Перетнувши Царство Землі, ми рухалися далеко від кордонів народу Оґня і водночас зменшили шлях та не були на ворожій території. Лише за тиждень я бачила більше, ніж за шістнадцять років свого життя в рідному селі. Ми помирили розбуджуючого духу, який нападав на село через випалений ліс. Протягом двох століть ворожого племені панувала атмосфера миру. Ми чесно намагалися допомогти кожному, хто зустрічався з нами на шляху і щоразу були впевнені, що робимо добро. Саме це в кінцевому підсумку і стало найбільшою помилкою у моєму житті...
Під час чергової зупинки, коли я з Аангом шукала найближчого ставка для повернення до навчання магією води, ми зіткнулися з кількома молодими людьми, які, як нам відомо пізніше, були в невеликій групі, названій "Борці за свободу", лідерами яких був красивий хлопець на ім'я Джет.
Вся група складалася з кількох десяток осіб, переважно підлітків, приблизно нашого віку або трохи старших, хоча були і молоді « військові » — які, однак, вже змогли відчути на собі всі ‘ суворість війни ’, яка іде в їхній дім та стає сиротами. Ця група в них була оточена і збудований притулок на кронах високих дерев, де вони могли жити, не боячись несподіваної атаки людей вогню і де їх ховали вже кілька років.
Коли Джет дізнався, що ми з Аангом володіємо магією води, то дуже зрадів, хоча тоді не могла зрозуміти чому. Коли він познайомив нас зі своїми спільниками і пояснив, що їхня мета полягає в тому, аби завдавати шкоди кожному народу Огня, то запропонував нам на час приєднатися до них та допомогти їм розбити невеличкий військовий табір неподалік.
Мій брат завжди вважав, що нам треба поспішати до Північного полюса і зупинятися довше, ніж потрібно, але ми з Аангом вважали інакше і він мусив змиритися. Наступного ранку, коли сонце ще не встигло стати через горизонт, ми разом з Борцями за свободу напали на табір людей вогню. Я і Соккі не мали жодного сенсу, а Аанг успішно допомагав їм розбиратися з загарбниками. Дивлячись на те, як спритно Джет зрубує своїми мечами з гострими гаками на кінці, що жоден солдат не міг навіть зачепити його, я стала по-справжньому зачарована цим давно не стрибким розбійником. Аанг, здається, теж поділяв це, хоча й по-своєму, а ось Сокці наші нові знайомі прийшли зовсім не на смак, і він все ще наполягав на швидку відправку далі.
Після такої нищівної перемоги ми всі разом повернулися у сховок на деревах і довго святкували перемогу, після чого Джет попросив нас залишитися з ними в день та востаннє допомогти йому. Як би я хотіла, щоб тоді я послухала свого брата...годно ми з Аангом вирішили, що ще день не буде серйозною проблемою і залишилися. Того ж вечора Джет розповів нам, що люди з вогню збираються підпалити наш ліс і що тільки маги води можуть допомогти йому підготуватися до війни з пожежами. Ми з Аангом пішли в воду наступного ранку. Я була настільки захоплена розмовою з Джетом, що помітила давню відсутність Соккі лише на пів години шляху, але цього не додала. Джет показав нам з Аангом кілька віддушинів, через які підземні води могли вирватися назовні і наповнити водосховища. Це завдання було набагато простіше, і ми з Аангом із запалом взялися за роботу.
Поступово вода ставала дедалі більшою, а Джет взагалі пішов, сказавши нам закінчити роботу і чекати в таборі на деревах. Але після того, як всі видимі віддушини були відкриті і води стало більше ніж достатньо, я запропонувала Аангу знайти Джета біля водосховища. Коли ми з Аангом опинилися на підвищенні водосховищ і побачили, як Борці за свободу встановлюють біля греблі бочки вибухової смоли, то зрозуміли, що́ насправді сталося.
Зовсім недалеко від греблі, вниз за течією, лежало невеличке містечко, захоплене людьми полум’я декілька років тому. Джет, знищивши дамбу, хотів затопити це місце і вбити всіх людей у місті незалежно від того, був він воїн чи простий цивільний мешканець. Пригадуючи той час, мені було важко повірити в те, що людина, у якій я практично закохалась, могла бути на таке здатний. Проте які могли залишатися сумніви, коли він, як зазвичай з неймовірною швидкістю і спритністю, вискочив із кущів за нами і швидким удар пошкодив повітряний планер Аанга, не дав тому спуститися вниз і зупинити своїх спільників.
Те, що сталося далі, мені пам'ятати особливо важко, але кілька моментів я пам"ятаю так добре, ніби це було вчора. Ось Аанг і я намагаємося наставити Джета та переконати його, що мирні люди не мають до нього особистої війни ніякого відношення. Ми все - таки знешкоджуємо його і приморожуємо до дерева. А ось по сусідству чути гучний вибух тягкого свисту і пронизливого крику.
Побачивши, як вода, яку я збирала, проривається через пошкоджену дамбу і прямує до міста внизу, я не могла дивитися далі й здається пару хвилин не розуміла, що відбувається. Коли ж я прийшла в себе, город унизу вже був знищений, павши під натиском хвилі.
Я точно пам'ятаю, як Аанґ намагався переконати мене в тому, що Сокка напевно встиг щось зробити і жителі міста не загинули. Але коли незабаром мій брат з"явився поруч з нами на летаючому зубрі, я все зрозуміла по його спустошеному виразці обличчя. Він справді зміг розкусити Джета раніше, ніж ми і навіть встиг попередити жителів міста про катастрофу, яка нависла над ними. Але хто повірить невідомому хлопцю, який відчайдушно кричить про близьку небезпеку. У місті не було нікого, хто б міг доручитися за його слова, а солдати з народу Оґня вирішили, що це провокація і спробували заарештувати його. Лише чудо могло допомогти пережити таку катастрофу, але цього не сталося.
Приземлившись біля нас, мій брат Сокка лише мовчки похитав головою і в той момент я вперше вбила людину. Я навіть не пам'ятаю, як саме це зробила, але гострий осколок льоду увійшов прямо в шию примороженого до дерева Джета.
Він помер через кілька секунд, стіючи кров'ю на моїх тремтячих руках. Того дня я дізналася, що маю дар зціляти за допомогою магії води. Однак деякі рани неможливо вилікувати.
.
.
.
Бусті! 10+ розділів
https:/ bosty.to/matvey
.
.
.