Глава 64. Який привіт, такий і відповідь!
Ще трохи подумавши, Егуд витягнув листочок і взяв олівець, накреслити схему зв’язків сторони конфлікту.
Він формував картину, проводячи стрілки між різними іменами і роблячи над ними позначки.
Йому не вдалося б зробити подібне до переміщення в світ Наруто.
Але з лічені секунди спогади давали можливість ліпше зрозуміти зв’язки.
Схоже на детективне розслідування.
Незабаром.
На аркуші формату А4 було позначено схему взаємозв’ язків між п'ятьма сторонами конфлікту. Численні стрілки показують наявність і характер відносин.
Після закінчення схеми.
План відновив чіткіші обриси.
« Тепер...»
« Нужно провести підготовчу роботу».
« Відпустка якраз доречна».
"Повно вільного часу."
« Я заставлю вас заплатити за безцеремонне втручання в моє спокійне і звичайне життя у підрозділи!» — рішуче подумав Егуда, роблячи позначки над двома стрілками взаємозв’язків.
Дві позначки...
Вони були заціпками для вирішення його проблем.
«Фух~» — глибоко зітхнув хлопець і розвалився на ліжку з закритими очима, прокручуючи в голові деякі моменти.
Потрібно перепровірити деталі.
Через півгодини.
Віки піднялися.
« Я готовий!» — встав хлопець з ліжка і вийшов із гуртожитку, подивився на широке небо, щоб перевірити час.
Світло.
Незабаром настане новий день.
Я був дуже пахнуєм роси.
« Ми повинні почекати ночі." — похитав Егуд головою, здорово подумавши, що ранок - це не найкращий час для реалізації секретного плану.
Він вирішив повернутися в гуртожиток.
***
Коли надворі стояла ніч.
Аоба одягався в форму Анбу і начепивши фарфорову маску з особливим орнаментом, знову залишив гуртожиток.
Він пронісся по Конохі в темряві ночі, наче невловимий привид, прибувши до району клана Яманака.
Тут не можна сказати, що він вперше ❑ звернувся до свого клану з часів впадання у світ Наруто.
З обох боків вулиці стояв ряд будинків членів клану Яманака.
Під покровом ночі.
Коли за вікнами була лише спокійна ніч.
На вулиці нічого не підозрюючий клана нагрянув Аоба.
Трохи пройшовши вперед.
Хлопець зупинився.
І пильно озирнувся.
Переконуючись у відсутності сторонніх очей.
Повернув праворуч.
І підійшов до дверей будинку.
Дома Юти Яманаки.
Потім легонько штовхнув двері.
Але та була замкнена.
Тоді.
Аоба дістав кунай з сумки шинобі на поясі.
І вставив його бритвою у маленьку щілину між дверима і косяком, акурат на рівні замку, після чого різко надаив двома руками.
Клац!
Затвор дверного замку був зрізаний зі дзвоном металу.
Потім хлопець акуратно відчинив двері і вправно прослизнувши всередину, все так само обережно закрив її за собою.
При зламі замку, йому доводилося контролювати силу.
Інакше не тільки затвор.
Ти міг розкурити всі двері.
А зайвий шум зараз ні до чого.
Після входу всередину та негайного закриття дверей будинок зустрів його тишиною і затемни.
"Юта-сан".
"Я справді не хотів..."
« Пильнувати в тебе за таких обставин»
"Відимо, зелений чай ковтнути не вдасться..." - прозаїчно посміхнувся Аоба, він знав планування будинку по спогадах Юти, знав настільки детально, що не було потреби включати світло.
« При житті ти всіма правдою і неправдами тягнув мене на дно заради знищення Данзо".
« Я не буду ввічливим!»
"І використовую тебе заради знищення Тецуї!"
Аоба увійшов у кабінет Юти, як до себе додому.
Там він відкрив третій ящик столу.
Дістав конверт.
У ньому лежали банкноти.
Трохи.
Але була єдина заначка Юти.
А все інше він віддав давно в ↓Фонд опору тиранії третього Хокаґе̄.
Недовго думаючи.
Аоба поклав банкноти в сумку шінобі на поясі і попрямував до спальні Юти.
В суцільній темряві.
Він відчинив дверцята.
Там був плащ і рукавички чорного кольору.
Старий Юта носив їх, але тепер не буде.
Потім Аоба одягнув плащ, рукавички і накинув капюшон.
« Пора...» — він взяв те, чому прийшов і не затримувався попустим.
Негайно.
Невловима тінь вислизнула з будинку Юти.
***
Наступного ранку вранці.
Аоба носив ту ж форму і порцелянову маску Анбу, а поверх був накинуто чорний плащ, чий капюшон прикривав голову.
Той самий плащ Юти.
У такому вигляді він минув кілька вулиць і підійшов до дверей магазину, про який дотепер знали лише за чужими спогадами.
Тук, тук...
Тихо постукав і відразу відкрив двері хлопець.
З того, що йому відомо.
Магазин вже відкритий, але відвідувачів в ньому небагато.
- Гей, дай мені пару hesвитиків, запечатаних вогнем Болівії відмінних якості, кисть з волосся чорного кролика і банку чорнило, ах так, загорни все в красиву упаковку, я готую сюрприз, — збігу випалив Аоба назви кращих речей з асортименту магазину, прямо як постійний покупець.
Господар магазину підняв голову і пройшовся поглядом по відвідувачу.
Хто ти...
Вперше бачу!
Но.
Судячи за замовлення.
Вони повинні бути знайомі.
- Хвилиночку... – кивнув продавець без зайвого трепа.
Йому плювати хто клієнт, він просто робить свою роботу.
Незабаром.
Продавець простягнув Аобе занесені речі в красивій упаковці.
- Вийде... - і коли він збирався вимовити ціну, покупець дістав кілька купюр.
— Я знаю, здачу залиш собі, — сказав хлопець і поклавши банкноти на прилавку, залишив магазин під трохи дивним поглядом продавця.
- Дивний який покупець, однак, — пробурмотів він і розрахував банкноти, з радістю поклав надлишок у кишеню, оскільки вийшла цілком пристойною сумою, а потім швидко забув про дивного ранкового споживача...
***
У кімнаті гуртожитку Абу.
Аоба витягнув кисточку з волосся чорного кролика, макнув її в чорнило і почав ретельно писати на аркуші.
Поступово.
Його почерк невловимо змінився.
Невеликі корективи вносились у мазки після кожної спроби.
Непомітно.
Пролетів день.
І коли знову нагрянула ніч.
Абоба задоволено подивився на два рядки рукописного тексту на простому аркуші, які ідеально співпадали з почерком із спогадів: « Готово! »
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno