Делегація Кумомаре вже тут!
Аоба пішов за Ітоном до кабінету.
Ітон зайшов за свій стіл.
Він швидко дістав книжку « Світ флірту», яка Аоба щойно повернула йому і уважно його дослідив.
Хоча він знав, що Аоба не напортує, і навіть якщо щось піде не так, він нічого не зможе з цим вдіяти, але не глянути він не міг. Це давало йому душевний спокій.
Ітон швидко перевірив.
І повірив, що нічого не сталося.
Чудова зосталася!
Досі його улюблена річ у колекції!
Відразу ж.
Ітон поклав книжку « Світ флірту» назад на полицю позаду себе, повернувши її до місця.
Після.
Ітон повернув голову.
Через те що він встав на Аобу, його уста зачудувалися в дуже малій усмішки.
— Аоба, сідай, поговоримо, — махнув він рукою.
Голос Ітона здавався м'яким, і сказав це, він взяв ініціативу у свої руки і сів за стіл, не відриваючи погляду від Аоби.
— Ладно.
Аоба кивнув і сів прямо. Він нічого не сказав і чекав, поки Моріно Ітон заговорить першим.
— Аоба, чи є у тебе якісь думки після прочитання цієї книги? — відразу ж запитав Ітон. Як дві книжки обговорювали свої враження. Він нарешті знайшов зв'язок і хотів обговорити сюжет.
Аоба на мить розгубився.
Він не очікував, що Ітон поставить таке запитання.
Це дійсно трохи приголомшило його.
Ось це так!
Сюжет цієї книги...
Чи слід обговорювати все це з іншими?
— Це...
— Ну...
- Як би сказати...
Аоба вщипнув себе за підборіддя правою рукою. У його голові крутилися слова. Він дійсно пам'ятав, який був сюжет книги, і він дуже простий... Докладно описуйте, дуже детально.
Но...
Таке...
Як обговорювати?
— Брате Ітон, я думаю, що ця книга добре написана, але є деякі проблеми, насправді, сюжет і темп можуть бути кращими! — Аоба сказав серйозним голосом.
- Що?
Обличчя Ітона раптово змінилося, усмішка з його обличчя зникла, а брови злегка зійшлися разом. Він витріщився на Егуда, який сидів навпроти і не знав що сказати.
Якби це сказав інша людина.
Він би вже давно вийшов з себе.
Ця книжка, « Світ флірту », є шедевром, що підкорив його серце.
Тут немає місця критикі!
Іноді так буває.
Коли вас запитують, що́ ви думаєте про те, як ваші погляди впливають на них, то часто вони хочуть почути комплімент.
Ось що палить вуха!
Голос Аби тепер жег слух Ітона!
Це було дуже неприємно слухати!
Просто...
Просто Аоба - єдиний, хто сказав це.
Ітона дуже здивувалась. Він добре тримався, щоб через книгу не образити учня Цунаде-сама.
Він довгий час добився його схвалення, щоб досягти такого рівня відносин!
Відразу ж.
Ітон вирівняв дихання і максимально розслабився, щоб заспокоїтися і не роздратувати Аобу.
Однак.
Саме тоді, коли Ітон намагався відволіктися.
Аоба сказав щось, що ще більше збентежило і майже зламало його оборону.
- Думаю, якби я написав роман, він був би кращим за Джіраї-сама!
Аоба моргнув і втупився на Ітона, а в його очах можна було побачити натяк на посмішку.
Ці слова були висловлені навмисно.
Звичайно.
Він сказав це, щоб продовжити спілкування з Ітоном на певну тему.
- Ти напишеш?
— Роман?
— Но...
— Аоба!
— Я просто мушу сказати!
— Написати роман не так просто, як здається. Іноді читаєш книгу і розумієш, що все, вона швидко скінчилася...
— Але щоб написати книжку, потрібно багато часу на пошуки інформації, організації сюжету, персонажів тощо!
- Ти навіть не уявляєш, скільки місць побував Джірая-сама і скільки інформації він дістав для цієї книжки, "Мир флірту"!
Випалив Ітон.
