Задимлена ділянка неба і сніг, змішана з садом, такі очевидні ознаки навряд чи могли сховатися навіть від не надто уважної людини.
Флот народу Огня був всього в половині дня шляху від Північного Племені Води, тому зараз перша група кораблів кинула якір і терпляче чекала поки її дожене друга та третя, щоб єдиним збудом продовжити шлях аж до кінцевої точки свого маршруту. На превелике здивування Зуко, криди полюса не стали будь-яким серйозним бар'єром для його суден. Самого льоду було не так вже й багато, а через той, що був, які йдуть попереду спеціалізовані кораблі-ледоходи відмінно прокладали шлях для всіх інших.
Коли друга група кораблів, в якій і був корабель Зуко, нарешті підійшла до броси колишньої якорі першої групи, принц якраз вийшов зі світу духів, де отримував від дядька останні напутення. Покинувши свою каюту, він відразу наткнувся на Мей, яка помахала перед його обличчям невеликим сувоєм, перш ніж вручити йому у руки.
- Від командуючого Джао, - пояснила вона, поки Зуко розвертав сувій і швидко пробігався очима по тексту. - Щось цікаве?
- Могла б, і сама прочитати, - посміхнувся Зуко. - Чай Джао не коханка.
- Та вже сподіваюся, - посміхнулася Мей. - Гаразд ще красива дівчина, але сорокарічний чоловік з бакенбардами... немає вже, звільнення, на таке я не підписувалася!
- Зуко повернув сувій назад. - Якщо серйозно, то Джао вдалося виловити парочку людей з Північного Племені, говорить допомогли якісь методи, якими раніше ловили втікаючих повітряних кочів. Скоро їх мають доставити сюди.
- Хочеш відправити весточку місцевому волі? - уточнила Мей. - Сподіваюся Джао не встиг їх катувати, інакше боюся переговорів у вас вийдуть... хреновими.
- Джао амбітний, але не дурний, — посміхнувся Зуко. - Він не порушуватиме мого прямого наказу. Тому я не думаю, що вони у безпеці. Питання лише в тому, чи погодитися вождь... якщо не помиляюся, так от, що він погодиться трохи ризикнути і вступити у переговори ...
- Або, як типовий північянин, викореться рігом і залишиться за своїми крижаними стінами, - хмикнувла Мей. - Вони сидять там вже понад 80 років, Зуко, тобі доведеться сильно спробувати переконати їх вилізти зі свого крижаного мурашника.
- Тоді ти просто зобов'язана мені допомогти, - трохи втомився посміхнувся Зуко. - Це чортовий лист ще ж потрібно написати.
- Ніби тебе цього не вчили, - посміхнулася дівчина, заходячи в його каюту. - Я, наслідний принц держави над урядами майбутній правитель землі...
***
Приблизно через пів години листа нарешті було написано і упаковано в водонепроникний футляр, який Зуко взяв з собою та разом із Мей вийшов на палубу.
- Командувач! - Помітивши, що стоїть на палубі Джао, Зуко здивовано встромив брови. - Не думав, що ви вирішите відвідати мене особисто.
- Ваша високість! - Джао швидко розвернувся і схилився вклоні, склав руки у традиційному привітання. - Принц Зуко, пані Мей, прошу мене пробачити, але я вирішив, що повинен привітати вас особисто, сподіваюся дорога не довела вам ніяких проблем?
- Залиш свої незграбні манери для майбутніх палацових прийомів, - розсміявся Зуко. - Що з полоненими, про яких ти писав?
Як накажете, - посміхнувся Джао, махнувши рукою стоячий біля борту солдатам. - Мій пане, цих двох зловили наші люди, коли розводили маршрут для льоколов.
Солдати швидко втягнули на борт двох зловісно зіницьких чоловіків, теплою синя форма яких видала жителів Північної Америки.
- Обидва маги води, - продовжував Джао, поки полонених тягли ближче. - Але можете не хвилюватися, я особисто перевірив їх пути надійні, самі вони навряд чи зможуть навіть шевнуть пальцем.
- Жертви були? - Пояснював Зуко, розглядаючи людей.
- Один солдат отримав поранення, на секунду насупився Джао. - Але їм вже займаються, загрози для життя немає, після крижаних голок рідко бувають інфекції...
Побачивши, як дивиться Зуко, він швидко схопився.
- Їх було тільки двоє, мій пане, брали живими, нікого не чіпали!
- Хороша робота, - кивнув Зуко. - Підніміть ось цього і витягніть клап.
Солдати, які стояли поруч, вправно підняли мага води під руки і стали навколішки, а тоді викинули з його рота щільний шматок тканини.
- Ну давай знайомитися, - посміхнувся Зуко, злегка нахилившись над ретельно дивлячись на нього чоловік. - Я Зуко - наслідний принц Народа Огня, керуючи всім цим величчю. Ти ж — воїн і чарівник з Північного Племені Води, ім'я своєму?
- Але через секунду відповів чоловік. - Мене звати Гота.
- Хота значить, - кивнув Зуко. - Цікаве ім'я... так ось, Хота, як думаєш, що з тобою буде?
- Ці хлопці підсмажать мене своєю магією? - Хота поглянув на чарівників вогню біля себе. - Хоча ні, вони б вже це зробили... призначили тортури?
- Навіть не близько, - посміхнувся Зуко, розгнувшись і достав упакований сувій через пазухи. - Ти ж знаєш, хто такий Арнук і Пакку?
- Звичайно я знаю свого вождя і вчителя магії, - кивнув Хота, ні на секунду, не відводячи свій пристойний погляд перед ним принца.
- Молодець, посміхнувся Зуко. - Я відпущу тебе і твого друга живими та неушкодженими, а в подяку за такий щедрий дарунок ти доставиш це послання своєму волі, погодься, це хороша пропозиція.
- ...д-да, - через секунду кивнув воїн. - Я вдячний за такий подарунок, принц Зуко...
- Ось і чудово, - посміхнувся Зуко, передавши сувій стоячого поруч Джао. - Командувач, проконтролюйте, щоб наших дорогих послів відправили на корабель у правильному напрямку...
Той, хто вже виходив геть з Зуко, розвернувся в сторону все ще стоїть на колінах мага води і його лягає на палуб товариша.
Якщо це можливо, запитайте у вчителя Пакку, чи він коли-небудь пробував чай з Білого Дракона.