Сакумо Хатаке і Учіха Фугаку
Сакумо Хатаке пильно дивився на Учіху Фугаку. Він не розумів, чому той підійшов до нього в цей момент. Невже він збирався на його очах відкрито вбити Мінато?
Однак...
Ні в чому не можна бути впевненим!
Адже талант Мінато був завеликий!
Така людина, повернувшись до Коноху, була б просто невтримкою. Не кажучи вже про те, що у самого Мінато були подібні амбіції, навіть якби їх і не було, багато ніндзя все одно висунули б його на пост Хокаґе.
— Пане Сакумо, я прийшов подякувати вам за порятунок. Якби не ваша допомога, я б уже помер — щиро подякував Учіха Фугаку. Він і не здогадувався, що « Сакумо Хатаке», якого він зустрів, був не той, який стояв перед ним.
— Ох.
Сакумо Хатаке тільки посилилась. Ці беззмістовні слова він вважав спробою зав’язати розмову на порожньому місці.
А раз так...
Отже, за цим ховається якась справжня мета.
- Щось ще?
Тон Сакумо Гатаке став дуже холодним. Застереження Учихи Фугаку, він час від часу дивився на Мінато. Він був дуже досвідченим ніндзя і не дозволив Мінато зникнути з поля його зору. Будь-хто, хто підбігав, щоб відволікти його увагу, міг бути приманкою в тактикі « звести тигра з гори».
Сакумо Гатаке знав, що Кушина Удзумакі теж може входити в режим Мудреця, але він не усвідомлював її сили, тому не брав до уваги її бойових сил, а покладався тільки на свої сили.
— Э-э...
Учиха Фугаку вловив ледь помітну зміну у погляді Сакумо Хатаке. Прослідивши за його поглядом, він помітив Мінато Намікадзе на спині Кушині Удзумаки.
Зрозуміло!
Дійшло!
Він зрозумів!
У цей момент він миттєво зрозумів, що мав на увазі Сакумо Хатаке!
Допомогти придивитися за Мінато, так адже!
Без проблем!
Фуґаку не вважав дивним, що Сакмо Гатаке сумнівається в його вдячності. Побачивши його скритний вигляд, він подумав, що про це незручно говорити тут, і зараз головне - захистити Мінато.
Він добре знав Мінато!
Перед виходом з Конохи його стосунки з Учхою Мікото значно просунулися. Він відчував, що скоро Учиха Мікото погодиться бути з ним.
Кушина Удзумакі — найкраща подруга Вчихи Мікото.
А значить...
Мінато Намікадзе — його добрий друг!
До того ж, у них і раніше були непогані відносини, а тепер, коли він розбудив Мангеку Шарінгун, він цілком міг внести свій вклад у захист Мінато.
« Пане Сакумо, залиште це на мене і можете зайнятися іншими справами », — відразу викликав Учіха Фугаку.
- Залишити на тебе?
Брови Сакумо Хатаке зійшлися ще більше. Він тільки що думав, як Учіха Фугаку спробує наблизитися до Мінато і не очікував, що той скаже це так прямо.
- Ти хочеш, щоб я пішов?
Куточок рота Сакумо Хатаке смикнувся. Він глибоко подивився на Учіху Фугаку і вирішив, що той не схожий на хорошого чоловіка. Не кажучи вже про довір’я Мінато, він навіть не хотів, щоб Учіха Фугаку наближався до нього.
— Да!
Учіха Фугаку без коливань кивнув. Він так думав і так сказав. Він не був таким пильним, як Сакумо Хатаке. Він вважав, що всі тут були братами, які пройшли через вогонь і воду, і ніхто не наважився б торкнутися Мінато. Єдине, чого варто було боятися, — це можливість засідати.
— Пане Сакумо, вам потрібно наглядати за всім цим. Залиште Мінато мені, я зможу забезпечити його безпеку, — твердо сказав Учіха Фугаку.
- Мабуть, я сам...
Сакумо Хатаке холодно посміхнувся. Він подумав: « Не кажучи вже про те, чи зможеш ти захистити Мінато, саме твоя присутність з ним — найбільша загроза».
Зараз Мінато був дуже важливий для Конохі.
Це ж майбутнє села!
Він ні за що не віддасть майбутнього в чужі руки, особливо в руки цього підозрілого Учихи Фугаку.
— А?
Учиха Фугаку на мить спішив. Взагалі-то, він і не збирався брати на себе турботу про Мінато він сказав це, отримавши натяк від Сакумо Хатаке.
Но...
Чому Сакумо Хатаке не йде?
Це викликало в нього багато запитань.
Однак.
Сакумо Хатаке носив хаорі Хокаґе і був командувачем ніндзя Конохи, тому він мусив виконувати наказ.
- Так!
Учиха Фугаку відразу перестав наполягати. Він подумав, що можливо неправильно зрозумів його і Сакумо Хатаке мав на увазі щось інше.
- Тоді...
— Не буду вам заважати!
— Я піду в ар'єргард!
Учіха Фугаку підійшов зовсім не через Мінато. Він просто хотів подякувати Сакумо Хатаке, але не очікував, що розмова перейде на Мінато.
І ось ...
Учиха Фугаку зібрався сповільнитися і повернутися в хвіст загону.
— Почекай!
Але Сакумо Гатаке раптово заговорив. Сказавши це, він широко розкрив очі і подивився на Учіху Фугаку.
- Залишайся тут.
Сакумо Хатаке прийняв це рішення в одну мить. Адже якщо Учиха Фугаку буде поряд з ним, то він матиме на увазі. Що б Учиха Фугаку не вирішив і не зробив, він зможе все побачити в перший же момент.
Але якщо відпустити Учіху Фугаку...
Це все одно, що відправити його в тінь. Він не буде знати, коли Учиха Фугаку з'явиться наступного разу і що він зробить ...
До цього моменту...
Він теж втомився.
Він не хотів витрачати стільки сил на Учіху Фугаку, постійно остерігаючись його можливого нападу.
Тож...
Краще вже залишити Учіху Фугаку тут.
— Э-э... Добре...
Учиха Фугаку на мить завмер, а потім відразу погодився. Він пильно дивився на Сакумо Хатаке, і в його голові теж ривались питання.
Що робитиме пан Сакумо?
Він був трохи спантеличений.
Але для нього...
Сакумо Хатаке врятував йому життя.
Він дуже довіряв Сакумо Гатаке, тому нічого не сказав і мовчки йшов поряд з ним.
Оскільки вони йшли пліч-о-пліч...
А Учіха Фугаку був вдумах...
Його погляд був байдужим до Мінато попереду. Всю дорогу він дивився на Мінато і думав, що ж хотів сказати пан Сакумо.
Однак...
Ця картина...
В очах Сакумо Хатаке...
Зовсім інша картина.
На його думку...
Учіха Фугаку намагався відіслати його, щоб наблизитися до Мінато, але провалився. Його план був порушений, і тепер він почав обмірковувати інші варіанти.
Подумавши про це...
Він став ще обережнішим з Учіхою Фугаку.
Він вирішив не дозволяти Учіху Фуґаку спокійно обдумувати ці справи і навіть хотів натякнути йому пару слів, тому сам почав нову розмову.
— Фугаку.
— Чи ти знаєш?
- У ті моменти, які ми щойно пережили разом.
— Я побачив у Мінато тінь Першого Хокаґе.
- У ті часи...
— Перший Хокаґе так само самотужки підтримував всю Коноху, роблячи її стійкою на вершині світу шінобі!
— Дуже рішуче сказав Сакумо Хатаке. Говорячи це, він час від часу дивився на Учіху Фугаку, ніби намагався за виразом його обличчя зрозуміти його думки.
- У мене таке ж відчуття.
Учиха Фугаку не дуже здивувався словами Сакмо Хатаке. Коли він почув, як Мінато оголосив про перемогу, його хвилювання було не менше ніж у когось іншого.
- За той час, що ми не бачилися...
— Мінато справляє зовсім інше враження.
- Він дуже швидко прогресує!
- Він занадто талановитий!
— Якщо порівнювати його з першим Хокаґе, я думаю це не буде перебільшенням. Судячи з того, що зробив Мінато, я думаю, він може стати Четвертим Хоказі села! — Учиха Фугаку. Раніше він смутно чув, що Мінато хоче стати Хокаґе, але тоді вважав його просто видатною ніндзя, якій ще далеко до рівня Гокаге. Він думав, що йому доведеться довго подорожувати і в той час вважав себе Сакумо Хатаке з більшою ймовірністю стати Хокаґе.
Но...
Після того як Мінато продемонстрував свою харизму в бар'єрі, Учіха Фугаку зрозумів.
Зовнішній Мінато вже був ніндзя рівня Хокаґе!
Це була його епоха!
— Хм?
Сакумо Гатаке лише хотів натякнути Учіху Фугаку, щоб він зрозумів важливість Мінато для Конохи і відговорити його від нападу на нього.
Но...
Відповідь, яку він отримав...
Був не прямим, а такою ж похвалою в адресу Мінато.
Однак...
Ці похвали...
Він ще більше хвилювався.
Адже ці слова показали, що Учіха Фугаку дійсно розуміє важливість Мінато і тому з більшою ймовірністю нападе на нього до того, як вони повернуться в Коноху.
— Эх...
У цей момент...
Сакумо Хатаке безпорадно зітхнув.
— Поруч з першим Хокаґе теж був сильний Учиха, схожий на тебе. Шкода тільки, що пізніше їхні погляди розійшлися, і той сильний пішов, інакше Коноха стала б ще сильніше... — Дуже рішуче сказав Сакумо Хатаке. Його слова були натяком, який зрозумів би будь-який з клану Учиха, але вони також зачепили їхню гордість. Якби не захист Мінато, він би ніколи так не сказав.
- Ти говориш про Учиха Мадарі?
Обличчя Учіхи Фугаку відразу помаранчело. Він не вважав Учіху Мадару героєм, а раптово згадав про дивні речі, які з ним сталися.
Деякий час тому...
Він уже питав Аобу.
Він не пам’ятав, що той відповів, але чітко запам'ятав його слова: « Госпід Мадара ».
Ця думка не давала йому спокою. Він завжди вважав, що Учиха Мадара все ще живий, але не мав доказів.
І ось під час третьої світової війни шінобі...
Він досі не розуміє, чому відділився від головної армії і опинився на території країни Землі. І як він, який вже пробудив Мангеку Шарінгун міг потрапити під чуже гендзюцу.
Зміст того гендзю він пам'ятав туманно, здавалося, якась дивна сила вела його туди.
До цього часу він не мав часу подумати про це.
А зараз, якщо подумати...
Можливо...
Що той, хто поклав на нього гендзюцу, був Учіха Мадара?
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno