Коли Зуко ввійшов до Оазису духів, він обережно прикрив за собою двері і швидко попрямував у напрямку маленького острівця та вівтаря в центрі.
Перейшовши через намет, але все ще міцна лісорубка, Зуко опинився прямо біля внутрішнього ставку, хоча за розміром він був не більше маленького ставки. Зробивши ще крок вперед, він нарешті побачив тих, хто отримав допомогу — великі духи Туї та Ла.
І хоча зараз вони виглядали як дві звичайні рибки, нехай і злегка незвичайного кольору, Зуко ні краплі не сумнівався, що це були саме вони.
Біла риба - Туї, дух Місяця.
Чорна риба - Ла, дух океану.
Завдяки своєму довгому й тривалому знайомству з духами Зуко багато чого знав про їхню природу навіть тепер, коли побачив « рибок » вперше.
Коли Зуко сів біля самої кротки води, він схрестив ноги в звичному позі лотоса і закрив очі. Його « душа» звична зісковзнула вниз, через кілька секунд він вже був у світі духів.
Коли він відкрив очі, навколо нього перетворилася велика картина. Величезні простори води і світляча сонце на Місяці, це було все, що він міг спостерігати. І тільки маленький, не більше метра в діаметрі округлий острівець на якому він сидів, дозволив йому не звалитися у цю гладку спокійну воду.
- Людина! - Тихий і водночас неймовірно могутній подвійний голос пролунав звідкись знизу. - Давно чоловік не відвідував це місце, ти шукаєш Нашої мудрості чи сили?
Опустивши голову вниз, Зуко ледве поборов тремтіння. У ньому випадково з’явились цікаві асоціації велетенських багатометрових риб, які плавали внизу. Їхні плавні рухи все ще були плаваючими і майже синхронними, але духовна сила, яку вони випромінювали, дійсно вражала.
- Я прийшов за допомогою, - обережно відповів Зуко. - А також хотів би запропонувати допомогу вам...
- Хо? - Трохи здивований подвійний голос знову оголосив округу. - Тепер ми бачимо, що ти не звичайна людина і навіть не той, кого Ми зустрічали раніше. Чого ж ти хочеш у Нас попросити і яку допомогу хочеш запропонувати нам?
- Я хочу запропонувати вам врятувати ваші поточні, смертні життя, - Зуко знову швидко подивився собі під ноги. - Знаю, ваше безсмертя все ще при вас, але навіть духи не прагнуть переродження, вірно?
- Ти правий, - подвійний голос відповідав практично без роздумів. - Втрата мертвих тіл у вашому світі буде серйозною проблемою. Наше становище, в якому ми перебуваємо вже вісім тисяч років. Воно нам подобається, без жодних сумнівів... але що ж сталося? Чи люди вже більше не поклоняються Нас, як колись?
Звичайно, люди все ще шанують і вшановують великих духів Місяця та океану, обережно відповів Зуко. - Проте, війни між народами все ще йдуть і в цих війнах про повагу часто забувають...
- Ми знаємо, - зітхання пролунав особливо голосно. - Люди, ви завжди воюєте між собою. Але ми взяли за правило не втручатися в людські конфлікти, якщо ти просиш Нашої сили для перемоги свого народу над чужим, то Ми тобі відмовимо.
- О, я б ні за що не наважився просити сили великих духів для такої дрібниці, як війна, - посміхнувся Зуко. - Я прощу лише частину вашої сили, щоб нарешті встановити мир...
***
У духовному світі багато людей почали розмовляти, але в смертних умовах поступово накочувалося. Пакку вже кілька разів зачиняв двері до оазису парфумів, але все, що він бачив, це сидить у позі лотоса Зуко. Арнук міряв кроками все найближче місце, іноді з опаською поглядаючи на все ще ув’язненого в кризі зберігача оазису.
З того моменту, як принц Народу Огня зайшов всередину, пройшло вже майже двадцять хвилин. У будь-який момент хтось з охорони вождя або принца міг захотіти перевірити, що ж відбувається за поворотом у святе місце і тоді їх положення ускладниться ще сильніше.
На кораблях вогню ситуація не була кращою. Останній посланець з корабля, що стояв у крижаному місті пів години тому. « Принц відбув у оазис духів», він приніс саме це послання. І тепер Джао з нахмуреною обличчям гинув кроками палубу свого корабля, очікуючи наступного повідомлення.
І несподівано для всіх. На океанських просторах з’явилася сильна хвиля, яка майже не відкудила. А наступної секунди Місяць, ніби заволоклий невидимим туманом, вже добре видно в нічному небі. Тепер око освітлювало лише західне світло Сонця.
- Що за...
Стоячи біля дверей у оазис Пакку, здивовано подивився на свої руки. Його магія, майстерністю в якій він так пишався, раптово почала слабнути з страшною швидкістю. Крижані кайдани, в які він не хотів співпрацювати зі стариганом, товпилися і тоді просто осідали на землю.
Позбавлений магії, Пакку відразу рвався на себе ручку дверей в Оазис Духів, однак він не побачив перед собою ні принца вогню, ані будь-кого іншого.
Поки Арнук і Пакку, дивлячись у відчинений промиті двері, в подиві замерли на своїх місцях, зберігач швидко піднявся на ноги і важко дихаючи, спробував щось сказати. Але те, що сталося далі, змусило всіх відкрити рот подиву.
Вся вода, що була в крижаному місті. Та, що текла по каналах, була однією з ліній оборони і служила для ремонту стін. Вся вона, засвітившись дивним яскраво-синим світлом, раптово почала текти лише в одному напрямку. Прямо до оазису духів. Пугаюче швидко збираючись у дивну, масивну фігуру, яка вже сягала майже два десятки метрів заввишки і лише продовжувала рости.
- Що це таке? - Переляканий визовтаун оазису змусив Арнука і Пакку відірватися від неймовірного видовища перед їхніми очима. - Духи розлючені! Що ж ви накоїли?
- Помиляєшся, старий дурень, - Пакку знову розгорнув голову в сторону проїма, куди світна вода прибувала надзвичайно сильним потоком. - Великий Лотос був правий, він дійсно здатний на це...