Він навіть не перевів дихання.
Не те щоб він відчитав Аобу, але у нього виникла дуже дивна ідея...
Неначе...
Аби не мали чіткого уявлення про себе.
- Хе-хе-хе ...
Кутки рота Аби злегка зігнулися, і на його обличчі з'явився дивний вираз. Він витріщився на Ітона і повільно заговорив: « Брате Ітон, як щодо цього, я повернуся й напишу роман для тебе. Так ти зможеш побачити, чи можу я його написати або ні.
Аоба був людиною навченим, і навіть якщо він не міг досконало виписати кожне слово з тих форумних романів, він все одно пам'ятав спільні сюжети та відчуття.
Принаймні, в плані досвіду.
Як же може відаку сучасного світу з інтернетом програти Джірає, якому потрібно шукати матеріал!
У цьому відношенні.
Аоба був дуже впевнений у собі!
У цій битві він боровся не поодинці! З ним був досвід, нагромаджений безліччю предків!
Він стояв на плечах гігантів [1] і писав книгу!
— Добре!
Ітон негайно кивнув і з ухмилкою втупився на хлопця.
— Я з нетерпінням чекаю цього!
- Якщо ти напишеш краще, ніж Джірая-сама...
— А як щодо публікації?
— Це може бути новий шлях для тебе!
Насправді він не мав цього на увазі, він сказав це вголос просто так, оскільки не думав, що Аоба настільки хороший у написанні книг.
— Добре! — Аоба кивнув. Він уже думав про те, яку історію він матиме.
***
Незадовго до повернення Аби в Підрозділ тортур.
Два паперових клони Аби один за одним з’явилися біля входу в магазин шінобі.
Клон трансформувався прямо в вигляді Мінато Намікадзе.
І.
Відвідав магазин для шінобі.
— Власник!
Егуд привітався з власником, але він просто стояв у дверях і не рухався.
Це була його перша спроба стати кимось, чиї спогади він не читав.
Багато звичок Мінато.
Він не розумів.
Тому він не наважувався зробити поспішний крок.
що привело тебе сюди? Твоя партія кунаїв вже майже готова, але вона ще не прибула, - сказав з посмішкою власник, побачивши Мінато.
— Ах, ось як я зайшов просто запитати. Тоді прийду іншим разом!
Почувши ці слова, Егуда відразу розвернувся і залишив магазин.
Ось ті на.
Прийшов за Мінато.
Тоді, якщо він знову купуватиме під його ім'ям, його викриють.
Відразу ж.
Аоба розвернувся і пішов.
— Все так само поспішаєш!
Власник магазину спостерігав за тим, як Мінато вийшов. Лише півмісяця тому він прийняв замовлення на спеціальну партію кунаїв, таких, на рукоятку яких можна було б прикріпити папір для печаток і щоб вони мали три леза.
Заказ був відправлений в країну Залізника і при цьому знаходився під час виконання.
Він ще не готовий!
***
Клон Аоба зрозумів, де Мінато виготовив на замовлення кунаї для техніки Грімового Бога.
Він зрозумів, що не може робити все безсистемно, як Мінато.
Найменша неуважність.
І це виявиться.
Він має стати іншою людиною.
Добре, що він прочитав достатньо спогадів і мав досить великий запас.
Відразу ж.
Листки на клоні перевернулися і миттєво змінили вигляд.
Це був звичайний ніндзя з села.
Його звали Томокі.
Він не був дуже відомим в селі і був одним з тих, хто не надто розвивався після закінчення академії.
Кілька хвилин потому.
Аоба знову увійшов у магазин для ніндзя в стилі Томокі.
- Добрий день.
Аоба імітував голос Томокі, чоловіка, якого він прочитав. Але він не знав, де ця людина знаходиться в даний момент.
Через це.
Аоба все ще хотів зробити це швидко.
Не можна бути занадто довгим.
Інакше йому буде дуже погано, якщо йому доведеться зустрітися з Томокі самому.
- Ти хочеш щось купити? — Власник магазину бачив Томокі раніше, це було не надто незнайоме обличчя, але й не таке знайоме як Мінато.
— Я хочу купити чистий папір для друку! — Наслідуючи голос Томокі, сказав Аоба.
— ?
У голові власника випали цілі маленькі запитання.
Якого біса?
Зараз якийсь поважаний ніндзя проводить в селі курси малювання формул для друку?
Як вийшло, що ще один клієнт прийшов купити чистий папір?
- Скільки ти хочеш купити? — Поцікавився власник, стримуючи свою цікавість.
- Мені потрібно п'ятдесят аркушів! — Сказав Аоба, знову наслідуючи голос Томокі. Йому було все одно, що власник магазину зацікавиться цією людиною, в будь-якому випадку, після цього покупку Аоба більше не з'явиться тут у такому вигляді.
Звичайно.
Він більше не з'являвся і в образі самого себе.
Його завжди можуть запідозрити через деякий час.
Нехай він буде одним з тих, хто купив пустий пумагу!
— П'ятдесят?
Очі власника магазину розширилися, а в погляді з’явилася недовіра. Він просто не міг повірити в те, що говорить підліток.
Боже мой!
Це великі гроші!
Кілька днів тому підліток купив сто!
Тепер прийшов підліток, який хоче купити п’ятдесят!
Що ти робиш?
Ти точно купуєш у мене?
Лавочнику було що сказати, але він не знав, з чого почати. Його серце було сповнене розчаруванням і безпорадністю.
— Так, будь ласка, ось мої гроші, і покваптеся, я поспішаю!
Аоба відразу дістав мішечок, пузаний, наповнений монетами, а потім поклав його прямо на стіл.
— Добре... Добре...
Власник збирався щось сказати, але коли бачив гроші, йому нічого не залишалося, крім як дістати дві коробки порожніх аркушів паперу і ще з однієї скриньки дістати десять пустих бушках, передавши все Аобе.
— Дякую, власник!
Аоба розвернувся з трьома коробками і пішов, дуже поспішаючи.
— Дивно.
Власник поклав мішок з грошима на стіл, в душі він відчував щось дивне, але він не міг сказати, що саме так, тому безпорадно похитав головою.
Майже десять хвилин потому.
В магазин увійшла ще одна фігура.
Цей чоловік був одягнений в чорний плащ, а на голові його була бандана, і, судячи з усього, це був Моріно Ітон, капітан відділу тортур.
— Итон-сама!
Коли власник побачив Моріно Ітона, його очі розширилися і навіть дихання припинилося.
- Що привело вас сюди? — Поздоровив власника Егуда.
Звичайно.
В очах власника магазину.
Тут був не Аоба, а Моріно Ітон.
- Що?
Аоба наслідував голос Моріно Ітона. Його очі через сонце захисні окуляри втупилися на власника магазину, і сказав: « Мені не раді? »
— Звичайно, що ні! — Власник кілька разів кивнув головою. Він не посмів би образити Моріно Ітона.
— Я продаю ще тридцять вибухів!
Аоба не почав довго розмовляти з власником магазину. У нього було ще багато справ, він не міг затягувати з такими справами. Чим більше людей побачить його, тим більше проблем буде.
Купівля порожніх печаток і продажа вибухів.
На це у Аби були свої плани.
Спустити папір могли різні люди, і навіть якщо вони не повернуться, можна вважати, що вони зазнали невдачі.
Зрештою щодня в магазині продавалося багато порожніх аркушів.
Але було небагато людей, які могли продавати вибухівки.
У Конохі було лише кілька людей, які могли їх створити.
Якби Аоба вирішив увійти в це коло як себе, він став би мішенню для багатьох своїх « довірливих людей ».
Було краще з'являтися йому як Моріно Ітон.
Той факт, що Ітон був керівником підрозділу тортур, сильно стримав вплив на власника, так що він не наважувався нічого говорити, не кажучи вже про те, щоб висловлювати сумніви.
— Тридцять!
Очі власника магазину розширилися, і в його голові знову з'явилося багато речей, які він хотів сказати. Тільки тепер він не знав, з чого почати, і просто не наважився відкрити рот
— Не хочеш?
Аоба наслідував більш серйозного тону голосу Ітона і злегка опустив повіки, наче боязнь.
— Хочу! Хочу! Хочу! Обов'язково! Кожен захоче купити у вас Ітон-сама.
Власник магазину неодноразово кивав головою, відчуваючи, що останні кілька днів пройшли більш химерно, ніж будь-коли раніше.
Не відомо чому.
З цими рунами він раптом почав гавкати не на те дерево.
— Ітон-сама, як ми і домовлялися раніше, 2500 три за одну печатку, а за тридцять таких... 75 000 тисяч ре!
Після простого підрахунку власник відразу ж дістав з-під прилавка сім пачок банкнот.
Останній раз, коли "Моріно Ітон" приходив, у нього не було ні однієї банкноти. Після цього він вирішив обміняти кілька.
Зрештою, він не міг давати Ітону стільки монет кожного разу.
- Ось тридцять вибухів.
Аоба передав друк власнику, потім взяв сім пачок банкнот, сховав їх і повернувся, щоб піти.
Але підійшовши до дверей.
Він раптово зупинився.
- Я прийшов сюди, щоб продати друку, але ти не повинен нікому нічого про це говорити, інакше ... « У тоні Аби натякнув на загрозу. Він говорив не прямо, але саме ця невизначеність допомогла людям прийняти рішення.
- Я розумію! Так! Зрозумів! - Він чудово знав, що Ітон-сама не малював ці печатки. Вони були забрані у злочинців, і не повинні бути в нього, але він не наважився говорити такі речі.
Власник магазину спостерігав за відходом Ітона-сама і відчув полегшення тільки тоді, коли той пішов.
— Ітон-сама катує якогось власника?
Власник магазину не міг виплюнути цю небезпечну фразу, а потім нахмурився.
Він добре знав, що може говорити ці слова тільки про себе.
І їх не слід говорити легко.
***
Відокремлення тортур, кабінет.
Аоба посміхнувся і подивився на Ітона, а потім повільно сказав: « Брате, коли я напишу про те, що мене надихає, то це тобі покажу.
— Хіба ти не хочеш позичити книжку, щоб почитати? — Ітон серйозно подивився на Аобу і сказав: « У мене є колекція хороших книжок, окрім « Міра флірту! ».
- Ні, вони не такі гарні як мої твори я принесу їх тобі, коли закінчу! — Аоба махнув рукою і встав: « Старший брате, я піду працювати та обмірковувати сюжет.
— Не буду!
Не дивно, але коли цей юнак згадав про писання, то несподівано і незрозуміло став упевненим.
У нього було не по собі.
Не те щоб він думав, що Аоба якийсь грубий.
Просто хлопець трохи засмучував класичну.
— Я з нетерпінням чекаю твоєї роботи!
Ітон дивився в спину Аби, поки той йшов. Він сказав це з нетерпінням, але насправді нічого такого не очікував. Йому просто хотілося побачити, що саме створить хлопець.
— Добре!
Сказавши це, Аба відразу вийшов з кабінету і зник у темному коридорі.
***
У цей час.
За межами села.
На посту охорони.
Два чергуваних ніндзя стояли на високій дерев’яній майданчику, один з них позіхав і інший оглядував околиці в бінокль.
Раптово.
Обличчя ніндзя з біноклем раптово напружилося.
- Хтось іде!
— Багато людей!
— Початкова візуальна оцінка — понад 30 осіб!.
- Судячи з їхніх одягу та візерунків на їх захисних пов'язках...
- Це ніндзя з Кумо!
Цей ніндзя опустив бінокль і приєднався до свого противника-нідзя поруч з ним.
- Швидко докладіть Хокаґе-сама! — Дзвонив ніндзя з біноклем, і в його голосі почувся негайність.
— Делегація Деревні Скритого Хмарака вже тут!
[1] На плечах гігантів — крилата фраза і розгорнута Метафори, фразеологізм вказує на найбільш спільну формулу користей у знанні, науці або мистецтві: « Нові досягнення з допомогою відкриття колишніх діячів».
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno