Хто йде?
Шахух! Шух! Шух! Шух! Шух!*
Як тільки Мінато Намікадзе піднявся, всі ніндзя Конохі відразу випросталися. На кожному обличчі з’явився серйозний і зосереджений вираз. Вони були готові.
— Це, мабуть, остання битва!
— Проклятье! Я думав, все закінчилося! А воно знову почалося!
— Після цього точно все!
— Всі чотири великі села відзначилися!
— Вони справді вважають Коноху легкою здобиччю!
— Я запам’ятаю цю образу і в майбутньому поверну їм подвійну!
—...
Ніндзя Конохи бормотали собі під ніс, висловлюючи своє незадоволення. У їхніх очах Деревня Скритого Тумана вже стала синонімом підлості!
Якби Туман від початку війни виступив проти Конохи, вони б не відчували таких почуттів.
Наприклад, якби їх зараз переслідували ніндзя Деревні Скритого Камня, вони б просто прийняли бій.
Адже вони й так були в стані війни!
Але Туман виступив тільки після того, як кожна з інших сіл вже нанесла свій удар. Вони явно хотіли зіграти роль « богомола, який ловить цикаду, не помічаючи іволги позаду». Ніндзя Тумана хотіли стати цією верблющою, отримати плоди перемоги і добивши їх, коли вони вже були виснажені попередніми битвами!
Нечесно, низько!
Ці епітети й ярлики, на яких вони в думках нагородили ніндзя Тумана!
Майже кожен з них у глибині душі вирішив: якщо йому вдасться вижити цього разу, то він обов’язково помститься на Туману вдвічі.
В одну мить...
Серед ніндзя Конохі охопило почуття безнадійної рішучості.
Незважаючи на ряд нападів, вони розуміли, що це останнє. Більше нікого не буде. Це, як не дивно, давала їм свого роду очікування зворотного відліку. Якщо ми тільки виживемо, то й далі будемо ясним небом.
Раніше вони почувалися в темряві без світла, бо не бачили кінця. Під натиском сильних атак ніндзя Камня вони не бачили жодної надії.
Тепер ситуація зовсім інша!
— Стійте!
Раптом Кушина Удзумакі заговорила. Її обличчя, здавалося, покрилося інем. Вона все ще була оповита світлом сенсорної чакри, залишаючись в Режимі Мудреця, немов радар, допомагаючи ніндзя Конохі стежити за усією стороною.
Погляд!
Після того як Куші сказали, на неї почали дивитись. У очах читалося здивування і непорозуміння.
Судячи з тону Кушіни, у них виникло погане передчуття. Здавалося, повинно було статися щось ще, щось, чого вони зараз навіть не могли собі уявити.
Що трапилося?
Що сталося?
Невже щось ще?
Знову напад?
Хто цього разу?
У головах ніндзя Конохі одні за одними виникали питання. Вони були спантеличені, але не могли знайти відповіді.
Адже, якщо судити по порядку...
Село Скритого Камня була!
Селиня Скритого Песка була!
Селиня Скритого Хмарка була!
Село Скритого Тумана ось-ось буде!
Представники всіх чотирьох великих сіл вже тут. Які ще можуть бути несподіванки?
Невже якісь маленькі села?
Але як це можливо?
Навіть якщо Коноха ослабла і її понизили чотири великі села, невже вона може зневажати якісь маленькі селища з околиць?
Якщо це так...
Гнів у серці ніндзя Конохі посилився!
Вони не могли вгадати, що скаже Кушіна далі, але вже припустили, ніби це можуть бути інші вороги, крім Тумана, можливо якась мала село, назва якої вони зараз навіть не змогли згадати.
Як вони посміли!
Хто дав їм таку сміливість?
Вживайте ситуацію до такої міри.
- Невже прийшли ніндзя з Дерівні Скритого Дощу? — Легким голосом запитав Сакумо Хатаке. На його думку, єдиною селистю, яка могла б зрівнятися з чотирма великими, була Дерівка Скритого Дощя.
Однак.
Сели Скритой Дощ мав свої недоліки.
Після Другої світової війни не всі жителі країни були під правлінням Ханзо Саламандри. Цей чоловік мав сильне бажання до експансії, часто розв'язував війни, через що народ країни Дощя жив в бідності.
Це призвело до того, що хоча головна бойова сила Деревні Скритого Дощу Ханзо Саламандра була дуже сильною, то загальна міць села не така вже й велика.
Якби прийшли ніндзя з Деревні Скритого Дощу...
Якщо сам Ганзо Саламандра не з’явився особисто, вони б не представляли великої загрози і не турбувалися б про це.
Важко було, якщо Ханзо справді прийшов!
— Нет...
Під пристойними поглядами ніндзя Кушіна повільно похитала головою. Її обличчя стало дуже складним. У ньому змішалися подив, здивування, шок і нотка гніву.
Вона була впевнена у своїх сенсорних здібностях і знала, що не помилялася. Але в даний момент вона хотіла б помилитися, хотілося б, щоб її здібності підвели.
На якийсь час...
Кушина не дала подальших пояснень.
Вона просто стояла на місці, приголомшена.
— Хто йде?
Мінато крокнув вперед і встав перед Кушиною. Його обличчя було спокійним, а вираз - незнищенним. У цей момент панікувати міг хто завгодно, але не він, тому що він був духовною підтримкою для кожного з присутніх.
— Це...
Кушина зажмалась. Вона не була впевнена, чи прийшли вони з ворожими намірами. Хоча кожен з них мав аура вбивці, вони таки прийшли їм на допомогу. Так вона мовчки себе заспокоїла.
— Давайте спочатку зосередимося на ніндзя з Тумана!
Куша змінила тему. За її підрахунками, до прибуття цих ніндзя залишалося ще трохи — десь півгодини чи більше.
Цього часу, здавалося, було достатньо, щоб спостерігати за ними ще.
До того ж.
Кушина була впевнена, що коли вона вступить у бій, то ці семеро не будуть їй противниками і зможе закінчити бій протягом півгодини.
Але в цьому був і недолік...
Якщо вона не зможе швидко розібратися з ніндзя Тумана, а ті вже прибудуть, вони зможуть завдати їм несподіваного удару.
Подумавши про це.
Кушена вирішила, що треба всіх попередити.
- Я ще не можу з упевненістю сказати про наміри цих ніндзя. Вони прибудуть приблизно через півгодини. Усім потрібно бути обережними. Якщо це вороги, ми повинні бути готові!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno