Глава 62. Хто сказав, що катон не годиться для кремації?
- Юта-сан, я хотів просто працювати в підрозділі тортур без проблем, тому настільки старався уникнути вас, — байдужо сказав Аоба, тримаючи зап'ясті старого сталевої череви.
- Хіба я не сказав, що хочу вкладатися у ваші справи? Не варто було йти за мною по п'ятах! - Він зі словами стиснув зап'ястя Юті з усіх сил.
Тут варто пояснити...
З часів Тела Мудреця.
Аоба тільки тренувався в рощі.
І ніколи не брав участі в реальному бою.
Хіба що бачив у спогадах шенобі.
Просто як недосвідчений хлопець, який бачив багато фільмів і знає всілякі пози, але ніколи не hotлікувався--
Краще один раз спробувати, ніж сто разів почути!
Короче.
Сьогодні його перший раз.
Треба бути обережним.
Навіть Аоба не знає, наскільки сильним він зараз.
Треск!
У наступній мить по лісі рознісся виразний звук ламої кістки.
"А-а-ак- а-і!!" - Старик зараз загнав від болю, відчув як долоню Аби стиснулася, а потім прийшла жахливий біль.
Клац!
Ладонь розжарилась від болю і упустила кунай на землю.
Відтепер.
Старик не зможе тримати ложку правою рукою.
« Фух~» — мимовільно зітхнув Аоба, він і сам не очікував, що навіть максимум зусиль зможе роздратувати Юте кістку.
Но...
Я не зрозумів цього.
Силен він або просто кістки старого хрупче скла?
Особисто для нього це було як розчавити пакет доширака...
Ні найменшого напруження!
Звичайно.
Аоба розумів.
Що поки не час розслаблятися.
Не можна дати підступному старому шансу!
Тому.
Він рішуче вдарив Юту ногою в живіт, аж поки той рвався від болю.
Знову з усіх сил!
« Оце ж чорт!» — виснул застиглий зненацька Юта.
Ліва рука старигана підтримувала роздроблену кістку, обтягнуту шкірою черепу строївся холодний піт, а розум паралізував жахливим болем, тому він не міг відреагувати на атаку.
« Я був надто безпорадний! » — гукнув старий, дивлячись на невблаганно наближаючу ногу.
Ніколи!
Ніколи б не подумав, що Аоба виявиться настільки сильним!
Я читав його простою доходою.
яку можна завершити гриючі.
Знай він наперед, взяв би з собою Аву...
Найміцнішою емоцією Юти в той час було жаль.
Бух!
Роздався глухий звук удару.
І старий відлетів назад як здутий повітряна кулька, залишивши на своєму шляху шлейф із алої крові, що відразу хлинула з носа і рота.
Бум!
З твердого падіння на землю старий мало не переломав собі ще кілька кісток.
У той же час його груди впала.
Цікаво, що вм’ятина мала форму черевика.
Тут до бабки не ходи.
Грудна клітина зламана.
І кілька ребер встромилося у внутрішні органи.
Важко!
Душо!
Холодно!
Юта розвалився на землі, відчуваючи своє тіло одним суцільним синцем.
Але найбільше болю не викликали внутрішні рани.
Важко було дихати.
Ніби йому на груди поклали величезний камінь.
Аж дух перехопило!
***
Тук! Тук! Тук!
Поряд пролунав звук неквапливих кроків.
До нього підійшов Егуд.
– Юта-сан... - у голосі хлопця не було ні радості, ані смутку, ніби зараз він займався чимось цілком нормальним.
Йому довелося прочитати занадто багато спогадів.
А підрозділ відкривався вид лише на темну сторону.
Для нього вбити Юту — це ніби приглушити надокучливу муху.
Як легко, так і плювати.
- Я вам не рівня.
- Я не збираюся вам приймати ліки.
- Я не збираюся міняти ваші спогади.
- Я не збираюся скидати ваш труп у річку.
- Я не чекатиму поки його знайдуть і вивчать.
- Я просто... - На цьому моменті Аоба різко помачав.
– Кремаю вас! - З цими словами його очі різко розширилися, а темні зіниці розгорнулися реальним наміром убити людину.
Навіть параноїдною людиною.
Аоба або робить все напевно, не залишаючи оппоненту ні єдиного шансу, або нічого не зробить взагалі.
Доброта до ворога — найбільша жорстокість!
Після цих слів.
Він підняв руки.
І почав складати друк.
Він робив це не поспішаючи, навіть трохи незручно, але філіграно, без жодної помилки або невідповідності.
« Стихія вогню: Техиніка Великого Огнену!» — склавши ручні печатки, Аоба вдихнув повітря всієї груддю.
Паралельно.
Чакра з усього тіла прилетіла до шиї.
Він навіть замкнувся у горлі, але тільки що навернув ціле відро гострих крил.
У-у-ву-о-У-в-ю-ну...
Потім він підніс руку до рота, склав полотен трубочкою і висихнув сильний потік полум’я, який мав форму вогняного диска.
« Ні, ні! » — відповів старий.
У наступну мить...
Він відчув нестерпний жар.
І тіло охопило полум'я жахливої температури.
Негайно.
Одяг, шкіра, волосся, плоть і кров згоріли у полум'я...
Гу-у-ву-о-У-U-y--
Аоба перестав вивергати потік вогню лише через півхвилини.
« Ну що там, згорів?» — хлопець здивовано подивився на відголоски бушуючого полум’я спочатку він відчував душок барбекю, але потім з'явився неприємний запах гарі пряміком із крематорію.
« Ейх~» — глибоко зітхнув він і знову почав складати печатки.
На застосування ніндзюцу стихії вогню пішло дуже мало чакри, а все, що залишилося від нього полум'я не збиралося загасати само. Аоба прибув з сучасного світу і, звичайно ж, знав про небезпеку розведення вогню на території лісу.
Незабаром...
З його уст вилилася велика кількість води і запалила полум’я, що загрожувало побудові лісової пожежі.
Слідом за потоком води.
Вижену землю обкутав пар.
Аоба уважно оглянув обгорілі кістки посеред купи попелу на місці падіння Юти.
« Хто сказав, що катон не годиться для кремації? » — він підійшов до останків, щоб покінчити з кістками.
Не можна залишати ніяких доказів!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno