Несподіваний гість, Мінато Намікадзе!
— Хм...
Кохару Утатане подивилася слідом Шікаку Нара і кивнула, не сказавши вже ні слова. Вони зрозуміли одне й те ж, що і всі рівні.
Це не було просто різницею поколінь.
Вони мали різні погляди або переконання.
Шікаку Нара просто зрозумів, що його розуміння суті речей відрізнялося від реальності.
Його не хвилювався пост Хокаґе, ні будь-які інші високі посади в Конохі.
Навіть повертаючись до Клана Нара, він уже думав про те, чи варто йому і далі залишатися радником у Конохі.
Но.
Так само, як і в очах Кохара Утатана та Хомури Мітокікодо.
Їхні погляди були досить подібними.
Вони обидва вважали, що Шіка Нари є справжньою причиною такої поведінки, тому він хотів дистанцуватися від них.
Адже, на їхню думку.
Шікаку Нара, як за віком, так і з зв'язку, повинен був бути на стороні Мінато Намікадзе.
Тому, з їхньої точки зору те, що він хотів від них відступитися не було чимось незрозумілим.
Навпаки, це було цілком нормально.
— З цього моменту починається постава по таборах.
Хомура Мітокадо, дивлячись на видачу фігуру Шикаку Нари, тихо пробурмотів. У його словах не було злоби, він дійсно так думав. На його думку, Шікаку Нара вже вибрав сторону Мінато.
— Що це?
Кохару Утатане з усмішкою похитала головою, але її усмішка була трохи гіркою. Здавалося, що вона не приділяла цьому великого значення.
— У нас більше немає жодного табору, — додала вона.
— І це правда, — посміхаючись на обличчі Хомури стала ще гіршою. Він добре розумів, в чому річ. Третій Хокаґе, на якого вони спиралися, подав у відставку, а Данзо зник. Для них більше не було таборів, вони були наче сліпі мухи, які могли покладатися лише на одне одного.
До того ж, незабаром Мінато Намікадзе займе пост нового Хокаґе. У короткостроковій перспективі, новий Хокаґе ще не матиме стійких позицій і він може не відразу ж їх чіпати.
У питаннях зв'язку між Хокаґом, Конохою і країною Огня йому все ще доведеться покладатися на них двох. Але така ситуація не триватиме довго. Вони добре розуміли, що їх замінять як тільки з’явиться інша нагода.
І на їхнє місце неодмінно прийдуть довірені особи Мінато.
Так само, як вони у свій час замінили радника, який пов'язували Другого Хокаґе з Конохою і Красуною Огня.
На такі важливі пости завжди ставлять своїх людей.
Вони добре це розуміли, не говорячи вже про нового Хокага Мінато Намікадзе. Але це було те, на що вони ніяк не могли вплинути. Вони не могли нарадити Хокаґе назвати ім’я іншої людини.
Якби вони у такий вирішальний момент обрали іншого чоловіка на пост Хоказі, лише для того, щоб зберегти свої пости, їх дії було б відкинено і засуджено мешканцям Конохи. І якщо найменша необережність пригнітить їх до ганебного стовпа.
У такій ситуації все, що вони робили для Конохи протягом усього свого життя пішло б прах.
Так само, як і у Третього та Данзо.
Вони досить добре знали Третього і Данзо та розуміли, що ті вчинили багато необачних вчинків, на них дійсно було багато плям.
Але не можна було через ці п'ятини знецінювати всю їхню політичну кар"єру. Чи ж Третій і Данзо не зробили свій внесок у розвиток Конохі?
Відповідь була однозначною: "Так"!
І їхній внесок у розвиток Конохі був набагато більше, ніж ті брудні справи, які вони вчинили.
Але так уже влаштовано, що коли їхні плями були викрито, все, як вони робили раніше, втратило всяку цінність. І навіть більше того, їх колишні вчинки почали переглядатися під іншим кутом, в них стали шукати якийсь особливий намір.
Коли таємне стає явним, все, що було зроблено раніше, втрачає всяку цінність. Така реальність, така людська природа, таково розуміння більшості людей.
Чим гірше справи, тим більше охочих добити ліжечка, то швидше розбігаються соратники. Ніхто не заступається за них, ніхто не встане на їх сторону.
Вони могли уявити собі, що коли б з ними сталося таке, то їх також кидали до безодні. Тому вони розуміли, що Хокаґе не повинен був поводитись егоїстично.
Звичайно, коли Гомура Метокадо говорив це, в його серці була заздрість до Шикаку Нарі.
Адже Шікаку Нара ще не був в їхньому човні, він міг будь-коли зійти з неї, перейти на бік Мінато і продовжити свою політичну кар'єру.
А вони обидва були як старі, що залишилися від третього.
Якби вони зараз разом пішли у відставку, це неодмінно викликало б підозри. Люди б подумали, що вони також замішані в якихось брудних справах і під тиском нового Хокаґе або когось ще відмовились від своїх постів.
Тому, якби вони покинули свої пости, це було б рівнозначно визнанню провини, і багато речей, які раніше з ними не зв'язували, тепер приписали їм.
Це призвело до того, що в певному розумінні вони вже не могли так просто піти.
Але якщо вони залишаться, то стануть занозою в оці нового Хокаґе, і рано чи пізно їх викинуть.
Це бентежило їх.
Ані вгору, ані вниз.
Ніхто не міг зрозуміти, чому вони опинилися в скрутному становищі.
Навіть якщо вони зустрінуть нового Хокаґе, і не будуть з усіх сил допомагати йому у передачі влади, це викличе багато чуток.
Не те, щоб вони так дорожили своєю репутацією, але вже займали високі посади в Конохі, віддали всю свою молодість і силу селі. Люди, які досягли такого становища, сподіваються піти на пенсію з хорошою репутацією. Якщо в старості перед пенсією, на них повісять клеймо ганьби, то для них це буде провалом усього життя.
Насправді вони не цінували своєї репутації, а просто відмовлялися від того, щоб їхні праці були очорнили.
— Не думай про це так багато. Давай краще займемося передачою влади, а решта розв'яжемо потім.
Хомуру Мітокадо похлопала Утатане. Насправді вони були в однаковій ситуації, тільки вони могли зігріти і зрозуміти один одного. Ніхто інший не міг повністю зрозуміти їхні почуття в цей момент.
Саме тому вони і не сподівалися, що хтось їх зрозуміє. Зараз вони були єдиними, хто залишився від минулої епохи. Переживши цей перехідний період, вони ймовірно залишать центр влади Конохі.
Це було досить сумно.
Звичайно, вони не мали вибору.
У такій ситуації, можна сказати, переможець отримує все, і не було думати звичайними категоріями.
— Ходімо, — повільно сказала Кохару Гомуре і попрямувала до кабінету Хокаґе.
Їх фігури в цій відносно оживленій Конохі виглядали трохи самотніми.
Після їх відходу.
У Конохі все ще було спокійно, як і раніше, нічого не змінилося. Очевидно, що їхній пости не впливав на звичайне функціонування села.
...
Аоба сидів у своїй кімнаті. Останнім часом він постійно писав нові історії.
На його столі вже виросла висока стопка тетрадей, але він ще не показував їх Моріно Ібіки.
Це був рідкісний час для нього відпочинку.
Його мозок міг розслабитися і зайнятися тим, чим він хотів, наприклад, письменникством.
Відтоді як він потрапив у світ ніндзя, в нього не було такого спокою. Тепер у нього з'явилося. Завдяки своєму сильному тілу його думки були дуже швидкими, а швидкість письма була неймовірною. Він зовсім не відчував втоми.
Весь цей час.
Він записував ідеї, які народжувалися в його голові.
Вчителю Гоу зі школи ніндзя.
« Вчителю Широ зі школи ніндзя 2»
"Мальчик Біньбінь з школи ніндзя 2"
"Дівчинка-ніндзя Тантан зі школи ніндзя".
Ці чотири нові роботи вже лежали на столі. Він вже закінчив переносити оригінальні історії в світ ніндзя. Тепер залишалося тільки їх видати.
Цього разу.
Аоба не хотів віддавати їх у те видавництво, яке знав Моріно Ібіки.
Минулого разу, при публікації, видавництво ставитиало багато обмежень. Його не хвилювали ані гроші, ні умови на прибуток.
Його хвилювала власна свобода.
Тепер його стан у світі ніндзя був невисоким, але він міг керувати світом. Тому він не хотів, щоб в такій справі, як видання книжок, щось заважало йому. Він хотів робити все по-своєму.
Судячи з усього.
Мінато Намікадзе ось-ось стане Хокаґе.
Його вплив у Конохі зросте.
Принаймні, створити в Абу власну видавництво не буде проблемою. Тому він не хотів, щоб його книжки залежали від думки інших. Він хотів мати більший вплив у своєму видавництві, щоб вирішувати долю своїх нових книг.
Аоба був дуже впевнений у своїх творах. Історія про вчителя Шеро вже пройшла перевірку. Людям у світі ніндзя таке подобалося. Це була одна з причин популярності Джіраї. До того ж, він прийшов сюди зі знанням з минулого життя, із творами, які пройшли відбір у мільйонів людей.
Насправді, він думав про культурний експорт у світ ніндзя.
І це були не тільки ті твори.
Він міг взяти й інші, більш гарні твори, які він читав.
Це вимагало більше зусиль.
Але він відчував особливе задоволення.
Стук-тук...
У цей момент у двері постукали. Аоба відразу встав і пішов до дверей. Давно до нього ніхто не стукав. Останнім часом усі були дуже зайняті, а він і сам займався іншими справами.
Насправді, він міг здогадатися хто це.
Крім Моріно Ібіки, сюди майже ніхто не приходив. Не потрібно було і думати, щоб зрозуміти, хто це.
Аоба, залишаючись у гуртожитку, давно відключив свої сенсорні здібності. Адже, на його думку, йому більше не потрібно було все контролювати. У нього не було такої глибокої спраги влади, що й була одна з причин, чому він не хотів займати жодних посад у верховному керівництві Конохи.
Адже чим більше знаєш, тим важче живеш. Чим більше контролюєш, тим важче.
Якби він, відпочиваючи у своїй кімнаті, повинен був поширювати свою чакру по всій Конохі, щоб стежити за усіма, це було б дуже виснажливо.
Він не хотів цього і не міг цього зробити.
— Іду, — байдуже відгукнувся Егуда і пішов до дверей. Він вже здогадався, що це Моріно Ібіки, і приблизно знав, чому він прийшов. Адже він вже написав чотири книги. Отже, останнім часом Моріно Ібіки був дуже зайнятий і стримувався до останнього. Йому потрібно було якось випустити пару.
Скрипт...
Під скрип дверних петель Аоба відкрив двері своєї кімнати. Перед ним стояв молодий з жовтим волоссям.
Це був не Моріно Ібіки, як він думав.
А майбутній Хокаґе, Мінато Намікадзе.
— Мінато? — Аоба на мить замер. Він ніяк не очікував побачити Мінато біля своїх дверей. За ідеєю, в цей час Мінато повинен був займатися передачею справ, готуватися стати Хокаґе і до майбутніх обов'язків.
Він дивився аніме « Наруто» і розумів, що пост Хокаґе — це не тільки влада, але й велика відповідальність. Ставши Хокаґе, втрачає багато вільного часу, його майже не залишається.
За ідеєю, зараз він повинен був бути найбільш зайнятим.
Але Мінато Намікадзе стояв біля його дверей.
Це дуже здивувало його.
Він не говорив Мінато, що готував його до посту Хокаґе. Про це й не треба було говорити, бо він сам хотів залишатися в тіні.
Якби Мінато дізнався про це і прийшов йому подякувати, він би ще зрозумів. Але Мінато нічого не знав, і вони давно не бачилися.
У такий момент тріумфу Мінато не повинен був тут з'являтися.
- Що, ти так здивований? — Мінато широко усміхнувся. Його усмішка була дуже сонячною і в цьому похмурому коридорі здавалася особливо яскравою, наче грім повітря навколо.
- Не запросиш мене увійти? — Сказав Мінато, але насправді вже зайшов сам, як непроханий гість, і сів на стілець Аоби.
— Садись... — Аоба́ усміхнувся. Побачивши, що Мінато вже сів, він не мусив запрошувати його. Він виглянув у коридор, переконався, що Мінато прийшов один, і закрив двері.
- Мінато, навіщо ти прийшов? — Здивував Аоба. Навіть він сам не розумів, чому у такий завантажений час Мінато прийшов до нього.
Закриваючи двері, в його голові промайнули думки.
Він швидко перебрав все, що зробив.
Нічого незвичайного.
З того моменту, як він почав допомагати Мінато і до досягнення нинішньої мети, він не думав, що десь щось пропустив або щось пішло не так.
Не може бути.
Аоба не думав, що його розкрили.
Але якщо не розкрили, то він не розумів чому Мінато прийшов до нього саме зараз. Це було дуже нелогічно.
Щось не так.
Невже я десь проколовся?
Або Мінато щось запідозрив?
На мить.
В голові Аоби виникло багато запитань.
Він дивився на Мінато, який сидів там і намагався зберегти спокій. Для нього це було нескладно, за цей час його творча майстерність стала ще більш досконалою.
Аоба просто мовчки дивився на Мінато, який сидів на його стільці, і задав спокійний питання, не вказуючи надмірного здивування. Він намагався вивчити вираз обличчя Мінато, щоб зрозуміти, чи вірні його здогадки, і в той же час думав, що не пішло щось не так.
— А що, я не можу прийти просто так? — На обличчі Мінато все ще була ніжна усмішка, наче яскраве сонце. Він підняв очі на Аобу, потім перевернув погляд на зошит на тетраді на столі, взяв одну і почав гортати.
— Хм? — Мінато видав здивований звук. У цей момент його погляд був прикутий до тексту в тетраді.
Спочатку він був трохи спантеличений, не розуміючи, що там написано, і думав: це щоденник Аоби.
Але, читаючи далі, він помітив щось інше.
Щось не так!
Це не просто літературний твір.
Сюжет був захоплюючим, динамічним і легким, викликаючи невимовні почуття.
У той момент, коли він це побачив, він інстинктивно хотів відкласти зошит, але сюжет продовжував його затягувати, Він не міг відірвати очей, і навіть трохи забув, навіщо прийшов.
— Ці книги... Ти все їх написав? « Мінато відкрив очі, ніби відкрив новий континент. Він швидко пролив кілька тетрадей, особливо його погляд зупинився на « Вчителі Широ зі школи ніндзя 2».
- Ти написав: « Учитель Широ зі школи ніндзя ».
- Я пам'ятаю, що автором був Фугаку.
— Я тоді подумав, що це написав Фугаку!
— Просто у мене все не було часу почитати...
- Не думав, що це ти!
На обличчі Мінато було і подив, і радість. Він не думав, що цю книгу написав Егуд. Звичайно, він не був дурнем і не повірив би, що Аоба просто взяв її почитати у Фугаку.
Тому що він міг чітко визначити, що всі чотири книги були рукописними!
І почерк у всіх чотирьох був однаковим, було ясно, що всі вони написані Аобою. І він зрозумів, що Фугаку - це просто псевдонім Аоби.
— Це... — Аоба на мить замер. Він знав, що таке довго приховувати не вдасться, але це було проблемою доти, доки мало хто знає про нього. Він вже домовився з Учихою Фугаку, щоб той взяв усе на себе.
— Мінато, не говори нікому. Ми домовилися з братом Фугаку, що я буду писати, а він - публікувати під своїм ім'ям, — відразу пояснив Аоба. Насправді він дуже цінував свою справжню особистість. Якщо він стане відомим світом ніндзя, то на нього буде звернено більше уваги.
Хоча це було лише письменництво, він вірив, що коли писатиме все більше творів, то з'являтиметься дедалі більша кількість поклонників. Ці фанати знайдуть його, і багато хто буде стежити за ним. Тоді будь - яке його, навіть найменше, дія може бути роздуто до неймовірних розмірів.
І ось тоді можуть виникнути проблеми...
Аоба не хотів, щоб з ним таке сталося.
Тому, якщо було можливо залишатися в тіні, він старався нею скористатися. Адже це була його власна, а не чужа особистість.
Якби це була інша особистість, яку він використав, то не турбувався б про неї.
Адже чужі особи не мали до нього ніякого відношення, їх можна було використати і викинути. Наприклад, Орочимару, Данзо або Сацума Рентаро.
Але особистість Аоби - це його власна особа, її справжня сутність в цьому світі ніндзя, його справжнє "я".
Якщо з особистістю Аби щось станеться, то йому доведеться ховатися і жити під чужим ім'ям.
Це було не те життя, яке він хотів.
Він все ще сподівався спокійно жити в Конохі, щоб його не надто турбували. Навіть якщо про це дізнаються деякі люди, то це будуть його близькі. Для зовнішнього світу автором цієї книги буде Фугаку.
А вже кого вони будуть вважати цим Фугаку, Учіху Фуґака або когось іншого, нехай ворожать. Це його не стосується.
— Звичайно, без проблем - Мінато все ще посміхався. Він зовсім не очікував, що сьогодні його чекає така несподіванка. Він зрозумів, що його знайомий Аоба був автором « Учителі Широ зі школи ніндзя»
Чим більше він думав, тим цікавіше ставало.
Його погляд знову впав на записник « Вчитель Широ зі школи ніндзя 2».
- У цієї історії буде друга частина.
- Це буде серия?
— Буде и третя?
- Справді дуже захоплююча історія.
- Я тебе підтримую!
Мінато з усмішкою говорив один за одним. Його слова перевертали уявлення Аоби, і на обличчі Егуда було написано подив.
— Ти читав? — Аоба пильно подивився на Мінату. У його уяві цей чоловік був дуже світлим. Як він міг читати такі книжки?
Хоча він не вважав, що його книги були чимось ганебним, і їх потрібно було читати, ховаючись під ковдрою, але все ж їх не можна назвати чимсь таким, який би міг бути виставлений на загальний огляд.
Це було пов’язано з колишнім мисленням Аоби. У реальному світі такі книжки не були визнані суспільством, а вважались низькопробними. Але у світі ніндзя їх можна було спокійно читати на очах учнів.
Але, навіть так, Аба не думав, що Мінато читатиме такі книжки. Цей незрозумілий контраст викликав у нього дивні почуття.
— Звичайно, ця книжка така популярна. У Конохі є хтось, хто її не читав? — Мінато дуже відверто зізнався. Насправді, він дізнався про цю книгу від Кушини Удзумакі. У той час Кушіна купила цю книжку, прочитала її і дуже їй сподобалася.
Тоді вони обидва думали, що автор книжки — Учіха Фугаку, просто не мали часу запитати його. А тепер він отримав відповідь тут, у Егуда.
Мінато, говорячи це, гладив обкладинку зошиті тетраді. Судячи з його руху, він дуже цінував її, ніби хотів забрати і поділитися нею з Кушиною.
Но.
Навіть він розумів, що це неправильно.
Може бути дуже погано, коли автор забирав рукопис. Треба чекати, поки вона буде видана.
— Аоба, коли ти збираєшся видати ці книги? Я твій шанувальник і хочу прочитати останню версію! — Очі Мінато загорілись. Він з нетерпінням чекав, коли зможе взяти одну з них і поділитися з Кушиною, бо бачив, що кушені дуже подобаються такі твори. І, звичайно ж, завдяки цим викладам вони зміцнили свої стосунки.
— ? - Слова Мінато змусили Абу замислитись.
Він тільки - но думав про видання цих рукописів, і відразу ж Мінато поставив таке запитання.
— Хм... — У Аби відразу ж з'явилася можливість. Він не міг так просто викласти свої думки, тому що це було б занадто прямолінійно і не зміг би обдурити Мінато. Адже він все ще не знав, навіщо насправді прийшов Мінато, тому треба було грати більш реалістично.
— Насправді, я думав піти до брата Ібіки.
— Тому що колишній підручник, « Вчитель Широ зі школи ніндзя», саме брат Ібікі знайшов видавництво.
— Просто потім історія "Мальчик Бінбінь зі школи ніндзя" не дуже сподобалася видавництву.
— Це навіть призвело до деяких незгод між нами.
— Тому я хотів знайти інше видавництво, але тоді брат Ібікі сказав мені, що ми можемо створити свою власну видавничу роботу в Конохі.
— Но...
— Останнім часом у Конохі було дуже багато шокувань, і ми не мали можливості.
— Ці манускрипти так і залишилися лежати.
Аоба повільно говорив це. Він не просив Мінато створити для нього видавництво, але його слова ясно давали зрозуміти, що йому потрібно видавниче. Зараз Мінато був новим Хокаґе Конохі, і якщо він дасть дозвіл, то це не буде проблемою.
Аоба навмисно направив розмову в це русло, щоб подивитися, навіщо насправді прийшов Мінато.
Насправді він добре розумів, що ці книги — лише випадковий випадок, а не справжня причина візиту Мінато.
Мінато мала іншу мету.
Но.
Тепер він не знав, якою є справжня мета.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno