- Генерал Мунг, - зітхнув Вашер, пильно дивлячись на приховану наметку, де зараз перебував Зуко. - Я вже зрозумів, що наш пан особистість обдарована, але хоча б ви знаєте, як це відбувається?
- У мене є здогадки, але поки я їх притримую, - посміхнувся Мунг.
- Ось як, - кілька здивовано похитав головою командир лучників. - То він просто робить щось, а ви вже вибачте за зухвалість, як його найближчий підлеглий не пробували запитати?
- Хочете вірте, хочете ні, але я щиро вважаю, що принц Зуко обраний духами! - Після секундної паузи, раптово серйозно голос сказав Мунг, поставивши свого співрозмовника здивовано вкинути брови. - Знаю, сам принц не любить величати духів, як і багато його однолітків, але я все одно переконаний, що це так!
На кілька секунд обидва замовкли, уважно вивчаючи лице одне одного, аж поки врешті Вашр обережно кивнув.
- Генерал Мунг, якщо ваші здогадки того ж штовхають, то вам дійсно варто поки що тримати їх при собі. Такі слова... можуть викликати різну реакцію, але принц Зуко лише четвертий у черзі.
- Звичайно, - посміхнувся Мунг. - Я й не сподівався почути більшого. Думаю, ми зможемо спрацюватися і після закінчення цієї екскурсії.
- Так, я теж розраховую на це, - кивнув Вашер, розвертаючись в бік все ще закритий намети. - Добра сьогодні погода, генерале?
***
Тіло Зуко нерухомо сиділо в наметі вже близько 20 хвилин, тоді як те, що, можливо, можна було назвати душею, ширяло на величезному кажана над просторами джунглів, ретельно досліджуючи повітря кожне з озер. Перемістившись у світ духів, точніше сказати на те, що було одним з його шарів, Зуко трохи поблизив навколо розбитого табору і переконавшись, ніби всі його вказівки виконані, відправився в ліс, де майже відразу й зустрів маленького незалежного духу, який мав вигляд великий синій кажан та з яким він зміг досить швидко домовитися.
Сам Зуко знав, що саме вплив Матері Ліц був настільки спокійним і майже не шкідливим. Він планував знайти цей могутній стародавній дух.
- Пам'ятай, Зуко, пошана і повага! - Посміхнувся він собі під ніс, нарешті помітивши того хто міг допомогти йому в його пошуках.
Величезний синій дух-волк, швидко нісся через чащу лісу по одній йому ведомій дорозі. Зуко боявся, що не побачить його, тому скерував свій духовний транспорт далі.
- Будь обережним, новий Аватар! - Просвердлювала кажана, і їм було варто наблизитися до нього досить близько. - Мати Ліц дійсно є великим духом, але цього не можна сказати про її підлеглих!
- Дякую за попередження, - кивнув Зуко. - Але я не збирався з ним спілкуватися, ми просто прослідкуємо за ним і дізнаємося, в якому озері народився Мати Ліц!
Побоювання Зуко підтвердилися досить швидко, вовк і не думав бігти до озера, де зараз були супутники принца та його матеріальне тіло. Натомість він зупинився біля озера, що розташовувалася між іншими і зробив кілька ковток з нього.
Зуко лише раз глянув на вовка і чекав, поки його проводок мовчить. Через декілька секунд вода покрилася маскою або обличчям, а через мить з середини озера виринуло велетенське багатолике створіння, яке бачив лише на одній старій фресці. Довге тіло, яке здавалося створене з ліван і нижня частина ліани, символізувало застиглий водоворот. Це безсумнівно була мати Ліц власною персоною.
- І хто ж у світі духів посміяв вистежувати мою будку?
Голос був неймовірно спокійним і навіть кілька втомлений, але Зуко з важко змусив своє тіло зробити крок вперед, саме в цьому абсолютному спокою і кролася різниця між людиною, хоча й трохи незвичним і багатотисяцьким духом, що з'явився перед ним.
- Прошу пробачити мене, Мати Ліц! - Намагаючись не тремтіти, він заговорив. - Мене звати Зуко, я новий Аватар!
- Аватар? Міст між нашим світом і світ смертних? - Голос духу злегка змінив тон, у ньому навіть почулася частина поваги. - Добре, я послухаю твоє прохання Аватар. Хоча і відчуваю, що ти зовсім не той, кого я знала, як одне з попередніх втіленнях!
- Абсолютно вірно, великий дух! - Кивнув Зуко, повернувши собі спокій. - Я той, хто тільки починає цикл нового Аватара. Але щоб не марнувати твого дорогоцінного часу, я відразу скажу, заради чого шукав тебе. Зовсім недавно я зустрів чоловіка, чиє обличчя вкрали тим, кого ми кличемо Кох, викрадач осіб і ...
- Він мій син. Хоч це і не те ім'я, що я йому дала. - Все тим же спокійним голосом перервала його мати Ліц. - Ми були розділені з один одним дуже давно, мені шкода, що його робота шкодить людям, хоч я і не люблю їх, Аватар.
- У такому випадку, - посміхнувся Зуко. - Я б хотів попросити вас цього разу зробити виняток і з'явитися на озері, що не вказувала ваша будка!
***
Водії навколо наметів Зуко вже почали нудьгувати, поки Місу повільним кроком ходила довкола маленького озера, ніж вкрай нервувала Вашара. Але вкрай прямий наказ його пана: "Сохрати ідеальний спокій" - не робити жодних дій. І коли Мунг вже збирався обережно зазирнути всередину намети і перевірити стан Зуко, той самий швидким кроком вийшов зсередини, звичним рухами ростираючи злегка затілена шия.
- Пане? - Мис, захоплено подивившись на нього зі змішанням страху та надії.
- Вияви повагу, - посміхнувся Зуко, вказуючи на озеро, на поверхні якого вже почали проступати обличчя. - Великий дух!
Усі, хто почув його слова миттєво розхитувалися в напрямку, куди він вказував, а інші відразу ж наслідували їхній приклад і майже засоромились. У воді здіймалося велике багатолике створіння, яке вражало кожного з нас. Це також було щось подібне до релігійного страху.
- Я Мати Лиц. Через мене роз’єднаність приходить у цей світ. Один стає багатьом. - Зуко, спокійно голосно заговорив дух на березі озера. — Кожного сезону я проходжу крізь свій ліс, не звертаючи жодного разу зі шляху, що вказує мені моя вовчиця. Але цього разу я зробила виняток на знак поваги до А... твого принца. Я великодушний і лагідний дух. Кожного сезону я виконую одне людське бажання. Ви можете зробити свій вибір зараз.