Розділ 713. Пояснись!
Конан не просто так передавався в уяві, коли домовлялись з Аобою.
Він лише повідомив їй про це місце і сказав, що коли вона прийде сюди, то може зустрітися з ним.
Тому Конан і сама не знала, в якому вигляді вона знову побачить Ооцукі Тонері. Коли вона почула за спиною кроки, то відразу напружилась.
Адже будь-якою людиною міг бути Ооцукі Тонері.
Вона не почала оглядатися прямо, а лише плавно сповільнила свій крок.
Врешті-решт, якщо бути занадто очевидно і помилитися у висновці, це могло викликати підозру в співаючого її шінобі-сторожника, а потім швидко залишити Деревні Скритого Ліста.
З такими речами не жартують.
У глибині душі Конан щось запідозрила.
Їй здавалося, що тут вона навряд чи побачить Ооцукі Тонері.
Їхня нова зустріч, мабуть, мала відбутися після того, як Коноху залишить це місце або навіть саму.
Тим не менш, їй все одно дивилося, ніби чиїсь очі пильно стежать за нею.
До того ж вона боялася, що коли її розпізнають, то поспішно викинуть з села. Навіть якщо їй не хотілося зустрітися з Аобою, вона хотіла якомога довше залишатися в Конохі і запанувати над цією рідкісною атмосферу — здавалося, що навіть повітря у цьому селі було вологим.
На мить Конан наповнилась мимовільною заздрістю. Вона заздрила цим людям, які могли з самого народження жити в місті Конохі і насолоджуватися гармонійним життям та щастям.
Раніше вона не задумувалась над походженням.
Тоді вона вважала, що у всіх все однакове.
Що всі живуть у постійному напруженні.
Вона могла належати до категорії людей, які були важчі за інших.
Проте, прибувши до Коноху, вона повністю змінила свої погляди!
Тому що вона побачила тут багато людей, зовсім не схожих на неї, тих, хто з раннього віку жив в обстановці добробуту, спокою і гармонії. Це викликало захоплення.
У міру того як кроки за спиною наближалися, завіса рамінної Ічіраку піднялася і до Конан донісся голос.
— Брат Теучи, мені як завжди!
Злегка м'який голос донісся зовні завіси Ічіраку Рамен ще перед тим, як його власник увійшов всередину. З першими звуками цього голосу людина крокнув у заклад. Усі троє присутніх чітко почули його і відразу зрозуміли, хто це.
Адже тембр цього чоловіка був надто особливим.
Його неможливо було проігнорувати.
У цю мить.
Усі троє відчували різне хвилювання.
У кожного на обличчі проміщалась щось своє.
- Мінато, як ти відкрив час зайти сьогодні?
Течі злегка привідкрив рот у широкому, променярному Усмішку. Це був чоловік, якого знали всі троє - майбутній Четвертий Хокаґе Мінато Намікадзе.
— Дел немає, вирішив зайти з'їсти чашку лапші.
Мінато посміхнувся і махнув рукою. За його сяючою усмішкою, насправді було багато клопотів. Відразу після розмови з Абою і зустрічі з Трійцею, він витратив надто багато нервових клітин і вирішив поповнювати сили смачної їжі.
Тому, проходячи повз Ічіраку Рамен, він спершу подумав про те, щоб відвідати Інтарака і покріпитися.
Ця чашка локшини була для нього надзвичайно важливою, адже вона могла повернути до життя його виснажене тіло.
Поки голос Мінато Намікадзе віддавався в приміщення, Конан пониже опустила голову, ховаючи обличчя у чашці, сподіваючись, що той її не помітить.
« Проклясти» — вилазила Конан у думках. Вона і уявити не могла, що зіткнеться з Мінато Намікадзе прямо тут.
Це була несподіванка з розряду неймовірних.
Зовсім поза штатна ситуація.
Конан не була настільки дурною, щоб вірити, ніби Мінато Намікадзе є втіленням Ооцукі Тонері. Якщо б це було так, то не треба грати ту сцену біля головних воріт.
Те, що сталося було випадковим.
Неоясним збігом, вечерою року.
Зараз Конан зовсім не хотіла, щоб Мінато дізнався її, інакше факт її перебування тут сплине у всіх подробицях. Ситуація була занадто безглуздою, вона сама не знала, як це пояснити.
Але зробити це було не так просто. Врешті-решт, Ічіраку Рамен є місцем крихітного: одна довга стійка, і варто тільки кинути погляд, як практично неможливо не побачити чиєсь обличчя. Тим більше у Конан були короткі фіолетові волосся з прикрасою в вигляді квітів, пурпурних очей і, що найважливіше, чорний плащ із вишиті червоними хмарами. Все це чітко вказувало на те, що вона — та сама особа, яку він щойно бачив біля воріт. Якби Мінато Намікадзе не впізнав її, можна було б сміливо відправляти його лікувати прозопагнозію.
Через це Конан почувала себе вкрай незручно.
Вона знала, що намагання заховати обличчя в чашці - це ніби запалитися, як у поговорі про крадіжку дзвіника з заткнутими вухами: « Я тебе не бачу, значить ти мене не бачиш».
Але на ділі Мінато не завадило пізнати її.
Ця раптова, незапланована ніякими планами ситуація ввела її у ступор. Вона зовсім не знала, як реагувати, тому що в голову не спадало жодного способу впоратися з цим.
Що за напасти!
Конан відчувала себе пограбованим між сміхом і сльозами.
Усе це здавалося їй занадто безглуздим.
Вона була настільки безглуздою, що хотіла провалитися крізь землю, аби сховатися від чужих очей.
Конан, звичайно ж, була не в незручному становищі. Більше всіх страждав шінобі-сторожник, що супроводжував її.
Цей охоронець не міг подумати, що таке просте діло закінчиться зустріччю з майбутнім Хокаґе прямо в Ічираку Рамен.
Лише півгодини тому Мінато Намікадзе особисто наказав не впускати Трійцю з Акацуки до Коноху.
Тепер він привів Конан поїсти локшини.
Та ще й зіткнувся ніс до носа з Мінато.
Це було не просто порушення дисципліни, це була дезертирство з поста, на якому його спіймали з сексуальним. Виправдатися було неможливо.
Як прикро!
Це було справді жахливо!
Варта вже не знала, як описати свій стан. Зараз він не міг навіть сховатися, тому що відчував на собі обпалюючий погляд Мінато, який, здавалося, почав вивчати кожну клітину його тіла.
— Вы...
Мінато Намікадзе злегка прищурився. Його погляд дійсно зосередився на Конан і сторожі. Він не потребував слави, бо одяг Конан була занадто важливою і її можна було впізнати з першого погляду.
Це було дуже дивно.
Мінато злегка нахмурився. Йому раптом спало на думку, чи немає тут якогось підвоха. Він тільки що бачив Конан біля воріт; вона була ученицею Джіраї-сенсія і хотіла залишитися жити в Конохе, але він їй відмовив.
Скільки часу минуло з того часу?
А тепер вона сидить тут і їсть рамен.
Як таке могло статися в Конохі?
Мінато був збентежений. Він почав підозрювати, чи не виникли в селі якісь проблеми, через які у його управління з'явилася колода, яка дозволяє подібному збігатися так легко.
— Пояснись!
Взор Мінато зосередився на Конан. Він не став першою справою наседити на вартового, розуміючи, що винною все ще є ця дівчина, яка, як і він, була ученицею Джіраї-сенсія. Його цікавило, чому він дав наказ і вона сидить тут та їсть лапу.
Однак невдовзі він повністю розбереться і не залишить жодних сумнівів. Особливо в такий вирішальний момент - будь-яка помилка могла спричинити труднощі під час передачі поста Хокаґе.
— Я чула від Джіраї-сенсея, що лапша в Ічіраку дуже смачна, ось і захотіла спробувати, — пояснила Конан. Вона і сама не вірила у свої слова, але їй доводилось говорити хоч щось, пересилаючи себе.
— От Джираї-сенсея?
- Він сказав, що любить локшину Ічіраку?
- Ти це серйозно?
Мінато помрiв. Він чітко пам'ятав, що коли Джірая-сенсей залишав село, Ічірак Рамен як повноцінного закладу тут ще не існувало.
Коли Рамена офіційно відкрилася, Джірая-сенсей дійсно повертався один раз, але на той момент він вже давно перестав навчати Трійцю з Акацуки.
Тобто...
Якщо ці троє не бачилися з вчителем пізніше, то вони не мали жодних підстав дізнатися про Ічираку Рамена з його уст.
Адже під час їхнього навчання назва « Ічираку Рамен» ще не була офіційно затверджена.
Це була очевидна брехня!
Мінато миттєво зрозумів, що дівчина на ім'я Конан складала неочищену. Відчувши відсутність щирості, він став ще суворішим і перестав делікатнішим.
- Де двоє твоїх товаришів?
- Якщо я правильно пам'ятаю...
— Одного звуть Наґато.
— Другого - Яхіко.
- Де вони?
Мінато відразу перейшов до питань. У полі його зору була тільки Конан, але оскільки вони прибули втрьох, двоє інших цілком могли займатися чимось іншим.
Те, що відбувалося у тіні, викликало в нього ще більше занепокоєння.
Мінато почав задумуватись: чи не пішли ті двоє на контакт з Третьом, чи вони щось лихе?
Зараз, в даний час, будь-яка дрібниця заслуговувала ретельного обдумування. На кону стояв титул Хокаґе.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno