Покинувши якір посередині між першими рядами флоту і крижаною стіною, корабель зупинився. Екіпаж корабля поповнився цілим взводом магів вогню з числа королівського картжа, а також усіма лучниками Юян, яких взяв із собою Зуко. Сам принц в цей час вже був у своїй каюті, розвалившись з Мей на просторому ліжку, вони неквапно снідали, розмовляючи на абстрактні теми.
Десь через дві години після зупинки Зуко почав задумуватись з Мей про потребу особистої театральної групи.
- Пане, сторожі помітили корабель Племені Води, він один і йде сюди.
- Чудово! - Зуко швидко схопився на ноги, потягнувши злегка задовше від довго нероба тіло. - Солдат, тікай на палубу і дізнайся, чи все готово, якщо ні, нехай поквапляться. Я буду через пару хвилин.
- Як накажете!
Пара ботинок солдатів швидко відійшла в сторону палуби.
- Схоже великий вождь півночі нарешті прокинувся, - тихо посміхнулася Мей, встаючи з ліжка і не кваплячись розгладжуючи ковдру. - Ну що ж, нам з Корі стояти в другому ряду?
- Можеш сісти поруч, - винен усміхнувся Зуко. - Ти вже вибач, але в першому ряді цієї програми буде стояти Місу. Йти на переговори до магів води без мага води - це верх ідіотизму, таким я поки не страждаю.
- Я могла б встати за спиною вождя води, - розсміялася Мей, спритно укріплюючи один зі своїх знаменитих ніжів в рукаві одягу. - Шкода, що етикет такого не дозволяє...
- Знаєш яка ти сексуальна, коли хочеш захистити мене? - Усміхнувшись, Зуко крокнув до дівчини, взявши її обличчя в свої руки.
- Не забудь свою корону, мій принц, - тихо прошепотіла дівчина, перш ніж він притягнув її губи до своїх.
***
Через п’ять хвилин після того, як Зуко вийшла зі своєї каюти, він вийшов на палубу і разом з ним став особливо пильним. Їм пощастило і вітер вже не був таким сильним, як рано - вранці, але все ще було досить прохолодно. Тим часом на палубі було готово зустрічати гостей іншого народу. Низькі лавки і не менш низький стіл, на якому стояв прикрашений орнаментами чайник, напій з якого любили вживати в будь - якій частині світу. З одного боку, де повинен був сидіти Зуко, була тарілка з вогняними пластівцями, яку любили закуски. А з одного боку, де збиралися розмістити людей у воді, було декілька страв місцевої кухні, назви яких Зуко так і не запам’ятав.
Усі ці приготування контролювали Міса — жінка, народжена у Північному Племені. І, за її словами, якщо щось у місцевій надзвичайно консервативній етикеті і могло змінитися, то ніяк не раніше, ніж через 100 років. Хоча в даний момент у цій жінці мало хто міг побачити поросянку цих місць. Традиційний синій хутряний костюм давно змінив легше темно-червоне вбрання. Довгі розтріпані коси були замінені на злегка скорчену, акуратно підібрану причіску з незамінним пунком волосся на голові, який носив майже кожен чоловік із народу Огня. Від рідного племені в Місу лишився лише темніший відтінок шкіри, який зберігся у людей її племен через їх вимушену рибно-м'ясну дієту, незважаючи на те, скільки сотень або навіть тисяч років вони жили на холодній півночі.
Помітивши поява принца, жінка нахилила голову в його бік, як і кожен з солдатів, що були на палубі, після чого швидким кроком підійшла ближче.
- Все готово, принц Зуко, - спокійно голос жінки змусив його відволіктися від споглядання палуби.
- Чудово, кивнув Зуко. - Ти і твій брат не скучала за своїм краєм?
- Не думаю, пане, жінка похитала головою. - З тих пір, як вони кинули нас на довільній долі, я мало думала про те, коли повернуся сюди...
- Чудово, - посміхнувся Зуко, починаючи йти до того борту, де кілька солдатів вже скидали металеві сходи за борт. - Тоді скажи мені, ти дізнаєшся кого-небудь їх цих людей?
Підійшовши до корабля, він кивнув у бік маленького судна Племені Води, який стояв всього за метр від них і з якого на його корабель обережно перебиралися четверо людей в традиційних темно-синих одягах.
- Двоє посередині — вождь Арнук і вчитель Пакку, злегка придивившись роззирнулася Місу. - Їх я дізнаюся навіть через стільки років, інші двоє швидше за все прості воїни або маги, занадто молоді, щоб бути кимось ще.
- Добре, - кивнув Зуко, відходячи від борту. - Тоді слідкуйте, щоб цей Пакку нічого не викинув, дядько говорив, він досить небезпечний старий.
- Звичайно, пане, я серйозно кивнула Місу. - Здобути його мені точно не під силу, але простежити і затримати, якщо щось піде не так я зможу, можете на мене покластися.
Мовчазний кивнув, зуко пройшов до місця свого призначення і встав, розтрощив плечі, випростував спину, глибоко вдихнув та кинув погляд рівно вперед. Через кілька секунд через борт корабля з'явилася підозріла особа першого воїна Племені Води. Він спритно застрибнув на палубу і за ним з'явилася голова досить спокійного літнього чоловіка з об’ємною лисиною, тонкими вусами та здоровою сивої копної волосся, що росте з задньої частини голови. Він також спокійно зійшов на палубу, але на відміну від минулого чоловіка, майже не відступив від драбини, якою йшов за ним і сам вождь Арнук.
Чоловік був молодшим, ніж він міг бачити. Йому було десь 50 років. Одяг майже не виділявся, від своїх співвітчизників, але впевнений, наскільки це було можливо погляд і багате прикраса на шиї все ж відразу видавали в ньому лідера.
Чоловік піднявся на палубу і пройшовши повз своїх людей приблизно два кроки, зупинився навпроти Зуко. Його погляд швидко ковзнув по фігурі молодого юнака, який стояв перед ним, після чого він злегка нахилив голову.
- Насолочений принц Зуко, мене звуть Арнук, і я вождь Північного Племені Води. Радий знайомству з вами.
- Шефе Арнук, - Зуко також злегка нахилив голову. - Я радий, що ви вирішили прийняти мою пропозицію. І, як і обіцяв, я прийму вас як друга. Прошу, складіть мені компанію.
Зуко злегка розгорнув корпус, витягнувши руку в бік накритого столу і сидячих місць.