Коли солдати з охорони принца закінчили будівництво, по трапу зійшов і сам Зуко. З неминуче ввічливою усмішкою він повільно зійшов на крижану пристань.
- Арнук з такою ж посмішкою ступив йому назустріч. - Радий нарешті побачити тебе на моїй землі!
- Я також незрівнянно радий поступитися в твоїх володіннях, - Зуко одночасно з Арнуком нахилив голову. – Друг мой.
Коли неминучий обмін люб'язністю був завершений, Арнук витягнув руку вліво.
- Наслідний принц Зуко, ви вже знайомі з моїм найближчим радником Пакку ...
Коли погляд принца впав на нього, старий з посмішкою нахилив голову.
- Тепер, дозвольте представити вам мою доньку принцесу Юї.
Зуко переклав погляд на молодшу дівчину, яка весь цей час смиренно стояла позаду свого батька. Її вбрання нічим не відрізнялося від будь-якого представника її племені, незмінна тепла шуба до землі, з-під якої визирали такі ніжні хутряні сапожки. Також тут жили люди, які постійно працювали. І найпривабливішою річчю в очах, безсумнівно були її білі немов тільки випавий сніг довге волосся. Які дівчата заплітала в дві косички до грудей, а останок інтригато скріплювала прикрасою над головою.
- Принц Зуко, дівчина з м'якою посмішкою нахилила голову. - Я рада бачити вас у моєму домі.
« Який гарний у неї голос! » — несхвально зазначив Зуко, згідно з етикетом, відповідаючи дівчині ввічливим кивок.
Після знайомства, Зуко та його людей проводили на площі перед палацом вождя, де вже було готове до справжнього бенкету.
На крижаних столах лежали численні тарілки їжі та келихи з напоями. А в центрі засідання у кип’ятковій воді готували тушу, заповненого тюленею.
Барабанщики відбивали ритм з якогось місцевого репертуара. А сам вождь, чекаючи на місце свого призначення, встав, щоб виголосити промову.
- Сьогодні! Ми святкуємо прибуття мого любого друга - Наслідного принца Зуко, з далекого краю вогню.
- Його прихід багато хто з нас, в тому числі я, вважали великою бідою для нашого племені. Однак! Думаю, тепер ми всі повинні принести йому наші вибачення. Тепер я впевнений, що війна закінчилась. Угода між нашими народами вогнем і Водою принесе нам мир та добробут!
Площа заповнилась аплодисментами. Хоча Зуко знав, що вони не плескали йому, він все ще вважав це добрим знаком.
А зараз, дочекавшись оплески стихнуть і Арнук знову заговорив. - Виступає вчитель Пакку і його учні!
Пір офіційно розпочався. Поки Пакку разом з іншими магами забирав увагу натовпу, Зуко обережно куштував місцеву кухню і намагався вибрати те, що хоч трохи нагадувало ті страви до яких він звик.
- Принц Зуко, - Арнук злегка присунувся, щоб його слова почув тільки його співрозмовник. - Сподіваюся, наше скромне вітання залишило вас задоволеним?
- Без сумніву, він обмацував зуко і обережно вимивав тулуб затисненою рибою у своїх руках. - Ви організували чудовий бенкет. Якби не пильні погляди деяких людей, які кидають на мене, я б почувався як вдома...
- Ватажок непомітно зітхнув. - Здається, що ваша ідея з духами дійсно просто потрібна. Наш народ завжди важко приймав нові, а що ви думаєте про мою доньку?
Несподівана зміна теми змусила Зуко на секунду відірватися від своєї риби і перевести погляд на дівчину, що сиділа за кілька метрів по лівій руці від свого батька.
- Вона безсумнівно дуже красива, - нарешті посміхнувся він, знову подивившись на свого співрозмовника. - Але, ви здається згадували про її заручену...
- Але неодружена, Арнук ще більше знизив голос. - Мій друг, дозвольте я буду чесний. Ваш план з духами ...я не до кінця розумію, як саме ви збираєтеся це прокрутити і нехай Пакку ввірує мене скільки завгодно, було б дуже добре, мати й план щодо запасу...
- І ви зовсім не боїтеся віддати свою дочку в лапи жорстокого принца народу Огня? - Посміхнувся Зуко, коли б'ю чайку з якимось гарячим напоєм у руки. - Ви ж розумієте, мені доведеться взяти її з собою.
- Залиште, - розсміявся Арнук. - Нехай ми і знайомі не так давно, але я повністю впевнений в її безпеці. Ви без жодних сумнівів вбили б мене, в цьому я навіть не сумніваюся, але шкодити беззахисною і що головне для вас, ні у чому не винна дівчина... ні, ви явно не така людина.
- Ось як... - Обдумливо простягнув Зуко. - Що ж, мені потрібно добре подумати. Ви ж пам'ятаєте? Вона може стати лише однією з їхніх дружин, не єдиною!
- Звичайно, - кивнув Арнук. - Про таке важко забути. І в певному розумінні це навіть добре. Адже нелюбиму дружину можна просто відправити подалі від палацу, де вона продовжить спокійно і сито жити, а не ...думаю, ви зрозуміли, про що я говорю.
Коротко переглянувшись, Зуко і Арнук синхронно посміхнулися, чудово розуміючи один одного та відпивши зі своїх склянок, перервали розмову.
« Цікавий все-таки він людина» - злегка відкинувшись на крижану спинку лавки, Зуко кинув очі в небо. - « Народ готовий віддати дочку заради нашого союзу, а на зразок досі хвилюється за її долю. Тут або я чого не розумію, чи його борг перед своїм племінним зв'язком дійсно набагато сильніше, ніж мій ... Що ж, непогано б поспілкуватися з моєю можливо майбутньою дружиною, на обличчя то вона нічого, залишається дізнатися, що там в голові..."