Я не зацікавлений у підвищення! III
Начальник був приголомшений, не знаючи, що сказати.
Здивований був не тільки він.
Навіть підозрювані, які були пов'язані і слухали розмову двох чоловіків, з недовірою дивилися на Аобу.
— Тут надто тісно, змініть його на просторіше місце і тобі буде легше! — Знову почувся голос начальника. Він мав на увазі саме те, що сказав: ув'язнені, яких тепер по три-чотири людини прив"язували до кола, вже надбили маленький відсік до відмови.
— Так тепліше, — байдуже відповів Аоба. І як тільки його слова покинули рот, він прямо-таки поставив всіх присутніх в глухий кут.
Однак.
У цей час.
Один з допитованих підозрюваних, сказав Аобе:
— Демон у котячій масці, він просто хоче допомогти і підвищити тебе, бо це вигідно для вас обох!
Причина, чому цей підозрюваний почав пояснювати, була проста: він хотів використати цю можливість, щоб справити враження на демона в котячій масці і начальника.
Демон міг би пом’якшити його і відпустити, щоб він спокійно вийшов з камери тортур.
Щодо начальника охорони.
Значення цього набагато більше!
Від начальника залежало, чи прийде він сюди знову, і якщо начальник готовий дати йому поблажки, то не потрапить до демона.
Після того як підозрюваний дав свої пояснення, начальник кинув на нього багатозначний погляд і мовчки кивнув.
Його погляд говорив...
Хлопець!
Ти хороший у своїй справі!
Молодець!
Після того, як були виголошені слова пояснення підозрюваного, серця інших в'язнів стисувалися від розчарування: як вони могли не додуматися до такого, але інший вже скористався можливістю, і тепер вони змогли тільки спостерігати за тим, що ця людина отримує велику користь, а вони лише заздрили.
— Я не зацікавлений у підвищеннях, — повільно почув слабкий голос Аоби. Його тон був гладким, майже без будь-яких емоційних коливань, ніби він говорить про надзвичайно звичайною справою.
«...»
Усі, чи то охоронці у в’язниці або підозрювані, втратили дар промови, почувши слова Аоби.
Вони вперше бачили таку дивну людину.
— Ха-ха-Ха-хо.
Начальник обурився, щоб зам’яти невлову сцену і потім помахав рукою охоронцям, що оточували його.
— Давайте підемо і не будемо турбувати демона в котячій масці!
Він взяв на себе ініціативу і вийшов назовні, а охоронці відразу пішли за ним. Ніхто більше нічого не сказав.
Зараз.
Начальник охорони відчув, що Аоба був трохи байдужим.
Але він міг сподіватися, що Аба запрацює для нього кілька бонусів. Тому не сказав нічого занадто різкого.
Оскільки він не хотів, щоб його підвищували.
Тоді можеш залишитися в цьому похмурому місці до кінця свого життя!
Після того, як він пішов.
Погляд Аби впав на підозрюваних, і його очі раптом застигли крижаним блиском. Його аура миттєво змінилася, і температура в приміщенні сильно впала.
- Це ваш перший раз?
Голос Аоби віддавався в маленькій кабінці відділу тортур, чітко свердля вуха кожного.
На мить.
Обличчя підозрюваних, які чекають на суд тут, різко змінилися і переляк наповнив їх очі.
***
Не встигли вони опам'ятатися.
Як пройшов день.
Аоба передав кімнату, повну підозрюваних і їх визнань, охоронцям зовні.
Це був кінець його робочого дня.
Усі в’язні вперше потрапили до його камери.
Проте він вибрав деяких « успішних» в’язнів і влаштував їм таку спробу, яку вони надовго запам'ятали, щоб не наважуватися порушити закон в майбутньому.
Причина, по якій Аоб вибрав цих людей була в тому...
Саме вони скористалися ситуацією, щоб щось вкрасти, коли ніндзя Деревні Скритого Облака вторглася у село і коли почалася повінь.
Ці люди становили лише невелику частину.
Більшість з них не були спіймані.
Однак.
Оскільки ці люди з'явилися в кабінці, Аоба не міг залишити все як є.
Швидко.
Аоба повернувся в гуртожитку Анбу, і його погляд кинувся до червоної книги на столі.
Був майже полудень.
Аоба отримав новини від клону.
Історія про вчителя Академії ніндзя була написана.
Аоба підняв руку і взяв цю червону книгу, потім зробив крок у напрямку виходу, і як раз коли він досяг дверей, він раптово зупинився.
— Нет!
Швидкі думки пронеслися в голові Аби, перш ніж він зробив крок назад і повернувся на місце поряд зі столом.
— Тепер не найкращий час давати червону книжку Ітона для публікації.
Аоба злегка прищурився, його свідомість прийшло в рух, а руки відразу ж сформували друк, знову викликаючи клону.
Коли з’явився, він встав перед Аобами і подивився на нього.
- Ти перепишеш весь зміст цієї книги в цю чорну. Чим швидше, тим краще і відмініть техніку, щоб повідомити мені, коли закінчиш.
Поки Аоба говорив, в його руці швидко з'явилася темна книга, та сама, що повинна буде віддана Данзо.
- Так!
Почувши слова Егуда, слон підняв руку і взяв книжку. Потім він сів за стіл.
Потім він перекинув червону книжку, яка вже була викладена, на місце, де зупинився сюжет.
Взяв в руки ручку.
І почав швидко писати.
— Не поспішай, я збираюся поїсти рамена!
Аоба кивнув, потім покинув гуртожиток. По дорозі він зустрів кількох людей, вони кивали йому на знак вітання і один навіть підняв руку.
Аоба вже бачив цих людей раніше.
Але не міг назвати їх по імені.
Це були всі ті Анбу з клану Яманака, які, як і він, брали участь в читанні спогадів ніндзя Дерені Скритого Хмару.
Отримавши копії першого розділу розповіді про Буковено, яку написав Аоба, вони всі забігли в долоні від чудової оповіді. Усі вони в приватному порядку обговорювали, що може піти далі, але не могли уявити собі несподіванки.
За лічені дні.
Ці Анбу з клану Яманака дедалі більше захоплювалися історією про Академію ніндзя.
Деякі розповіді навіть безшумно поширились.
Звичайно.
Це не винесли на перший план.
Так само, як студенти не кричали в класі, що просять ресурси або обговорюють пов'язані теми, але у приватних QQ-чатах неможливо сказати що відбувається, і, можливо, якийсь пакет та посилання на ресурс були вже в дорозі.
Саме поширення цих копій викликало велике занепокоєння серед мешканців ніндзя Конохі.
Оскільки майже кожен ніндзя закінчив академією ніндзя, у них були найбільш базові знання про її структуру, і їм було дуже легко влитися в історію, до того ж загарбники з Деревні Скритого Хлаку щойно напали на Коноху. І тепер ніндзя потребували деякої віддушини.
Неособливо.
Через перший розділ історію назвали шедевром.
Настільки, що...
Багато дітей, які все ще відвідували академію, раптом виявили, що їхні батьки стали частіше забирати їх.
Це все тонкий вплив.
Однак.
Було і щось прибите.
Справа в тому, що вони поняття не мали хто автор цієї історії, а люди, які розчавили її, взагалі нічого про це не говорили.
На деякий час.
Вони не могли уявити, хто був настільки талановитий, але в одному вони були впевнені: автор був з Конохи, тому що там використовувалися місця з неї!
Звісно.
Сам Аоба ще не знав про це.
Зараз.
Коли він вийшов з гуртожитку, то зустрів багато Абу з клану Яманака, які привітали його. Усі вони знали, що автор Аоба, але не говорили про це. Вони просто мовчки поклонялися юнакові як богу, який написав таку книжку.
— Хм, хіба я не дав їм лише один розділ, чому ставлення до них так змінилося?
Аба, вийшовши з гуртожитку, був збентежений і не зовсім розумів, чому ці Анбу так сильно змінилися.
Знаєте...
Коли вони виконували свою останню місію.
Ці люди уникали Аобу, бо боялися, що коли він опиниться з ними в одному загоні, то зменшить їхні шанси на успіх.
***
Як одному з небагатьох друзів Теучі, йому було б добре відвідати його після вторгнення в Деревню Скритого Хмари і Великого потопу.
І ось, через деякий час.
Аоба підійшов до входу в Ічираку Рамен.
Підняли завісу.
Крокнув всередину.
— Братан, мне порчию рамена! — Да.
Зараз настав час.
У магазині було небагато людей.
Все повернулося до того запущення, яке було, коли почалася третя світова війна шінобі, люди запасалися їжею і ховалися у своїх домах, мало хто виходив поїсти лапшами.
— Добре!
Теучи посміхнувся, побачивши Аоби. На його обличчі з’явився вираз радості.
— Аоба, чому ти прийшов сьогодні, хіба твій відділ тортур не повинен бути дуже зайнятий?
Говорячи це, Теучі відразу взяв кухонний ніж і почав нарізати лапшу.
- Я просто прийшов побачитися з тобою! - Сказав Аоба, дивлячись на Теучі. Він з великим полегшенням побачив, що Ічіраку Рамен не постраждав, врешті-решт, коли він створив стільки води, це була безладна атака, в ній не було навмисного милосердя до чого-небудь.
- Ви все ще надійний! — Теучі відразу показав великий палець вгору, а потім продовжував готувати лапшу. — Почекай хвилинку, я приготую лапші, а потім поговорю з тобою як слід!
— Ладно.
Аоба кивнув, він міг ясно бачити, що ефективність ударів руками внизу стала нижче, очевидно, не зовсім зважившись загоїтися лапшою, вони почали змішувати її на місці.
Причина цього була проста.
Що клієнтів стало менше!
*Топ...*
Тільки.
За дверима почувся звук кроків.
Звук кроків ставав все ближче і ближче.
І завіса при вході в Ічіраку Рамен була піднята.
Зайшли троє людей.
Вони стояли у дверях й оглядали кожне місце, і зрештою їхні погляди сфокусувалися на Аобі, а очі трійці загорілися.
- Аоба, ти дійсно тут! Ми шукали тебе трохи більше половини дня! — Заговорив той, хто стояв посередині.
Сенс цієї пропозиції був ясний.
Він був націлений саме на Аобу!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno