Зупиніться
Кохару Утатане не було з тих, хто стерпить таке поводження. Побачивши поведінку третього, вона повернулася до виходу з кабінету Хокаґе.
Насправді вона діяла не зовсім з упертості!
Вона і сама не знала, чому в той час, коли вона доглядала за Данзо, вона була немов одержима. Всі її думки були тільки про нього, і вона стала виявляти йому особливу турботу.
Данзо навіть не помітив цього!
Оскільки Данзо не помітив, то й його пам’ять не залишилася особливими слідами. Аоба ж не став спеціально копатися в кожній подробицях спогадів Данзо, щоб надмірно аналізувати увагу інших людей до нього, тому і не виявив цього.
Підійшовши до дверей, Кохара Утатане на мить зупинилася. Вона думала, чи не зупинить її третій, але після кількох секунд і не почувши ні звуку, зрозуміла, що це були тільки її порожні надії, і негайно покинула кабінет Хокаґе.
— Хм!
Кохару Утатане холодно хмикнув і пішла.
Третій так і не зрозумів, що він втратив.
Якби він виявив хоч трохи більше терпіння, то міг би дізнатися від Кохару, що з Данзо щось не так, і тоді в подальші події він міг б бути насторожений.
На жаль.
Тепер уся увага третя була зосереджена на тому, як втримати пост Хокаґе.
Це була лише незначна подія.
Навіть Аоба не знав, що Кохара Утатане помітила проблему з Данзо.
***
Країна Вогня, за межами Конохи.
Ниндзя Конохи швидко просувалися в напрямку села.
Фігури мили між гілками дерев, наче блохи. Їхня швидкість була високою, але в порівнянні з звичайним темпом — повільною.
Це були ті, хто брав участь у Третьій світовій війні ніндзя!
Спочатку вони билися з ніндзя Деревні Скритого Камня, а потім напали на Дерів’ї Сухватого Песка. Хоча вони і вирішили ці проблеми без великих втрат, але майже всі були на поталу енергії, включаючи їхнього лідера Мінато Намікадзе.
Тому що вони продовжували поспішати, а не зупинились на привалі, щоб уникнути непередбачених ускладнень.
Поки вони не повернулися в Коноху.
На цьому шляху могло статися все що завгодно.
Кожен з них це добре розумів.
Але, порівняно з іншими, Мінато і Кушина все ще мали деякі ілюзії щодо внутрішніх розпрів Коноху, вважаючи, що мешканці села не будуть їх перехоплювати.
А ось Сакумо Хатаке...
Раніше він не був найсправдивішим у своєму житті і зрозумів, що в селі насправді немає справедливості.
Пост Хокаґе — це величезний центр влади!
Це не просто дитяча мрія стати Хокаґе, коли виростеш, бути великим героєм села, використовувати поклоніння незліченних жителів і задовольняти своє марнославство та почуття досягнень.
Но...
Коли вони виросли, то зрозуміли, що дитяча мрія є лише мрією.
Уся ця невинність і романтика перетворились на жадібність та вигоду. Мотиви були вже не заради села, а для задоволення власних бажань.
Звичайно.
На словах все одно говорили, що все робиться заради села!
— Стійте!
У цей момент з натовпу почувся тихий голос. Він був негромким і здавався слабким, але в тиші його звітливо почув кожен.
Це був голос Мінато Намікадзе!
У цей момент.
Мінато жестом показав всім зупинитися.
Потім Кушина Узумакі, яка несла Мінато на спині, також зупинилася. Вона зіскочила на землю, опустила Мінато і з тривогою подивилася на нього своїми чудовими очима.
Всю дорогу Кушина особисто піклувалася про Мінато. Вона нікому не довіряла. Кожен тут міг бути шпигуном якогось високого чиновника Конохі або їх вірним підкореним. Завжди можна було знайти екстремістів, бо перший принцип ніндзя — це підкорення наказам.
Кушина не втратила боєздатності. Вона лише продемонструвала Режим Мудреця перед ніндзя Деревні Скритого Хмарака. Хоча вона витратила трохи чакри, але по дорозі додому вже відновилася. Врешті-решт, тілозація Клана Узумакі було дуже сильним і вона була однією з найвидатніших в цьому плані.
Таке відновлення було дуже легким!
Саме тому, що з її тілом все було в порядку, турбота про Мінато не була для неї тягарем. Вона ні за що не довірила б Мінато нікому іншому, особливо Сакумо Хатаке, якого вона завжди вважала суперником Мітато за пост Хокаґе.
Пронісшись Мінато якийсь час, Куша відчула, що він трохи прийшов у себе і прокинувся від непритомності.
Потім відбулася та сцена, що була тільки що.
Мінато наказав поспішаючим ніндзя Конохі зупинитися.
Шахух! Шух! Шух! Шух! Шух!*
Один за одним ніндзя зістрибнули з дерев на землю. Вони дивилися на Мінато, який сидить на землі. Їхні очі засяяли благоговінням і захопленням. Після всього, що сталося, вони були підкоренені його особистим зобов’язанням.
Насправді.
Коли вони йшли на Третьу світову війну ніндзя, то вже були готові повернутися.
Так званий ніндзя.
Страх перед смертю — це неприпустиме явище!
Заради виконання наказу, за будь - яку ціну чи навіть ціною життя — це була постанова кожного з них!
Але одна річ — мати таку рішучість, а зовсім інша — зустрітися з випробуванням життя і смерті.
Мало хто міг спокійно зустріти смерть, без жалю.
Ці ніндзя також мали батьків, дружин і дітей, друзів, те, що вони не могли залишити, нездійснені мрії. Хоча вони були готові до жертви, але якби не жертвували, то воліли б вижити!
Вони не боялися смерті!
Але ніхто не хотів вмирати!
Поява Мінато Намікадзе дала їм надію на життя, дало можливість побачити перемогу в цій битві і повернутися до Коноху. Це означало, що вони врятували життя Мінато!
Тому, коли вони зібралися навколо Мінато, то відчували до нього глибоку прихильність і відданість. В їхніх серцях Мінато вже став їхнім лідером. По дорозі вони багато разів обговорювали ці теми в колі близьких людей. Переживши цю війну, вони не були дурнями і зрозуміли дуже важливу річ.
Здається...
Пост Хокаґе в Конохі може змінитись!
У такий поворотний момент.
Кожен, хто особисто пережив це, щось зрозумів. Сучасні заслуги Мінато були навіть більш блискучими, ніж у Сарутобі Хірузена, коли той наслідував пост третього Хокаґе.
Вони домовилися між собою.
Якщо Мінато Намікадзе захоче стати Четвертим Хокаґе.
Вони всі будуть на його боці!
Вони зроблять все можливе, щоб підтримати Мінато!
Звичайно.
Це не означало, що вони збиралися зрадити третього.
Просто в їхніх головах навіть не виникало думки, що перешкодою на шляху Мінато до посту Хокаґе може стати третій. Вони дуже поважали і третього, і Мінато. У їхніх серцях і в третьому, і Мінато були Хокаґе. Третій вже правив досить довго, і тепер з'явився дуже відповідний наступник. Це був найвідповідніший час для передачі поста Хокаґе.
Це відчували не тільки вони, але й діти в Конохі!
Вони вважали, що перепоною для Мінато можуть стати інші претенденти на пост Хокаґе, наприклад Сакумо Хатаке, Орочимару, Джірая і так далі.
Насправді, раніше вони вважали, що Джірая також дуже підходить для ролі Хокага, але Джарія був надто вільнолюбим, любив подорожувати і ніколи не осідав в Конохе. Заслуги, отримані в Другій світовій війні ніндзя, просто розвіялись вітром.
Що стосується Орочимару...
Чесно кажучи, ніхто з присутніх ніндзя не знав його. Максимум, що вони могли зробити, — це дізнатися його під час зустрічі і сказати: « Орочимару! »
Але вони не могли повірити, що Орочимару було просто жахливо. Орочимару нечасто з’являлися в пам'яті. Цей ніндзя, також один з трьох саннінів, завжди був огорнений таємницею.
Це залишало у них дуже зловісне відчуття.
Вони просто не могли зрозуміти...
Чи Орочимару призначено на роль Хокаґе?
Якби їм довелося вибирати між Джіраєю та Орочимаром, вони б майже без вагання обрали Джарія.
Тому що Орочимару справді викликали в них відчуття холоду!
Кінець кінцем.
Всі вони були ніндзя.
Якби їм довелося вибирати лідера, якому вони могли б щиро підкорятися, то вони б обрали когось, хто виглядає позитивно і оптимістично, з ким легко ладити і хто не надто зарозумілий.
Саме це зробив Джірая, і так дорівнював Мінато Намікадзе!
Що стосується іншого з трьох саннінів... Цунаде.
Ці ніндзя майже не розглядали її. Причина була дуже проста: вони вважали, що Цунаде - це жінка-нідзя, а жінка не обов'язково підходить на роль лідера села. Це було стереотипне мислення патріархальського суспільства, яке все ще зберігалося у ранні часи формування села ніндзя.
Коли ж жінки-ніндзя зможуть встати на ноги?
Як тільки вони стануть достатньо сильними, то звичайно встануть на ноги!
В одну мить.
Всі ці ніндзя зібралися навколо Мінато Намікадзе, їх погляд був зосереджений на нього. За поточними подіями вони вже зрозуміли, що Мінато - єдиний кандидат на пост Четвертого Хокаґе.
Майже ніхто не міг скласти йому конкурацію за цей пост, включаючи Сакумо Хатаке, який був серед них.
Сакумо Хатаке не був слабким, і не мав лідерських рис, просто в третій світовій війні ніндзя двох поставили поруч та порівнювали.
Немає порівняння — немає й шкоди!
Так, Сакумо Хатаке був повністю пригнічений Мінато Намікеде!
До того ж, Мінато був замолодий. Це була суперзірка з величезним потенціалом. Майже кожен з присутніх вірив, що під керівництвом Мінато Коноху чекає ще більш світле майбутнє.
- Відпочинемо трохи! — Повільно вимовив Мінато Намікадзе своїм трохи глухим голосом. Його блакитні очі зісковзнули по присутніх, і він був свідком втоми на їхніх обличчях та перевтоми в їхньому тілі.
— Зараз не час поспішати!
Мінато відчув, що після його слів багато подивилися на нього з здивуванням, і він почав пояснювати.
Його думка була дуже простою і зрозумілою.
Вони щойно пройшли через кілька боїв.
Щоб швидко покинути територію ніндзя Деревні Скритого Хмара, вони поспішали і проблем не сталося, тому що, можна сказати, використовували тактику « порожнім містам» та все трималася на тім, що ніндзя Девні Скривого Облака були налякані.
Но...
Така ситуація не могла тривати довго!
Якщо б вони не пішли вчасно, а трохи надажили на ніндзя Деревні Скритого Хлака, змушуючи їх контратакувати, це могло б призвести до неприємної ситуації.
У поточній ситуації.
Вони вже далеко від зони дії ніндзя Деревні Скритого Хмарака.
Попереду, недалеко, вже була Коноха, максимум дві-три години шляху. У такий момент було краще відпочити, а потім знову поїхати в дорогу.
Дві-три години шляху не означали, що це близько. Вони йшли пішки. Зазвичай навіть на машині можна встати. Тіло ніндзя було сильніше, ніж звичайні люди, і вони могли використовувати чакру для підтримки сил.
Но...
Це було за умови, що всі ці ніндзя були в хорошому стані.
Якби вони тільки що вийшли на завдання, то не те що дві-три години, а два дні шляху не були б для них великою проблемою. Під час привалу було достатньо з’їсти військову пілюль.
Але зараз вони поверталися після війни.
Фізичне виснаження та моральна втома доведуть кожного до межі.
Мінато теж це помітив. На його думку, повернення в Коноху не було чимось болісним, і він не думав, що попереду їх чекає якась небезпека. Чому б не дати всім відпочити, а потім повернутися? Стала поспіху призвела до того, що дух майже кожного був у занепаді, і це було не те, чого він хотів бачити.
Тепер вони поверталися з великою перемогою!
Мінато не був наївним. Після розмови з Аобою на скелі Хокаґе він вже вирішив стати Гокаге Конохі, причому найсильнішим гокагом, вищим від усіх попередніх.
Його мета була давно визначена.
І зараз вона була прямо перед ним.
У нього не було причин відмовлятися, не мав причини відступати, і він не збирався нічого не робити, коли мрія була так близька.
Навіть Мінато з оригінальної історії був таким же.
Жодна людина, яка стоїть на вершині влади, не була без думок, просто піднесена всім. Це було неможливо!
До цього моменту.
Мінато чудово розумів, що остання перемога у Третьій світовій війні ніндзя стане непорушною основою на його шляху до посту Хокаґе. І йому потрібно було, щоб ці ніндзя повернулися з тріумфом у повному розквіті сил.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno