Пізня ніч тривала, і вартові при мурах Заходу та навколо столиці народу вогню дуже скучали за караулем. Але несподівано один з них помітив три вершники, що наближаються здалека. За кілька метрів від воріт фігури поспішали і швидким кроком підійшли до них, вводячи своїх драконячих мангустів поруч.
- Вхід закритий. Повертайтеся до кач...
Одна фігура скинула з себе капюшон, щоб вони могли побачити головний смолоскип у світлі факелів.
- Принц Зуко! Вибачте! Ми нічого не знали про ваше прибуття до столиці, які поспішали при брамі зігнулися в низькому поклони. - Ще раз просимо пробачити нашу неуважність! Ми негайно повідомимо...
- Зуко жестом перервав сторожа. - У палаці вже знають про моє прибуття, для інших це повинно залишитися в таємниці.
- Так, мій пане! - Вартовий шанобливо відійшов, пропускаючи три фігури у відчинені ворота. - Вибачте, що ми вас затримали. Я простежу, щоб ваше прибуття залишилося в таємниці!
- Розраховую на вас, - посміхнувся Зуко, знову піддаючи каптурі і разом з Мей та своїм ведучим проходячи через арку воріт.
Пройшовши деякий шлях, Зуко, який йшов першим, зупинився і повернувся до фігури, що була трохи нижче нього.
- Мей, здається тепер веде ти, я ж ніколи не був у тебе в будинку.
- Ах, так, ти ж майже ніколи не покидав палац, - хмикнув дівчина. - Гаразд, ідіть за мною.
- Пане, позаду пролунав голос їх супроводжуючого. - Ви не підете до палацу?
- Я зроблю це вранці, - відмахнувся Зуко, продовжую йти за Мей, яка навіть не думала зупинятися. - Мені потрібно трохи поспати, перш ніж я опинюся в цьому ... вираження?
- Ні, ні. Покірно кивнув маг за його спиною. - Вибачте за зайві питання, сер!
Зуко, продовжуючи йти за дівчиною попереду себе, буквально відчував, як його тіло починає зраджувати. Не враховуючи короткого сну під час відключки Мей, він не спав вже майже три дні. Він був зайнятий спілкуванням з Мей та її дядьком, коли прибув до Кіп’ячу Скалу. Після цього, замість сну, він уподібнив дух до в’язниці, де провів залишок ночі розмова з безсмертним старим і, хоча його тіло весь цей час було без руху, відпочинком це важко назвати. На ранок, тільки він встиг повернутися в своє тіло, йому вже потрібно було відправляти до столиці, по дорозі в яку він зміг одночасно і зблизитися, і посваритися з Мей. Хоч це було складно назвати суперечністю, то поведінка дівчини напевно стала менш дружелюбною після її пробудження і, хоча Зуко розумів, що це мабуть просто спроби приховати збентеження, але факт залишався фактом і не нервувати його це не могло.
"Чорт, мені точно потрібно поспати." - посміхнувся він, йдучи по темному вулицях міста. - « Свіжа голова значно швидше розрізняє. От тільки перед цим доведеться ще раз вийти з тіла ...твою матір! Як же я хочу спати..."
- Ми на місці, - вирвав його з роздумів голос Мей. - Надіюся ненадовго...
Зітхнувши, дівчина скинула з себе капюшон і зайшла в бік великого двоповерхового особняка, вартового біля воріт, якого відразу помітила.
- Пані!
Один з охоронців відразу зайшов всередину, очевидно, щоб повідомити про її прибуття, а інший, який виглядав як чоловік років п’ятдесяти і швидко попрямував до правильної Трійці.
- Не треба так кричати, Шао, - спокійно голосом « привітувала» його Мей. - Мій батько вдома?
- Так, пані, кивнув охоронець. - Але ми очікували вашого повернення лише через два тижні. І ці люди позаду вас, ваші супровідні?
- Зараз сам все побачиш, - нетерпляче помила головою Мей, проходячи повз вартового. - Зайдемо всередину.
"Сурячи за їх спілкування і віку цього чувака ...так, швидше всього це її охоронець з дитячого віку, або щось на зразок того. Вони майже кліше. що зайшов відразу після неї.
***
Приблизно через пів години він вже сидів у позі лотоса на ліжку в кімнаті, яку Укано — батько Мей, ласкаво надав йому. З того, що встиг побачити Зуко, цей чоловік дійсно був таким, яким його описувала Мей.
Людина, що розривається між сім’єю і роботою, готова на все, щоб бути перед династіями - правлячими. І як це часто і буває, добрими намірами вимощена дорога в пекло. Хоча його дочка мала все, що було в її домі, вона була щасливою і не могла зрозуміти, як це вплинуло на неї.
"Гаразд, вирішення проблеми цієї сім'ї зараз явно не головне." - втомився зітхнув Зуко, закривши очі і силоміць відриваючи свій дух від тіла.
Через кілька хвилин він вже проходив по площі перед головним палацом королівського палацу, благом будинок сім'ї Мей лежав досить близько від нього, і він зміг побачити його з вікна.
- Потрібно буде дістати детальні карти столиці, - пробурмотів Зуко, проходить через стіну палацу. - Покладатися на візника іноді небезпечно...
Попавши всередину палацу, Зуко перейшов на біг, швидко діставшись до кімнати Азули і пройшовши через двері, відразу побачив її. Дівчина лежала на ліжку і, хоча час очевидно було далеко за північ, її очі були відкриті. Побачивши, що очі сестри виглядають так, ніби вона готова розплакатися, причому очевидно не вперше, Зуко скрипнув зубами, добро в світі духів його мало хто міг почути.
- Що ж сталося, Азула? - кисло посміхнувся Зуко, оглядаючи її з усіх боків. - Так ... вона схоже ще й не їсть!
Помолившись, помітивши їжу біля ліжка, до якої очевидно не думали доторкатися, Зуко попрямував до дверей.
- Ладно, пора трохи пробігти по палацу!