Річка Нак, що протікає на схід від Конохі (там, де колись знаходився квартал клану Учиха), а тепер - гідро- і атомні електростанції), за логікою речей повинна була обмерти. Так і було, але тільки перші півмісяця. Рівень води ще не встиг критично впасти, як з верховень країни Огня прийшли звістки, що льодовики біля витоків Наки почали танути...
Потік води в річці миттєво подвоївся... І продовжував постійно рости.
Ще одне було передбачуване — почалося статеве життя. Хіната негайно організувала загони шінобі зі Віршем Землі для боротьби з повінь.
Минуло ще десять днів, і погода нарешті почала приходити в норму.
Хоча лихо тривало лише 40 днів, Хіната розуміла: якщо не навчитися запобігати таким подіям, то боротьба з наслідками не матиме успіху.
Тому вона рішуче віддала наказ: розробити прилади для прогнозування таких катастроф. Вищий посібник запевнив її у повній підтримці. Державна машина Конохі почала рухатися.
Проте до цього села не було справи. Навіщо витрачати час на занепокоєння стихійними лихами, коли можна подивитися на таке видовище як підхоплення пороху Джіраї? У мене є щось, а очі на що-небудь едаке вони любили.
І ось, через місяць з понад посухою, нарешті настав день грандіозного феєрверка-шоу з прахом Джіраї...
***
Це феєрверки чекали не лише на світ живих.
Кілька поколінь Хокаґе також померли на межі існування і небуття. Решта парфумів спочатку чекали, але після місяця посухи в Конохі вони розлучилися.
Варто зазначити, що Джірая теж опинився тут після смерті. Побачивши Юю та інших, він онімів і навіть спершу подумав, що все ще живий. Лише після пояснень Сенджу Хашірема довелося змиритися з реальністю своєї смерті.
Але ж... якщо можна залишатися тут, поки є сильна прив'язаність до світу живих... то і загробне життя не так вже й погано.
Коли Джірая дізнався про можливості камінь-тенеграфа, то спочатку подумав, що з його допомогою можна підглядати за жіночими лазнями... У нього не було інших прагнень.
Звичайно, відразу ж отримав завісу від Цунади.
Джарія був готовий розріватись. За життя його контролювала дружина, а після смерті Цунаде тут не дає йому дивитися на жіночі бані. Так я що, даремно помер?
Звичайно, це був лише жарт.
Джарія дуже цікавився своїм «несенням » (Ірайя).
Юя, власне собою, запитав його, що за дивна ідея. Запустити в небо власний порох... Це, м'яко кажучи, було занадто прогресивно для тутешніх розумів.
Джірая лише махнув рукою і заявив, що оскільки він мертвий, то який висновок від його тіла? А ну як цей збоченець Орочимару захоче його клонувати? Цей псих може бути таким, яким би він не був.
Юя і Цунаде замерли, і їхні обличчя одночасно побледіли. Вони думали так само!
Чорт забирай, Орочимару тільки не це! Давай хоч трохи поважати один одного!
Цунаде і Юя запаникували.
На щастя, коли « трансляція» перейшла на Орочимару, він не думав про клонування Юя або Цухаду, а продовжував свої дослідження.
Але виглядав він якось дивно.
Тільки коли Орочимару перервав свій експеримент на півдорозі, Юя, Цухада і Джирая остаточно переконалися - з ним щось не так.
Незабаром вони побачили, як він у повній самотності сидить на сходах і дивиться в небо.
- Цей тип... — Пробурмотів Джирая, потираючи нос. - Невже йому самотньо?
Треба сказати, що "Орочімару" та « самостійність» це звучало як найбезглуздіше жарт.
Ось тільки... Юя був з цим згоден.
- Багато людей шукають вічного життя, до безсмертя... — Тихо зітхнув він. — Але я скажу так: і що з того? Як це - дивитися, як дорогі тобі люди один за іншим залишають тебе і бути безсилим щось змінити? Та й чи варто того безсмертя, якщо заради нього ти перетворюєш себе в щось середнє між людиною і чудовиськом?
Юя похитав головою.
— Можливо, коли Орочимару побачив цю проблему в самому собі, то він дозволив Міцукі зблизитися з Боруто. Бороуто для Мізуки, безсумнівно, став тим другом, якому можна довірити серце. Тим, хто допоміг йому зрозуміти, що таке емоційний якір...
Джирая згідно кивнув.
Потім він подивився на екран і розсміявся:
- Цікаво, про що він там думає? Може, про нас? До речі, у цього вашого "чарівзора" є кнопка, щоб підслуховувати чужі думки?
Юя глянув на нього з угодом.
Він вже збирався відповісти, як раптом світлий екран відповів:
— Звичайно!
До них донеслися думки Орочимару.
« Що б з’їсти на обід? Брокколі — це не варіант, надто мало поживних речовин. Можливо... Пошук м'яса?»
Після цього Орочимара став схожим на іншу людину і подався до ринку за продуктами.
Репутація у нього була неважливою, а після смерті Юя стала ще гіршою. Просто Юя вмів змусити Орочимару працювати, і він створив багато корисних для країни речей. Це було однією з причин того, чому мешканці Конохи не боялися його.
Але тут, в країні Трави, все було по-іншому. Коли Орочимару з’явився, люди голодували і ходили в обносках. Він змінив їхнє життя, дав їм їжу. Ось лише люди за своєю природою егоїстичні. Дай їм хліба — вони захочуть одяг. Дай одяг - вони захочуть ще більше. Людська жадібність не знає меж.
Мало хто співчував сьогоднішньому становищу Орочимару. Зрештою, він ж загальнопризначений збоченець...
Залишимо Орочимару. Якщо він думає лише про обід, то й говорити не може.
Але ніхто не знав, що коли думки про їжу розвіювались, на його обличчі і вперто застала тінь втрати.
Насправді... Орочимару дійсно нудьгував за своїми товаришами...
На жаль, і його вчитель, та його друзі...
Всі пішли. Залишився тільки він один...
***
Тим часом Наруто обнімав урну з прахом Джіраї і робив останні приготування.
Боруто, Сарада, Кавакі та інші представники нового покоління спостерігали за тим, що відбувається. Ще б, салуть з пороху - такого видовища ще ніхто не бачив.
Наруто не став тягнути. Він вийшов вперед і голосно оголосив:
— Досить базікати, давайте починати! Дадемо саллять на честь пороху мого вчителя, Джираї!
— Ура-а! — взрила юрба.
Йому сподобалися слова, які він не міг багато чого сказати.
На кордоні світів Юя та інші теж були напруженими в екран...
Наруто більше не вагався. Він вклав у ствол гармати, дбайливо підклавши м'яку тканину. Навряд чи це впливало на щось, але принаймні так урна не вибухне прямо в стовбурі, а цього було достатньо.
Під об'єднаним відрахунком снаряд з прахом Джіраї встромив у небо і вибухнув.
У ту саму мить погода, яка лише хмурилась, вибухнула шаленим зливом.
Наруто, дивлячись на це, широко посміхнувся.
- Бачиш, Збережений відлюдник? Ось це я розумію - ідеальний розрахунок! Аж ось ти зійшов на небо, як і почав падати такий дощ!
Він дивився на спалахи феєрверка крізь пелюшку дощу.
- Збережений відлюдник... Будь щасливий там... на небесах...
Наруто посміхнувся і розтягнув руки назустріч потоку води:
— З новим народженням!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt