Шикаку кинув погляд на трубки, підключені до руки Юя, потиснув губи і пішов за ними. Але, зробивши кілька кроків, він зупинився і обернувся.
— Ви впевнені... Що більше нічого не хочете нам сказати?
Асума і Ішшін теж замерли, дивлячись то на Шикаку, то в Юя.
Юя на мить замовк. Потім хмикнув, витягнув з пачки нову сигарету, прикурив і закинув ногу на ноги й подивився на главу клана Нара.
— Тільки не поспішайте будувати мені компанію на тому світі. Прожити до ста років вам, звичайно, не світить, але вже мене-то ... Ви зобов'язані пережити.
Шикаку мовчав з хвилину, потім низько вклонився і, більше не вагаючись, потягнув на себе двері. Асума, важко зітхнувши, теж вклонився і вийшов з золотих спочинків. Ішшір швидко повторив їхній жест і сховався за дверима.
Слідом заходили інші: Яманка Іноїчі, Акімічі Чоза... Дехто намагався відмовити Юю від самогубства, але він просто висміював їх і гнав геть.
Поки не настала черга Наруто і Саске.
Коли вони увійшли разом з Хінатою і Сакурою, Юя вперше за довгий час трохи змінився в обличчя.
— А вы, зрванці... Ви справді молоді, він не приховував свого захоплення.
Навіть якщо їх не розрахувати, сам факт, що Наруто і Саска змогли осстепеннітися та стати зразковими домогосподарками, був для Юя абсолютно несподіванкою. Минуле життя наклала на них певний відбиток у його свідомості.
Не кажучи вже про те, що після спільної перемоги над містом Ооцукі Момошіки вони стали не тільки найсильнішими шенобі Конохі, але й найшанованішими. Можливо, вони самі цього й не усвідомлювали.
— Третій... - Хіната пішла вперед.
— Эй-эй, стой! - Юя зупинив її жестом. - Ні, нічого не кажи. Ти ж знаєш, я не можу відмовити дітям. - Він з теплотою подивився на неї. - Я й подумати не міг, що ти зможеш витримати такий тиск. Ти чудово справилася.
Хината, закусивши губу, мовчки дивилася на нього очима, повними сліз.
Юя перевернув погляд на Саську.
- І не помітив, як ви виросли. Пам'ятаю, як на присвяченні в Академії я стояв на трибуні, а ви з Наруто прямо внизу улаштували бійку. Адже зовсім ще хлопцями були...
Наруто і Саске мовчали. Вони теж згадали той день. Перший день у Академії, коли Хокаґе за традицією виступав з промовою перед новобранцями. І поки Юя вещував з трибуни, ці двоє примусили зчеплення прямо у нього під носом. Сором-то який...
Серце було переповнене смутком. Сакура вже не стримувала сліз.
Юя важко зітхнув, дивлячись на неї.
- Але найбільше мене здивувала ти, Сакура.
Вона швидко витримала сльози, намагаючись здаватися сильною.
- Старуха Цунаде виймала з тебе всі соки, а ти не тільки вистояла, але й стала її ученицею, перейняла майже все медичне ніндзюцу. Але що вразило мене ще більше - за всі роки, які ти займаєш її місце, ти не допустила жодної помилки... Хм, а оскільки ця дуреха Цунаде спочатку була тією неумкою.
Юя пригадав, як невдовзі після одруження запропонував Цінаді стати головним лікарем першої лікарні Конохі. Вона тоді самовдоволено фиркала: подумаєш, старший! І з легкістю погодилася. А потім з'ясувалося, що крім лікування людей потрібно розібратись у управліннях і шукати практичних лікарів для себе...
Він відігнав спогади. Коли Юя побачив убиту горем особу, то з полегшенням зітхнув.
- Мені трохи потрібно вам сказати. Цього досить... Ваше життя належить вам. Хоч би що сталося, вам слід покладатися лише на себе. Не розчаруйте мене.
Сакура і Хіната ридали в голос. Наруто більше не міг терпіти. Він ступив вперед і голосно вигукнув:
— Дедушка третій! Навіщо вам вмирати? Чому? Вся село сумуватиме! Вы... Навіщо ви це робите? Ви ж Хокаґе! Невже ви хочете, щоб вся Коноха занурилася у траур через вас?
Юя з посмішкою подивився на нього.
Він подумав: « Твої пламінні промови на мене не впливають. — До того ж... Коли так вбиваєш своє горе, то навряд чи зможеш підібрати потрібні слова. Не намагайся мене переконати. Просто живіть своїм життям, це найважливіше."
— Эх вы... — Зітхнув він вголос, підперши голову рукою. І раптом, наче щось згадавши з диявольським вогником в очах подивився на Наруто. — Ви забули теорію, яку вигадували попередні Хокаґе?
— Теорию? — Не розуміюще перепитав Наруто.
Юя кашлянув і тихо вимовив:
- Там, де танцюють листя Конохі, спалахує полум'я...
— Але ж вчитель в Академії казав, що не треба вірити у це сліпо! — Відказав Наруто. — Він казав, що життя кожного чоловіка Конохі безцінне і не можна кидати в вогонь лише для того, щоб розпалилося полум’я...
Юя знову кашлянув. Чорт, і навіщо він тільки наказав повністю переписати підручники?
- Кхм, так, ти все правильно зрозумів. Про будь - яке там полум’я можна і забути. Якщо б Конохи й справді так не вгамувалось, то населення тепер становило би більше як десять мільйонів. Я про інше. Смерть — це не завжди кінець. Найважливішою є воля, яку ми передаємо іншим. Ось що я маю на увазі.
— А, зрозуміло! — осеніло Наруто.
Юя кивнув. Саме так.
— Но... Ви не мусите вмирати, щоб передати вам свою волю!.
Юя мовчки витріщився на нього. Потім з виглядом глибокого розчарування махав рукою.
— Провалюй! Я сьогодні твердо все вирішив, а ви всі лізете зі своїми умовляннями! Геть звідси!
У ту саму мить з повітря зіштовхнулася величезна золота довжина і викинула всіх чотирьох за двері. Вони були першими, кого виставили силою.
Очі Шікамару загорілися. Він відразу підійшов до Наруто і Саска, щоб дізнатися про те, що сталося.
Коли Наруто сказав йому розмову, Шікамару оживив ще більше.
А якщо... Що, якщо воля третього Хокаґе похитнулась?
Чудово! Отже, потрібно підносити!
Переглянувшись з іншими, Шікамару рішуче ступив всередину.
Та ввійшовши, застиг у недоумку. Юя сидів, валяючись на ногу і нестямний вигляд. Ніщо не вказує на те, що його рішучість похитнулась.
Проте Шікамару вже приготував промову, тому він не чекав аж поки Юя змовить сам:
- Пане Третій! Ви весь час говорите про втрату пам'яті. Але ви подумали про те, якого тиску може завдати ваша сім’я? Навіть якщо ви їх забудете, вони будуть пам'ятати вас! Чи ви настільки жорстокі, що змушуєте їх дивитися на вашу смерть?
Юя лише закотив очі. Твої промови, хлопець і в підметки не годиться промовам Наруто.
Він випростався і подивився на Шикамару.
— У житті людини є лише одна справжня смерть. І це забуття.
Він тихо посміхнувся.
— Неважливо, чи мої рідні забудуть мене, або я забуду їх, що це означає для мене смерть. І чим миритися з такою реальністю, я краще залишуся в їхньому серці. Моє тіло помре, але я продовжу жити в їх пам'яті. Але якщо я буду і надалі вправляти це жалюгідне існування, то того дня, коли я їх забуду... Ось тоді я помру по-справжньому.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt