Глава 700 Повертайтеся назад
Мінато Намікадзе вже твердо вирішив, що не дозволить цим людям увійти в Деревню Скритого Листа. Зрештою, така ситуація дуже сильно вплинула на його боротьбу за пост Хокаґе; будь - яка необережність могла призвести до повного краху.
— Уходите.
Мінато сказав це гладким голосом, в якому чітко лунали ноти людини, яка випрошувала небажаних гостей. Зараз вони стояли прямо біля головних воріт Конохі, і раз ця Трійця ще не увійшла всередину, то й заходити їм немає чого.
- Ми щиро хочемо приєднатися до Дервени Скритого Ліста.
Почувши слова Мінато Намікадзе, Конан відразу заговорила. У її очах промайнуло замішання: вона не очікувала, що Мінато виявиться настільки холодно. Це абсолютно суперечило тому, що вона собі уявляла. Раніше вона вже збирала інформацію, але ніяк не могла зрозуміти чому Мінато поводиться саме так.
Конан дуже засмутився через це, а тон мимовільно став більш різким. Вона хотіла потрапити в Коноху, бо тільки - но опинившись у селі, могла сподіватися частих зустрічей з Аобою.
Насправді, якщо і був серед присутніх той, хто найбільше хотів потрапити в Коноху, то це була Конан.
Почуття Конан до Деревна Скритого Ліста були дуже специфічними. У її серці було багато зачіпок: не тільки через слова Аби про те, що він живе в Конохі і що там можна знайти спосіб зв'язку з ним, але й через прочитану нею історію Вчителя Широ із світу ніндзя. Вона зацікавилася читанням новеллів.
І тепер, якщо їм не дозволять залишитися в Конохі, це означатиме, що шлях, який вона собі намітила, повністю перекриє. Це дуже засмучувало її.
— Ми справді учні вчителя Джарійї.
— Ви сумніваєтеся в нашій особистості?
— Ми можемо відповісти на кожне ваше запитання про вчителя Джарія.
— Наша єдина просьба - залишитися в Конохі.
- Старший брат Мінато.
- Якщо є справи, які вам незручно робити самому, ми могли б допомогти.
Конан спала фразою. Її наміри і справді були добрими, адже вона хотіла діяти в тому напрямку, яке настановив Аоба. Зараз вона відчувала себе фанатичною послідовницею, випробовуючи сліпе поклоніння Аобі: здавалося, що кожне його слово - це правда в останній інстанції.
Саме тому вона щиро бажала дотримуватися вказівок Аби і стати гострим клинком у руках Мінато.
Однак проблема полягала в тому, що вони обрали дуже невдалий момент.
Вони не просто взяли і прийшли.
Вони з'явилися, чекавши визначений час.
У результаті вони впустили той критичний момент, коли Мінато найбільше потребував людей.
Натомість вони прийшли якраз тоді, коли Мінато став дуже підозрілим.
Тепер, після низки цих змін, зустріч між ними була б гармонійною і незручною та крижаною.
— Я не бажаю більше обговорювати справи вчителя Джарія! - Голос Мінато Намікадзе залишався безжалісним. Він зовсім не збирався впускати цих людей, і після цієї розмови його рішучість тільки зміцнилася.
Він помітив, що кожен з них підозріло рвиться в селі і не наводить вагомих доказів. Усі їхні слова крутилися навколо вчителя Джіраї.
Це викликало у нього величезні підозри.
Якщо вони дійсно пов'язані з вчителем Джіраєм...
Чому вони не попрямували прямо на його пошуки?
Крім того, їхня наполегливість наводилася до прихованих мотивів. Він побачив, що причина їх прибуття до Коноху - зовсім не пошук Джіраї, а щось інше, чого він ще не розумів.
Але Мінато був упевнений, що так це в наявності підвоха.
Все було не так просто, як звичайний пошук захисту у Джіраї!
Тут щось не так!
І, можливо, це велика проблема!
Адже він не знав, чи за ними стоять якісь інтриги.
З точки зору Мінато, навіть якщо ця трійці з Акацуки не пов'язана з Третім, їх міг послати хтось інший, щоб замучити воду.
У даний момент для нього було найбезпечнішим не робити жодних кроків, і він точно не зробить помилки.
Крім того, всі його думки були зайняті церемоніальною претендацією.
Він до цих пір не виявив Орочимару і Данзо, а також не знав, як розбиратися з цими ножами в тіні.
Для нього сьогоднішня ситуація і так була заплутаним клубком, і в нього зовсім не було настрою займатися справою, від якої тільки голова йшла кругом.
— Це...
Трійця з Акацуки, у тому числі Конан, на мить опустилася.
Ніхто не очікував, що Мінато Намікадзе відповість саме так.
Справді, згідно з їхньою легендою, вони є учнями вчителя Джіраї, які прийшли просити притулку у Мінато.
У такому разі порада дочекатись Джіраї була максимально логічною і прямолінійною, не залишаючи їм жодного шансу на заперечення.
Проти цього просто нічого було сказати.
- Старший брат Мінато... — Конан спробувала продовжити, бо тепер тільки вона не здавалась.
Гордість Наґато не дозволяла йому більше ні слова пророчити.
Нагато думав, що навіть якщо він не потрапить до Коноху зараз, у нього все одно буде шанс знайти Аобу пізніше.
Особливо коли він власними силами повністю пробудить цей Рінеган!
Тому в його серці не було ні краплі тривоги, він зовсім не боявся, що виникне якісь нескінченні проблеми.
Щодо Яхіко, то він спочатку не дуже рвався в Коноху, а отримавши такий поворот від воріт і зовсім не нав’язуючи того, хто його не очікує.
- Це питання більше не слід обговорювати.
Мінато Намікадзе рішуче похитав головою, перекручуючи спробу Конан заговорити знову. Він розвернувся і попрямував в сторону Конохи, кинувши на ходу останню фразу:
- Повертайтеся назад.
Голос Мінато поступово віддалявся.
З цими словами він більше не озирався і невдовзі зник з поля зору.
Ця фраза була остаточною вимогою для гостей.
Трійця з Акацукі дивилася на браму Деревні Скритого Ліса із важким почуттям.
Адже тепер Мінато Намікадзе був без п'яти хвилин Хокаґе.
У цей момент шінобі-охранники біля воріт Конохи один за іншим стали дивитися на Трійцю.
- На вихід!
Охоронці не виявляли особливої ввічливості.
Всі вони вже сприймали Мінато Намікадзе як Хокаґе, і кожне його слово було для них наказом лідера.
Ці ніндзя не мали в головах складних схем; вони просто знали, що Мінато скоро стане Хокаґе і третій йде у відставку. Вони не вдавались у суть якихось змов.
Тому вони не думали так багато, як Мінато. Якби він дозволив трьом увійти, охоронці не перешкоджали б правилам — врешті - решт встановлюють закони і вони послухаються майбутнього Хокаґе.
Але оскільки Мінато Намікадзе перешкодив їм шлях, кожен зрозумів: він не хоче їх бачити всередині. І вони почали виконувати його волю без жодних вагань.
Можна сказати... що це було їхнє перше завдання від нового Хокаґе.
Принаймні, вони так вважали!
— Йдемо, — сухо кинув Наґато. Його обличчя не виражало абсолютно нічого, а голос був байдужим. У ньому не було ані краплі того обурення або обурення, яке зазвичай зазнають вигнанці. Він поводився так, ніби нічого не сталося.
Для нього все було чітко.
Тепер він був частиною клану Ооцукі. З його точки зору, це було схоже на те, як людина стоїть посеред мурашника.
Нехай зараз у нього ще немає сил, щоб перемогти всіх "мураварів", він все одно не вважав за потрібне якось по-особому цементувати з цим світом комах.
Коли Рінеган пробудиться остаточно, у цьому світі не залишиться нікого, хто б міг протистояти йому — він стане непереможним божеством.
— Эх... — Конан зітхнула. Вона відчувала щирий жаль, що все обернулося саме так. Адже у її уяві вони повинні були безперешкодно увійти до Коноху. Тим більше, Аоба сказав ті слова - вона вірила, що все йде за його планом. Але вони або не змогли довести справу до кінця, або просто все зіпсували.
- І що нам тепер робити? — Конан у замішанні звернулася до Наґато. Дивлячись на його нинішній вигляд, вона відчувала щось дивне. Їй здавалося, що він ще не повністю став представником клана Ооцукі, але при цьому виглядав набагато більш пихатим, ніж сам Аоба. Особливо тепер, коли вони зазнали невдачі - вона поняття не мала, як їм почати все спочатку. Їм нікуди було йти. Невже доведеться повертатися в Країна Дощя?
У голові Конан з’явився величезний знак питання. Вона знала, що Дощу — їхня батьківщина, але не хотіла туди повертатись. Особливо після того, як вона побачила Коноху, яка здалася їй неймовірно прекрасною.
— Я не знаю, — похитав головою Наґато. Він повернувся до Конан, і його очі з концентричним колом Рінегана сфокусувалися на її обличчі. Мені не подобається це місце.
- Хоча я більше не вважаю, що люди Конохі вбили моїх батьків...
- Але я все одно не можу змусити себе полюбити це село.
— Особливо після того, як повівся цей Мінато Намікадзе.
— Теж мені, « Старший брате».
— У мене пропало всяке зацікавлення.
- А що стосується того, куди саме йти... Я і сам поки не впевнений.
Нагато говорив повільно. Насправді, глибоко всередині він вже почав чинити опір ідеї вступу до Коноху. Від самого початку, коли він тільки запропонував цей варіант і відчув байдужість Мінато, його гордість була зачепка.
І тепер він більше не хотів тут залишатися. Навіть якби Мінато зараз дозволив їм жити в селі, Наґато здавалося б, що це випрощена подачка, яка абсолютно не відповідала його сподіванням. Він думав, що варто їм назватися учнями Джіраї, як Мінато розпливається в вдячності. Адже через вчителя Джіраї Мінато міг би налагодити з ним зв’язок — речником Ооцукі. Це рідкісна вдача, і по цілому світі шінобі лише одиниці можуть мати таку честь.
Але реальність виявилася далекою від його фантазій.
Мінато Намікадзе не тільки запросив їх з розпростертими обіймами, але й довго вагався біля воріт.
Ні, це навіть не було коляскою.
Він почав нарікати на це. Йому здавалося, що Мінато взагалі не вважав їх гідними уваги.
Це було чисте нехтування.
У своєму серці Наґато вже вважав себе богом світу ніндзя. Нехай поки що зростаємо, але все ж богом. І це розлютило його.
— Ні, — вислухавши Наґато, Конан відразу похитала головою. У глибині душі вона відчувала, що не можна просто так здаватися. Їй все ще потрібно було потрапити в Коноху. Адже це село вже перестало бути для неї тією Конохою з минулого; тепер вона знайшла для нього зовсім інше значення, і вона не могла дозволити всьому закінчитися ось так просто.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno