Справді, Юя прожив у цьому світі десятки років. Звичайно, він мав багато чого підготувати наперед. Ось тільки теперішнє положення справ, здається, вийшло з-під його контролю.
І тут варто поговорити про ціну, яку йому довелося заплатити за перетворення Конохі в ту квітучу державу, якою вона стала сьогодні.
По-перше, делегація влади.
Причини цього були відомі вже давно: Юя — людина, а не машина. Якби Коноха так і залишилась скромною, то він міг би тримати всю владу у своїх руках.
Але вся суть у тому, що Коноха не стояла на місці.
З того часу, як Юя зайняв свій пост, село розширювалося тричі — і це лише про Внутрішнє місто. А втім, якщо взяти до уваги і Зовнішній вплив Коноха, то можна сказати, що вона постійно зростала з першого дня його правління.
Протягом цих років населення Конохі зрештою перевалило за десять мільйонів — звичайно, якщо взяти до уваги два міста. Більшість новоприбулих осідали саме у зовнішньому місті.
Як уже згадувалося, що річна квота на пересілення — всього 100 сімей із Зовнішнього міста у Внутрішній — була краплиною в морі. Протягом 40 років правління Юя, навіть якщо за округлювати й рахувати по десять чоловік на сім'ю, населення Внутрішнього міста наповнювалося лише сорок тисяч осіб. Від таких цифр впору сльозу пустити.
Однак цей захід був бездоганним засобом контролю над Зовнішнім містом. Кількість емігрантів могла лише скорочуватись, але ніколи не збільшуватися. Відкрий він межі, і Внутрішнє місто миттєво захопиться б у потоці людей.
Але для Юя це не мало вирішального значення. Він ніколи і не планував на цей спосіб для зростання населення Внутрішнього міста, бачачи в ньому лише важіль для підтримки стабільності. Найліпшим методом завжди був і залишається природний ріст.
А як його досягти? Відповідь очевидна: щоб життя простих людей ставало все кращим.
Наприклад, у Внутрішньому місті і на вулиці всі добре розуміли, що справжнє життя, до якого ми прагнемо, — це те саме, про яке говорив Конохі. Але отримати дозвіл на в'їзд - ще не означає отримати право тут залишитися.
Однак натовпи були готові працювати у Внутрішньому місті, маючи на руках лише тимчасові посвідчення. Чому? Чи вони мали надію потрапити в той примарний список з сотні сімей?
Звичайно, що ні.
Причина до банального проста: Внутрішнє місто було набагато краще за зовнішнє. Навіть найважча робота тут була в стократ комфортніше, ніж життя за його стінами.
У цьому і крилося весь секрет.
Ці люди не мріяли про тривале життя. Вони просто хотіли затриматися у Внутрішньому місті довше, ще хоч трохи. По суті, вони були обслуговуючим персоналом для його корінних жителів, нехай цього ніхто і не говорив вголос.
Юя, у свою чергу, впровадив драконячі закони, які карали за будь-яку дискримінацію.
Навіщо він це зробив? Юя дуже добре знав зі свого минулого, як у будь - якому мегаполісі корінні жителі ставляться до гостей з погордою. Він зрозумів: не можна покладатися на мораль, намагаючись приборкати людську природу. Тисячі років історії та безлічі предків вже довели, що цей шлях — безвихідь. Це не має сенсу, коли ми звертаємося до сумління людей.
Тоді Юя звернувся до закону, щоб забезпечити хоча б видимість рівності між жителями двох міст.
Звичайно, така ситуація не могла тривати вічно. Більшість мешканців Внутрішнього міста процвітало завдяки реформам Юя, пожинаючи плоди його правління. Однак багато хто з тих, які залишилися позаду, вважали інакше: « Їм пощастило опинитися в Конохі у відповідний час, коли Хокаґе прийшов до влади! Якби ми тоді були на їхньому місці, то змогли б отримати більше!"
Цей глибинний конфлікт тлював постійно.
Юя знав, що розв’язати проблему можна одним махом — достатньо лише стерти кордон між містами. Але, розв’язавши одну проблему, він викликав би у себе цілий голос. І як з ними розібратися?
Ні, він вирішив, що теперішня система ще може працювати. Ми мусимо дочекатись демографічного вибуху, коли населення Зовнішньої частини міста перевищить кількість людей. Ось тоді можна буде ввести систему довгострокового виду на проживання.
Роздавати постійний статус було б божевіллям, але надати право перебування на десять-двадцять років ... Це створить у мешканців Зовнішнього міста ілюзію, ніби Резденція Хокаґе пішла на компроміс під їх тиском. Напруження поступово спаде, і навіть якщо воно з’явиться знову, то вже не дійде до відкритих конфліктів та кровопролиття.
Це був головний конфлікт сучасної Конохи.
Але над ним височів інший конфлікт.
Вивчаючи історію, завжди потрібно співвідносити події з реаліями тієї епохи. У льотах прості люди з’являються лише в повідомленнях про бунти та повстання (в кінцевому підсумку, кого хвилюють мирні хроніки? У них немає драми...). Але за тисячі років війни, по-справжньому виграних простолюдинами, можна порахувати на пальцях одну руку.
Найбільше плоди перемоги отримували верхівці.
І тут ми підходимо до так званих "елетних кадрів".
Хто ж складав еліту нинішнього Конохі?
Верно. Випускники університетів і... Члени кланів шінобі.
Намір Юя був простим: чим більше людей з вищою освітою, тим слабшим буде вплив кланів.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt