Брате Ітон, ходімо! II
— Добре, — кивнув Аоба, і він відчував, що план Ітона був досить хороший, не було нічого поганого.
- Йди за мною!
Ітон відразу вийшов на вулицю, ведучи Егуду в сторону ресторану поблизу.
Аоба слідував впритул за ним, всю дорогу мовчки.
Через деякий час.
Ітон привів Аобу в ресторан, про який він згадував.
Цей барбекю-ресторан.
Аоба смутно бачив у анімі, а також в оповідях мешканців села. Здається, це був той ресторан, де любив обідати Чоуджі.
Ітон замовив окрему кімнату і кілька тарілок з м'ясом, потім сів на футон.
— Аоба, садись.
Після того, як Ітон сів, він вказав на футон перед собою і жестом запропонував Аобі також сісти.
Юнака кивнув і тут же сів, схрестивши ноги.
Він і Ітон втупилися один на одного.
- Аоба, у тебе має бути щось важливе, якщо ти прийшов до мене так пізно, вірно?
Погляд Ітона зосередився на Аобі. Після того як він уважно оцінив вираз його обличчя, він підняв чайник, налив ячмінний чай собі та Аобе.
Потім він підніс чашку до рота, зробивши маленький ковток, який ошукав м’який аромат чаю.
- Розкажи мені!
— Тут немає нікого, хто може перешкодити!
— Офіціант принесе всі страви відразу, коли вони будуть готові!
З його слів було ясно, що він частенько відвідувач цього ресторану.
— Хм.
Аоба підняв чашку чаю і зробив повільний ковток. Смачний чай був заспокійливим.
— Брате Ітон, я прийшов до тебе цього разу через кілька речей...
Аоба не міг точно сказати, скільки, тому він не назвав фіксоване число. Він потягнувся до підмогу і дістав червону книжку.
- Перш за все я подарую тобі цю книжку з історією про Широ!
Аоба поклав червону книгу на стіл і підштовхнув її в сторону Ітона, кивнувши йому з виразом обличчя « ти розумієш».
— Аоба, ты... — Очі Ітона загорілися, коли він побачив червону книгу, і його темні зіниці горіли жарким полум’ям. Кожна клітка його тіла була схвильована, і його голос тремтів, коли він запитав: « Закінчив історію про вчителя академії ніндзя!
— Ха-ха-Ха, да!
Аоба з усмішкою кивнув. Він вже знав про реакцію Ітона, перш ніж промовив ці слова. Все було так, як він і уявляв.
— Я закінчив оповідання, і вся історія у цій книжці!
Очі Егуда були прикуті до Ітона, а на його обличчі з’явився серйозний вираз.
— Брате Ітон, я передаю цю книжку тобі, і сподіваюся ти допоможеш мені досягти мети опублікувати історію! — Дуже серйозно сказав Аоба.
— Нет проблем!
Ітон енергійно кивнув, а потім поплескав себе по грудях. Він був дуже напружений, відчував себе сповненими обіцянками від усього серця.
— Я займусь этим питанням!
- Я почну працювати над цим негайно з завтрашнього дня!
— Постараюся, щоб вона була офіційно видана і вийшла цього місяця!
— Абсолютно без проблем!
Обличчя Ітона було дуже серйозним. Для нього історія про Широ є чимось іншим, зовсім не таким, як інші. Бог на вершині богів.
У глибині душі він не думав, що Аоба може написати роман краще, ніж про Широ!
Однак.
Він не говорив так вголос.
Тому що, з його точки зору, він був більше зацікавлений в тому, щоб Аоба написав щось краще.
Тоді в нього буде більше книжок для читання!
— Брате Ітон, я повинен пояснити ще одну річ. Підпис автора повинен бути написаний зі словом « Фугаку », а не просто « Вчіха Фуґака», якщо ти розумієш, про що я кажу! — Сказал Аоба.
Насправді.
Цього разу він знайшов Ітона.
Але головною метою була не публікація історії про академію.
Це скороминуща мета.
Но...
По дорозі сюди він зустрічався з багатьма людьми, які дивилися на нього якось по-особленому.
Він не хотів миритися з цим.
Справа не в тому, що він написав роман. Йому не було соромно писати такі книги, він досить товстоокожий.
Єдине, що його не дуже влаштовувало.
Це те, що він привертав надто багато уваги з боку великої кількості людей і тому почувався незручно. Те, як усі дивилися на нього, викликало в нього відчуття спалювання.
— Да...
Ітон кивнув, як він міг не зрозуміти, що мав на увазі Аоба. Це питання, яке завжди трохи обтяжувало його серце; зрештою книжка була написана Аобою, але в ній було вказано ім’я іншого автора. Просто неможливо такому фанату книги, як він, легко прийняти це.
— Це питання з іменем автора, сподіваюся буде поступово вирішено пізніше! — Сказав Ітон зітхнув.
— Проблема не вирішиться.
Аоба відразу похитав головою і підняв погляд на Ітона: - Я вирішив, що відтепер мій псевдонім буде « Фугаку» та будь-яке пояснення глядачам зроблять Учіху Фуґаку автором створених мною творів, а мене — просто дрібним персонажем, який тихо пише книги за лаштами.
— Це...
Почувши слова Егуда, Ітон завмер. Це повністю розірвалося з його філософією, через що йому було дуже важко змиритися, і він просто не знав, що сказати.
- Брате Ітон, так мені буде зручніше. Я не хочу з'являтися на очах у стількох людей, так що нехай Фугаку буде тим, хто всі зірки, а я просто хочу писати свої книги в тиші і спокою, щоб написати кращі твори без хаосу та балачок, - з посмішкою пояснив Аоба.
- Я розумію... — Ітон кивнув, міркуючи в розумі. Він все розуміє, але трохи не згоден, поки що він не переступив через це, можливо, пізніше стане кращим.
Тук-тук...*
Саме тоді пролунав легкий стук у двері.
— Клієнт, ваша блюдо готова, подавати її зараз? - Донісся голос офіціанта.
— Подавай! — Негайно відповів Ітон і відразу взяв книжку, а потім поклав її в сумку на поясі.
- Зрозумів!
Знову почувся голос офіціанта, потім роздягальні двері кімнати відчинилися, і один за одним увійшли офіціанти з приготовленими стравами, поклавши сире засмаїноване м’ясо на стіл, де були Аоба та Ітон.
І не тільки сире м'ясо.
Також були морепродукти, овочі та фрукти.
Загальний вигляд був дуже розкішним.
— Будь ласка, смачного!
Після того як офіціанти принесли всі страви, вони низько вклонилися Аобі та Ітону і по черзі відірвалися з місця, не завдаючи їм шкоди.
Саме тому Ітон любив тут обідати.
Не було потреби занадто турбуватися про інших.
Офіціанти тут ставляться до клієнтів з великою повагою і можуть принести всі страви відразу на стіл після того, як вони були приготовані відповідно до потреб клієнта, тому немає проблеми багаторазового затягання часу покупців при поданні страв туди і назад.
Крім того.
Офіціанти також супроводжували клієнтів.
Однак.
Ця послуга необов’ язкова.
Деякі клієнти бажають більш незалежний і особистий простір.
— Давай, давай, Аоба, не будь ввічливим, жарь, що хочеш! За тебе я жарити нічого не буду!
Ітон помахав рукою Абе і, взявши палички, кинув шматок жирної яловичини на гриль. Від спеки вуглецевого яловичина виготовляла шипіння і з’явилася пряний запах.
Було чітко видно.
Ітон перебував у доброму настрої.
Як тільки він зрозумів, що історія Широ наближається до кінця, йому стало дуже сумно.
Але через стільки часу його серце змирилося з цим, і тепер він більше не сумував, а чекав продовження.
Ось так історія нарешті буде представлена всім!
— Ладно.
Аоба кивнув, взяв шматок сирої яловичини і поклав його на грати для гриля.
— Старший брат Ітон, я з полегшенням залишаю Широ в твоїх руках! - Він сказав:
Почувши слова Егуда, Ітон на мить застиг і здивовано втупився на нього, від здивування не знаючи, як відповісти на ці слова.
Буквально.
Здавалося, що в цьому немає нічого поганого.
Але чому це було так дивно...
— Кха-кга-хаха...
Ітон прочистив горло і миттєво переключив свою увагу, відразу прибравши посмішку з обличчя та взявши нову серйозно втупившись на Аобу.
що прийшов заради кількох речей. Завершення і публікація книги, я припускаю, що це тільки одне, чи є щось ще? — запитав Ітон.
Почувши ці слова, Егуд не почав говорити відразу, а перекинув м’ясо на грилі.
З мовчанням Аби.
Ситуація в кімнаті стала важкою.
Коли Ітон побачив, що Аба нічого не сказав, він не продовжував розмову відразу. Він смутно відчував, що це питання не так просто, і Аоба, схоже, вагався.
У такому випадку.
Нехай Аоба подумає ще раз.
Як і думав Ітон, Аоба ще не до кінця обдумав, в кращу чи найгіршу сторону вплине на нього.
Час минув.
Поступово.
Шматок м'яса, який затирав Аоба, був готовий.
Він взяв палички для їжі, узяв смажену яловичину, поклав її в соус, а потім у рот, повільно прожвавивши.
— На смак не так вже й погано.
Аоба кивнув, піднявши голову і пильно подивившись на Ітона. Його обличчя стало серйозним.
Продумуй все до дрібниць!
І просто зроби це!
Аоба прийняв рішення, аж поки жував, а потім почав крок за кроком просуватися, готовий приступити до наступного плану.
— Брате Ітон, перш ніж я скажу ці слова, я хочу запитати тебе про одну річ, і ти повинен відповісти мені правдиво! — Аоба понизив голос.
— Про що ж саме? — Погляд Ітона був повний підозри, особливо коли він побачив серйозний погляд Аби. Він навіть занервував з ним.
- Ти дійсно хочеш врятувати пана Данзо? — запитав Аоба низьким голосом.
- Ти можеш врятувати пана Данзо? - Голос Ітона раптом став набагато вищим, а сам він схопився.
— Ш-ш... — Аоба підняв палець до рота, подаючи сигнал Ітону, щоб той говорив тихіше, а потім знизив голос і сказав: « Брате Ітона, я не казав тобі, що зможу це зробити, але просто хотів запитати себе, чи ти дійсно цього хочеш?
— Пан Данзо був добрий до мене. Якби пан Данзо не заступився за мене і не впровадив мене на цю посаду, я б не став тим, ким є зараз, тому, якщо є шанс врятувати життя пана Данзо, то я би з радістю пішов та відплатів йому, - Ітон важко кивнув, ясно донося думка, що він хотів би спасти Дансоту, тільки у нього немає для цього коштів.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno