інший, Моріно Ітон, вже здобув підвищення і не жив у гуртожитку Анбу.
Це означало...
Що ніндзя Абу на ім'я Егуд живе в цьому темному, порожньому гуртожитку, що нагадує обитель незліченних невпокоєних привидів.
Це просто жах, коли я думав про це. Він не знав, звідки походить цей ніндзя на ім’я Аоба.
Але варто визнати...
У цій жахливій атмосфері він здригнувся.
Він відрізнявся від інших. Він був вартовим воріт Конохі, а отже людей він не боявся.
Якби він прийшов до Анґу і там, як раніше, було багато ніндзя, якби в повітрі витікав запах крові або діставалися чиїсь стони - він би це прийняв.
Але зараз він прийшов в Аньбу, а тут була лише темрява і майже ні душі. О, ні, був один чоловік — той самий ніндзя Аоба, якого він шукав.
Це спонукало його почуватися дуже незручно.
Він не знав, як описати свої почуття у цей момент.
У всьому Абу був тільки той чоловік, якого він шукав, а все інше занурено в морок, позбавлене всього життя, насичений лише густим запахом крові. Чим спокійніше тиші, тим більше тривога в його серці зростала.
Якби це було будь - яке інше місце, він би не відчував нічого подібного.
Але Анбу - це місце занадто жахливе.
Це дуже гнітило його.
Він почувався зовсім не таким, як раніше.
У світі ніндзя часто ходили легенди про духів і богів, а багато авторів любили писати про це.
Цей вартовий, як правило, любив читати книжки. Тому він прочитав багато історій про привидів світу ніндзя. Кожного разу, коли він опинявся в подібній ситуації, то тремтів. Якби тут були люди, навіть злі, то він не боявся б; саме відсутність людей викликала в нього жах.
Коли вартовий входив у темний коридор гуртожитку Абу, він відчув мертву тишу. Іноді звуки, які вислуховуються в таких умовах, ставали дедалі інтенсивнішими і вони чітко заспівали у вухах та подразнювали нерви.
Після всього цього.
У глибині його серця страх став ще сильнішим.
І саме через цей страх.
Він почав вагатися, не вирішуючи йти вперед. Особливо коли він підійшов до тієї частини коридору, що була ближче до кімнати Аоби, він ще чіткіше відчув, як там його чекає якась лякає аура. Він не знав, чи вона належала Аобі або просто впивалася у стіни цього коридору за довгі роки, але він відчував це виснажливою присутністю.
Через цю аури кожного разу, коли він набрався сміливості зробити крок вперед, він відразу ж давав задній хід і повертався. Він міряв кроками коридору, який у темряві здавалося розтуленим пащеком велетенського звіра — зробити ще один крок і пожере тебе нескінченною безоднею.
Це перешкоджало йому рухатися далі.
Його серце переповнювала жахлива боротьба.
*Скрип...*
Але в цей момент.
Роздався звук відкритих дверей.
Цей чіткий звук миттєво рознісся по окрузі.
Різкий скрип в цьому місці різав слух, адже тут майже не було ознак життя, панувала шалена тиша. І раптом в цій абсолютній тиші виник такий звук.
Він несподівано здригнувся від страху.
Слідом за цим.
У полі його зору.
З темряви повільно випливав силует.
У мить його волосся встає дибки.
— А... Аоба?
Він одразу ж погрожував, перевіряючи догадку, бо знав, що тут може бути лише одна людина. Він навіть не розумів, чому Егуд живе сам у такому великому будинку.
- Це ти?
Голос вартових тремтів. Найбільше він боявся почути у відповідь чужий голос.
Ці слова він затамував подих, зосередив увагу і міцно стискав кулаки. Він був на межі: якби співрозмовник не відповів, назвав інше ім'я або сталося б ще щось дивне, його психика просто б не витримала.
«?»
Аоба щойно вийшов з кімнати і побачив, що стоїть у коридорі ніндзя, який прийшов за ним. Обличчя того було спотворене жахом, ніби він побачив привида, що змусило Аобу знову подумки поставитися купою запитань.
« Невже я такий страшний? »
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno