79 рік н. е. Конохі, внутрішнє місто.
— Ха-ха-хо! Не догоните! Ви мене не наздогнати!
По вулицях внутрішнього міста Деревні Скритого Ліста став хлопчиком.
За ним гналися шінобі в масках, намагаючись не зачепити цивільних жителів. Хлопчику було не більше десяти років.
— Ого! Боруто! Давай, жми!
— Ха-ха-Ха, Боруто, знову накачав?
— Вперёд, Боруто! Не дай їм себе зловити!
Майже десятирічний Боруто, відчуваючи на собі теплі погляди знайомих дядька і тіток, підскочив і склав печатку:
— Тенник множиного теневи клонування!
« Пих-пх-піхи!» — вулиці окуталися клубами диму, з яких вискочило кілька десятків точних копій Узумаки Боруто.
— Аха-ха-хо! Тепер вам мене точно не зловити! — Вони вигукували своїм переслідувачам.
— Чёрт! Швидко! Повідомте пані Гокаґе!
Видивившись з-за рогу, Боруто із сміхом дивився на видаленого Анбу.
які вони дурні! І ці люди хотіли зловити мене? Їм ще сто років рости!
Задоволений собою, Боруто плескнув у долоні і повільно обернувся.
И замер.
Прямо за його спиною, схрестивши руки на грудях і нетерпляче постукаючи шкарпеткою по землі, стояла фігура в масці лисиці у супроводі двох Анбу. Всі троє мовчки дивилися на нього.
Боруто зковтнув і повільно підняв руки.
— Ладно, я сдаюсь. Тітка Ханабі, пробач мені, будь ласка...
- Скільки разів тобі повторювати! На службі звертайся до мене по посаді! — Х’юґа Ханабі в масці лисиці підійшла і міцно схопила його за вухо. - А ну живо розвіяв клонів! — З сердито наказала вона.
Боруто зітхнув, склав печатку і всі його копії на вулицях зникли.
— Так, а тепер пішли! Сьогодні я навчу тебе!
— Ай-ай! Тітка! Тітонька, боляче! Дуже боляче! Може, легше? — Боруто зморщився, приймаючи вухо.
Ханабі потягла його в сторону резиденції Хокаґе.
Боруто відразу запав і вчепився у найближчі перила.
- Тітка, я помилявся, все зрозумів! Тільки не веди мене в резиденцію! Умоляю!
Ханабі обернулася, її погляд з-під маски впився у племінника. Він дивився на неї з найщасливішим видом.
Зітхнувши, вона пом'якшилась:
— Ладно. Тоді відведу тебе до свого батька.
Обличчя Боруто миттєво змінилося.
- Що? До дідуся? Нет-нет, нет! Ні за що!
Ханабі розвернулась і поклала руки в бік.
— И так не хочеш, и етак! Ну і чого ти домагаєшся, скажи на милість?
а можна мені просто піти додому? — жалібно запитав Боруто.
Ханабі холодно посміхнулася.
- Ти сьогодні влаштував лісову пожежу. По дорозі зніс купу всього! Фонарі, дороговкази! Думаєш, я не в курсі?
Боруто забрав кінчики пальців.
- Я все віддам, чесно. Я не хотів підпалити ліс, я просто смажив м'ясо на задньому дворі, а потім якось саме ... Ай-ай-а, боляче!
- Ще й оправдуєшся! Ні, сьогодні я точно відведу тебе до сестри!
Почувши це, Боруто зажмурився.
— Нет-нет, тётя, краще вже до дідусю.
***
Десять хвилин потому.
Мій любий онук Боруто! « Х’юга Хіаші кинувся до хлопчика і почав ніжно тертися об нього головою.
Боруто стояв з абсолютно порожніми очима. Очевидно, він уже звик до такого.
- Що мій внучок наробив цього разу? Не хвилюйся, дідусь все владнає!
Ханабі, яка вже зносила маску, за якою ховалося прекрасне обличчя, дістала калькулятор і почала рахувати.
— Підпалий ліс, плюс тринадцять розбитих ліхтарів, три указувача, 13 секцій огорожі... Отже, виходить десь мільйон з понад три. Округлім до двох мільйонів, — дійшла вона до Хіаші.
У того дёрнувся куточок рота.
— Дочко, я не чекаю тебе покривати своїх, але так здирати рідну сім'ю... Це вже перебір, не знаходиш?
— Хі-хи, на роботі я вам не дочка, батько, - з посмішкою відповіла Ганабі.
Хіаші зітхнув і махав рукою.
— Иди в ховчику, возьми сама. Тільки багато не бери!
Ханабі закинула, а потім повернулася до свого підпорядкованого і скомандувала:
- Хлопці, за мною! Заберемо гроші, а потім покличу всіх на вечерю!
- Так! — Радіє відгукнулись на Анбу й гусиком.
Хіаші лише похитав головою, а потім обійняв Боруто і з радістю покликав дружину приготувати святковий обід.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt