Приблизно через годину збір був закінчений і попрощаний, майже всі військові лагоди покинули кімнату.
- О духи! - Зуко з пронизливим зітханням встав зі свого трону. - Занадто багато всього, я думав це ніколи не закінчиться...
- А ти думав! - Азула розсміялася, також швидко схопившись зі свого місця. - Привыкай, на справжній золотий табуретці буде куди важче.
- Я не знаю, Зуко втомився похитав головою. - Це одна з кількох причин, чому я залишив... гаразд, не будемо про це.
Підійшовши до своєї сестри, Зуко встав з нею посередині кімнати і прямо там, де на карті під їхніми ногами було показано кордон колоній та територію Царства Землі.
- Итак... - Зуко задумливо подивився на Азулу. - Твоя затія с піратами. Не передумала?
- Ні, я впевнена кивнула принцесу. - Ці ідіоти тероризують прибережні поселення НАШИХ земель і заважають торгівлі. Я почула досить про їхні подвиги, піратів потрібно знищити!
- Здається ти і справді загорілася цим, - м'яко посміхнувся Зуко. - І який план?
- Ось тут, дівчина елегантно, наскільки це було можливо, провела носком черевика по ділянці берега внизу західної частини Царства Землі. - Від лісу Вулонг до торговельного порту на кордоні колоній. У цьому мені допоможе адмірал Ліанг, його кораблі прибудуть відразу ж після твого відбуття, порти довго пустіти не будуть.
- Ага, - серйозно кивнув Зуко. - По обличчю бачу, що це далеко не все.
- А далі... - Носока ботинка Азули прочорнив рівну лінію до самого острова Кіоші, що на сході Царства Землі. - Очистивши наші води і узбережжя, я направлюся вздовж берегів. Там лише кілька некорених баз і Омашу. Цей флот майже не існує, а його служіння Цареві Землі було дуже давно. Якщо пірати даватимуть бій, то ми їх зітремо, а якщо будуть відступати ...
Азули плавно перемістилися на невелику ділянку води між островом Кіоші і острівцем Кітового хвоста.
- То разом з адміралом Чаном, командуючи східним флотом, ми запалимо їх ось тут, Азула з нахальним посмішкою підняла голову від карти. - І розв'яжемо проблему принаймні на довгі роки!
- Зуко з усмішкою торкався пальцем до кінчика носа сестри. - Ти мене лякаєш!
- Эй! - Азула марно намагалася зберегти серйозне обличчя, але сміх занадто явно рався з її рота. - Ти краще скажи, гарна ж ідея, а?
- Коли це ти страждала від браку самовпевненості і просила моєї думки? - Посміхнувся Зуко. - Дій так, як вважаєш за потрібне... але якщо тобі цікаво, я повністю за. Повеселітеся там з Тайю Лі і очистьте наші моря. Я залишу вам Вашара, нехай займається твоєю охороною.
- А мені так потрібна охорона? - Азула склала руки на своїй грудях. – Я...
- Нужна, одним жестом відрізав Зуко. - І не сперечайся, сестричка. Пірати ніколи не грають чесно і мені буде куди спокійніше, якщо поруч з тобою буде фахівець з таких питань.
- Гаразд, гаразд, дівчина демонстративно закочувала очі. - Все одно не відстанеш адже...йди сюди, Зуко!
З трохи збентеженим обличчям Азула витягнула руки вперед, втягнувши брата у обійми.
- Будьте там обережні, - шепнула дівчина, поклавши підборіддя йому на плече. - Ці дикуни на своїй території, в кризі і воді...ну, та ти й сам все знаєш, брате!
- Не хвилюйся, посміхнувся Зуко. - Незабаром крижані простори опустелюють і жодний Аватар мене в цьому не зупинить.
- Ти і є Аватар! - Звільнявшись на секунду, Азула вперла палець йому у груди. - Новий Аватар, який об'єднає світ і покладе початок новій ері, ніяк інакше!
- Я буду намагатися, сестричка, - посміхнувся Зуко, дивлячись в ясні карі очі. - До речі кажучи, поки не забув, якщо під час своєї праведної війни з піратами ти зустрінеш кораблі племен води, то постарайся добути мені пару полонених, звичайно з ватажків.
- Навіть питати не буду, Азула знову притиснулася до нього міцніше. - Я все зроблю, Зуко, можеш на мене покластися!
***
Зайшовши попрощатися з матір’ю та Тайою Лі, яка залишалася разом із Азулою, Зуко вийшов з палацу і сів у карету, яку вже приготував носоріг Комодо. Через кілька годин він дістався до порту. Сонце вже сідало, коли карета принца зупинилася на пристані всього кілька метрів від поваленого трапу корабля. Коли Зуко ступив на землю, він не міг швидко озирнутися. У цьому порту стояло лише п’ять суден, з яких один стояв окремо і виділявся трохи більш кольоровою розмальовкою, саме біля нього зупинилася карета. Як знав Зуко, велика частина його флоту вже мала вийти в море з інших портів і розбившись на кілька груп рухатися у напрямку Північного Племені Води. Тихий плавець води навколо пристані надав особливий спокій цьому місці, тому Зуко на кілька секунд завис на місці.
- Ви запізнюєтесь, мій принц, - голос підійшовши збоку Мей відірвав його від огляду порту. - Ще трохи і ми пішли б без тебе.
- Я б на це подивився, - з посмішкою відмахнувся Зуко. - Вибач, у цей момент я повинен сказати, що ти чудово виглядаєш, але ти виглядаєш прекрасно завжди, тому змушений замовкнути!
- Компліменти - не твоє, Зуко, - розсміялася Мей. - Але за спробу хвалю, дякую.
Зробивши легкий реверанс, дівчина подала йому руку і вони разом зайшли на палубу корабля. Подорож у Північне Плем’я Води починалася.