Розділ 46. Ось і відпустка
Через кілька годин.
У двері Аби пролунав стук.
Цього разу його відвідав не звичайний Анбу.
А Ітон Моріно власною персоною.
- Чому вони жаліли, командире?
В очах Аби промайнуло здивування, коли він побачив Ітона на своєму порозі.
Молодий шінобі явно не очікував особистого візиту командира.
- Можна зайти? - Привітно посміхнувся Ітон, подивившись в очі здивованому підлеглому.
- Звичайно, заходьте! - Чоловік вигукнув і негайно відійшов, запросивши командира увійти.
- Дякую, — кивнув Ітон і увійшов всередину, де його погляд з'явився зовсім звичайна кімната із найпростішими речами, більше в ній не було.
- Ти повинен знати, чому я тут, — багатозначно запитав він.
— Догадуюсь, - кивнув Аоба.
- Не розповіси? - продовжив Ітон.
- До речі, вам вдалося зловити того підозрюваного? - Невинно плескнув очима хлопець, який чудово розумів навіщо прийшов командир, але не змагався піднімати тему першим.
Замість цього він прикинувся дурником і показав, що дуже занепокоєний подіями на роботі.
- Ха-ха-хо! — Несітьво захвилювався Ітон, помітивши явну стурбованість Аоби, і цілковито голосом заявив. - Звичайно ж зловив!
- І, дякую тобі!
- Під моїми тортурами він признався, що є шпигуном Суна і проник у лікарню не за наркотиками, а нашими засобами детоксикації, щоб потім передати їх своєму селі в рамках підготовки до війни.
- Ти відмінно попрацював, хлопче!
Під час промови Ітон пильно спостерігав за кожним рухом Аоби, намагаючись зрозуміти його найпотаємніші думки.
Бо хлопець першим підняв цю тему.
- Командире, моїх заслуг немає в цій справі, адже саме ви зловили і катували підозрюваного. Дякую, що ніхто не звинувачує у побізі шпигуна в мене з-під носа! - Принизливо посміхнувся Аоба.
- Хлопець... - Похитав головою Ітон.
Командир так само передрікав реакцію підлеглих, але він навіть відчув легкий приплив радості.
Зрозуміло, що тут є місце лести.
Но...
Кому не подобається лестощі?
- Як справи в цілому? - З неважливою турботою запитав Ітон, пильно оглянувши тіло Аоби.
- Відновив сили і готовий до служби, на пост хоч зараз! - Він різко встав струнко, сповнений рішучості віддати всі свої сили за підрозділи тортур та допитів.
За його сподіваннями.
Ітон міг нанести особистий візит тільки з однією метою.
А значить...
Ось і настала відпустка!
Так що.
Не буде більше показати себе з кращого боку, якщо це не завадить наступній відпустці.
- Хлопець... - Висловив складні емоції Ітон, кинувши пристойний погляд на рішуче обличчя Аоби.
У погляді командира були ...
Вдячність.
Повага.
І навіть мала частка сумніву.
- Ну твоя відпустка вже схвалена, ніякої роботи, насолоджуйся відпочинком, що стосується терміну... - Нарешті він заявив і після невеликої паузи серйозно продовжив, — ти маєш законне право відпочивати аж до початку війни.
- Але послухай...
- Особисто я не впевнений, чи доцільність така довга відпустка.
- Краще повертайся, як відпочинеш!
Після цих слів Ітон рефлекторно підняв руку, щоб нав’язливо поплескувати нижчого по плечу, але в останній момент незручно одержився, згадавши про жалюгідний фізичний стан хлопця.
- Дякую, командире! Я скоро повернуся, і оком моргнути не встигнете... - З радістю посміхнувся Аоба.
- Гаразд, але не поспішай, — кивнув Ітон і додав після короткої тиші, - тоді я пішов, служба не терпиться, і так, не соромтеся дивитися, якщо щось знадобиться.
Потім.
Він розгорнувся і крокнув до виходу.
- Так! - Але енергійно відповів Егуда, з усіх сил стримуючи свою радість.
Не дивлячись на це.
Відпустка нарешті прийшла.
Тепер він не матиме нічого спільного з справою про зникнення людей.
Достатньо лише лавувати між небезпечними ділянками.
І йому буде забезпечено спокійне життя.
— І так, — раптом командир зупинився прямо у дверях і погорнув голову, серйозно сказав: « Не відливай від тренування; нас чекає купа роботи на прийдешній війні.
- Так! - Знову енергійно відповів Аоба.
Але він і без нагадувань, командир збирався провести вільний час з максимальною користю.
— Я пішов, — сказав все, що хотів, Ітон ступив вперед і зачинив двері різким рухом руки.
« Ну до чого ж дивак!» — вийшовши у коридор, він спершу мимовільно похитав головою і тільки потім взяв курс на своє raрабове місце Ноббі.
Сьогодні вранці, після промови третьому, він підняв тему відпустки.
Чекала непроста розмова.
Але на його здивування...
Хокаге дав добро без роздумів!
Більш того.
Ім’я Аоби йому було знайоме.
Усе пройшло на диво гладко.
Звичайно, Ітон з великим досвідом тортур і допитів помітив дивакість поведінки Хокаґе, але не ставив на них зайвих запитань.
***
Довга відпустка полегшила життя Аобе.
« Чи треба на тренування...» — прошепотів хлопець і пішов до виходу, щоб заглянути в рощу на треніровку.
Але вийшовши з гуртожитку Анбу.
До його вух донісся чиясь суперечка.
« Не зрозумів...» — гострий слух вловив кожне слово.
Данзо?
Якого біса взагалі твориться?
Хіба що...
Але хлопець навіть не подумав лізти з запитаннями.
Замість цього, він сповільнився і уважно прислухався до їхньої розмови, зробивши вигляд, що когось чекає.
Тоді.
Його слух відкрився зовсім новий світ.
Коли суперечка закінчилась, Егуд так само підійшов до іншої групи людей поблизу, яку визначив заздалегідь.
Непомітно.
Хлопець підслухав купу розмов, навіть прогулявся з цією метою по найбільш галасливій вулиці Конохі.
У цій серії статей обговорювалися десятки версій.
Дехто називав Данзо реінкарнацією Тенґу, яка спалила всіх загиблих людей і не залишала навіть кісток.
Інші казали, що Данзо хотів арештувати померлого, але той чинив опір і загинув під час втечі.
Ну і так далі...
Всі чутки були, так чи інакше, пов'язані з Данзо.
« Ну, старий! » — усміхнувся Аоба, який вже встиг послухати розмови людей.
"Схоже вони почали діяти".
« Раз так...»
"Мені не варто тренуватися".
Проаналізувавши ситуацію, хлопець вирішив поки не ходити в безлюдну гаю на випадок якщо його розкриють, піддадуть або того гірше ...
Краще гуляти по жвавих вулицях.
Поваляти дурня.
Хлопець без вагань змінив свої плани.
Но.
Він теж не збирався нічого робити.
Потім він підійшов до юнака, який проходив повз нього і підняв руку...
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno