Я стану четвертим Хокаґе!
Ротей сказав, що всі ніндзя Івагакуре хотіли почути, і це їх дуже вразило.
Вони чекали цього моменту занадто довго.
Увесь цей час запеклого протистояння з ніндзя Конохі дратували їх. Тепер вони могли виплеснути злості, що накопичилась.
— Убить!
— Убить!
— Убить!
Ніндзя Івагакуре з лютими криками кинулися вперед, пролітаючи між деревами в напрямку табору Конохи.
Цього разу все було по-іншому.
Тепер вони хотіли вбити всіх ніндзя Конохі, що попадуть їм на очі.
Їм потрібна була не лише перемога. Вони прагнули помститися за пораненого Цучікаґе.
***
З іншого боку.
На території країни Вогню.
Табір ніндзя Конохі.
Коли ніндзя Івагакуре почали рухатися, дозорні Конохи відразу помітили їх і поспішили доповісти командуючого Хатакі Сакумо.
— Зазначено велике переміщення військ Івагакуре! Вони швидко рухаються до нас!
- Термінове донесення! Майже всі ніндзя Скритого Кам'яної почали марш!
- Вони сповнені спраги вбивства! Здається, готується повномасштабний наступ!
— Селевя Скритого Камня наступить!
Один за одним, дозорі входили у командний шатер і докладали ситуацію. На їхніх обличчях відображувалося напруження.
- Всі негайно відступати! Іменно скоротити лінію фронту і уникнути прямого зіткнення з військами Іви!
Сакумо зберігав холоднокровність, роздаючи чіткі накази.
Після його слів усі дозорні покинули шатер, щоб передати наказ.
— Интересно... Як далеко вони підуть на цей раз?
Сакумо подивився в сторону дерев за межами табору.
За цей час він вже встиг вивчити тактику Івагакуре.
Щоб поступово звести до нуля загрозу, було достатньо зберегти дистанцію і уникати бою.
Тому його стратегія залишалася незмінною.
Коноха не робила нічого, що могло б спровокувати таку різку зміну у діях Івагакуре.
Сакумо був упевнений, що у них немає причин раптово змінювати свою стратегію.
***
На дереві між позиціями Конохі і Івагакуре, людина в масці стояв на гілці, повністю приховуючи свою чакру, ніби зливається з природою.
Якби його не бачили очима, ніхто б не здогадався про його присутність.
Як глядач на ВІП-місті, він стежив за розвитком подій.
У нього було відчуття...
Він відчував.
Що Мінато скоро повернеться.
Отже, час зробити атмосферу ще більш хаотичною. Чим складнішою буде ситуація, тим більше слави дістанеться Мінато.
Звичайно, він не збирався втручатися безпосередньо.
Він був не діючою силою, а каталізатором.
Його роль лише пришвидшує розвиток подій.
***
Гора Меюбоку.
Храм Жаб.
Мінато пішов за Фукасаку і зайшов до величної залу, його золоте волосся трохи розвіялися при русі. На обличчі все ще з’являлися риси молодості, але в очах читалися впевненість і незручність.
Він нетерпляче озирався по сторонах, ніби шукав когось.
У залі стояли жаби, які зберігали серйозний вираз, а на високому постаменті стояла величезна ропуха.
Її очі були закриті, наче вона спала.
Це був Велика Жуба-Мудрієць, наймудріший з мешканців М'юбоку.
Усередині панувала трунна тиша.
Здавалося, навіть повітря застигло.
Через деякий час...
За дверима почулися кроки.
Вона прийшла.
Усі жаби в залі напружувалися. Вони знали, що з’явився другий учасник бою.
Мінато різко повернувся до входу.
У його лазурних очах спалахнуло очікування.
З моменту прибуття на гору Мбебоку...
Він жодного разу не бачив Кушину.
Весь цей час поруч з ним був тільки Фукасаку.
Мінато чудово розумів, що вони прибули сюди для тренування.
Кушина теж так робила.
Вони обоє прагнули однієї мети.
— Стара, знову запізнюєшся.
Фукасаку глянув на вхідний Шіму.
Його голос викликав у мене обурення.
Хоча насправді...
Він просто бурчав заради порядку, адже перелічити дружині було страшно.
- Хмф!
Шіма гордо відвернулася, знехтувавши словами свого чоловіка.
Вона пройшла вперед і встала поруч з Фукасаку.
У цей же момент...
Кушина підійшла до Мінато.
Вона носила своє звичайне зелене плаття.
Лижке волосся було зібрані в високий хвіст.
Її губи викинулися в самовдоволеній усмішку.
— Кушина...
Мінато дуже пильно дивився на знайому дівчину поруч, але тепер вона здавалася йому чимось незнайомою.
Чоловік той же.
Але її дух і енергія змінилися повністю.
У його спогадах вона завжди була відкритою і рішучою. Навіть якщо вона зустрічається з сильнішими за неї, то ніколи б не здавалась. Але тоді впертість походила з характеру, а не від сили.
Але зараз...
Мінато відчував, що вся Кушіна випромінює спалахи упевненості. Це не напускне - було ясно, що воно йде від її власної сили.
Це зміна, яку дає лише зростаюча сила.
Така впевненість ніби наклала шар за шаром сліпучого креоля, роблячи її ще привабливішою.
— Мінато, якщо потім буде боляче, тільки не плач! (...)
Куша зловила погляд Мінато, ігриво підмигнула йому, а в її голосі прозвучало ще більшу впевненість.
—...
Мінато просто застиг. Він не сподівався, що Кушіна так сильно зміниться у своєму вигляді і поведінці.
— Ах, точно!
Куша наче про щось згадала, її усмішка стала ще ширшою, а погляд кинувся прямо на Мінато.
— Я стану четвертим Хокаґе Конохі!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno